Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4166/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" грудня 2022 р. Справа№ 910/4166/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Пономаренка Є.Ю. суддів: Андрієнка В.В. Гаврилюка О.М. Без повідомлення (виклику) учасників справи. розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22 (суддя Турчин С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 ЛАЙНЕР" до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про стягнення 148448,12 грн. ВСТАНОВИВ наступне. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 ЛАЙНЕР" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" про стягнення 148448,12 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІФ-10 ЛАЙНЕР" вартість ремонту сумі 121281,15 грн та судовий збір у сумі 2026,96 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. При ухваленні даного рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння майну позивача шкоди водієм автомобіля "ВАЗ-2105", державний номерний знак НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність власника якого на момент виникнення ДТП була застрахована відповідачем. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22 та прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню обмежується: межами ліміту відповідальності та вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Крім цього, скаржник вказує, що розмір шкоди зменшується на суму франшизи та суму ПДВ, а також зазначає, що визначення розміру шкоди на підставі рахунку СТО є невірним. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали. Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти задоволення її вимог. Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV. Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав. 09.11.2021 в м. Василькові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля "MERCEDES-BENZ VITO 116 CD", державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобіля "ВАЗ-2105", державний номерний знак НОМЕР_1 . Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2021 у справі №362/6101/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення. Згідно рахунків Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" №2121007184 від 17.11.2021 та №2121007185 від 17.11.2021 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "MERCEDES-BENZ VITO 116 CD", державний номерний знак НОМЕР_2 у загальному розмірі становить 148448,12 грн. Враховуючи те, що цивільна відповідальність власника транспортного засобу "ВАЗ-2105", державний номерний знак НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в ПрАТ Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС", 07.12.2021 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування. Однак відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом. Колегія суддів погоджується із частковим задоволенням позовних вимог, з огляду на наступне. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. З огляду на вищенаведене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Разом з тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість, страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. У даному випадку, позивачем, як потерпілою особою, пред`явлено позов про стягнення страхового відшкодування до страховика, у якого винна у ДТП особа, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Згідно з частиною 1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ВАЗ-2105", державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату ДТП була застрахована в ПрАТ Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №206638498, відповідно до положень Закону № 1961-IV обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу "ВАЗ-2105", державний номерний знак НОМЕР_1 , власнику транспортного засобу автомобіля "MERCEDES-BENZ VITO 116 CD", державний номерний знак НОМЕР_2 , покладається на відповідача (в межах страхової суми (130 000грн.) та за вирахуванням франшизи (0 грн.) за Полісом №206638498). Позивач на підтвердження розміру заподіяної шкоди надав рахунок Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц" №2121007184 від 17.11.2021, згідно якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу MERCEDES-BENZ VITO 116 CD, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 145 537,38 грн. Стосовно іншого рахунку №2121007185 від 17.11.2021, наданого позивачем, то його було складено на оплату робіт зі складання рахунку, що, в свою чергу, не відноситься до ремонтних робіт транспортного засобу "MERCEDES-BENZ VITO 116 CD", державний номерний знак НОМЕР_2 , а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог у частині стягнення 2 910,74 грн. за таким рахунком. Апелянт, в свою чергу, не погоджується із визначенням розміру шкоди на підставі рахунку СТО. Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 7 вказаного Закону проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до п. п. д) п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092 (далі - Методика) Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ. Норма ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. При цьому, звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом, який показує можливу вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, тоді як реальна (фактична) вартість відновлювального ремонту автомобіля визначається, виходячи з реальної вартості ремонту, необхідного для відновлення транспортного засобу, що вказується у рахунку або акті виконаних робіт, які складаються СТО, іншими суб`єктами, які здійснюють ремонт автомобілів. Отже, доводи скаржника про те, що рахунок СТО не може бути належним доказом визначення розміру шкоди відхиляються колегією суддів враховуючи наведене вище. Спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: 1) межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); 2) вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); 3) відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; 4) шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; 5) згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Щодо посилань скаржника на необхідність застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, то колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду в наведеній частині, з огляду на наступне. Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де: С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З - коефіцієнт фізичного зносу. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №910/3650/16 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 14.05.2018 №910/5092/17. Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим. Згідно із п. 7.38, п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 цієї Методики. Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "MERCEDES-BENZ VITO 116 CD", державний номерний знак НОМЕР_2 (копія якого міститься у матеріалах справи), вбачається, що рік випуску автомобіля - 2018 рік, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років, у зв`язку із чим, при визначені вартості відновлювального ремонту коефіцієнт фізичного зносу, згідно з п.7.38 Методики, не визначається. Щодо зменшення суми відшкодування на суму податку на додану вартість, слід зазначити наступне. Згідно абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Отже, судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 13.03.3018 у справі № 910/9396/17 та від 06.07.2018 у справі №924/675/17. Отже, Закон розмежовує порядок виплати заподіяної шкоди в умовах існування лише проведеної уповноваженою особою (органом) оцінки цієї шкоди (звіту, акта оцінки) (без урахування ПДВ) та у разі фактичного проведення відновлення ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу потерпілої особи з доведенням вартості цього ремонту (з урахуванням ПДВ). Таким чином, вирішальним для визначення, чи підлягає перерахуванню у складі страхового відшкодування сума ПДВ, мають значення обставини фактично проведеного відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу потерпілої особи та обставини отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ. Отже, страхова виплата (регламентна виплата), здійснена за Законом потерпілій особі (страховиком чи МТСБУ) в умовах відсутності документального підтвердження факту оплати проведеного відновлювального ремонту, не включає суму податку на додану вартість. Доплата цього податку здійснюється відповідно до наведених в пункті 36.2 статті 36 Закону умов, а суб`єкт, на якого покладається обов`язок доплатити суму податку, визначається в залежності від того, чи перевищують сумарно: здійснена страхова виплата (регламентна виплата) разом з проведеним відновлювальним ремонтом пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу та нарахованої суми ПДВ; ліміт відповідальності страховика/МТСБУ (пункт 9.4 статті 9 та пункт 36.1 статті 36 Закону). У цьому висновку Суд звертається до правових позицій у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 та від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16. У даному випадку, доказів проведення ремонту пошкодженого ТЗ надано не було, а тому відповідно розмір шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, має визначатися без урахування ПДВ. Таким чином, розмір відшкодування складає 121 281,15 грн (145 537,38 грн (вартість відновлювального ремонту) - 24256,23 грн (ПДВ)). Отже, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення було вірно визначено суму страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому, колегією суддів враховується, що така сума не перевищує ліміту відповідальності, визначеного полісом (130 000 грн), а розмір франшизи дорівнює нулю. З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі №910/4166/22.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено: 27.12.2022 року. Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко Судді В.В. Андрієнко О.М. Гаврилюк