Постанова 4816 № 591/542/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 грудня 2022 року м.Суми Справа №591/542/19 Номер провадження 22-ц/816/1202/22 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Ткачук С. С. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М. у присутності : представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Коломійця Дмитра Миколайовича, представника відповідача Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) адвоката Ломака Юрія Миколайовича розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Коломійцем Дмитром Миколайовичем, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2022 року у складі судді Шелєхової А.В., ухвалене у місті Суми, повний текст якого складено 17 жовтня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства реалізації інженерних задач «ТРІЗ» ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що з 02 листопада 2015 року він працював на посаді завідувача верстатів з ЧПК в «ТРІЗ» ЛТД ТОВ. 07 грудня 2018 року подав заяву про звільнення за власним бажанням. Наступного робочого дня, 10 грудня 2018 року, працівники відповідача та охорона підприємства чинили йому перешкоди у здійсненні його професійних обов`язків та у доступі до його робочого місця, яке він згодом покинув, викликавши поліцію та забравши свої особисті речі, оскільки вважав себе звільненим того ж дня за власним бажанням. Натомість, як стало відомо пізніше, він був звільнений за прогул 10 грудня 2018 року наказом № 234-к від 28 грудня 2018 року, копію наказу він отримав 02 січня 2019 року поштою. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення по справі, а також понесені ним судові витрати. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05 березня 2020 року, яке було залишене без змін постановою Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю, вирішено питання про розподіл судових витрат. За наслідками касаційного перегляду справи, постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена, касаційна скарга «ТРІЗ» ЛТД ТОВ задоволена частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 березня 2020 року, постанова Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року та додаткова постанова Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до «ТРІЗ» ЛТД ТОВ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено у зв`язку з його необґрунтованістю. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Коломієць Д.М., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції 22 листопада 2021 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів з підстав невідповідності цієї вимоги стадії судового розгляду. Приймаючи до розгляду позов після касаційного перегляду справи, суд не призначав підготовчого засідання, а ухвалою від 05 жовтня 2021 року одразу призначив розгляд справи по суті спору. Тобто позивач був позбавлений можливості під час підготовчого засідання подати докази на обґрунтування позовних вимог та клопотання, необхідні для повного і всебічного розгляду справи. При цьому, не зважаючи на стадію розгляду справи, клопотання відповідача про виклик свідка ОСОБА_2 було задоволено, свідок заслуханий судом. Також було задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача доказів. Зазначені обставини свідчать про систематичне порушення судом принципів рівності сторін, а також про незаконність ухвали від 05 березня 2020 року про прийняття до розгляду позовної заяви. Крім того, суд у оскаржуваному рішенні встановив обставини у хибній послідовності, включив у текст обставини, що не повідомлялись жодним із учасників справи або свідками, за рахунок використання стилістичних прийомів спотворив обставини, що призводить до неправильного сприйняття рішення суду. А саме, заявник висловив незгоду з викладом у рішенні подій, що сталися 10 грудня 2018 року. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно врахував пояснення свідків з боку відповідача, як такі, що містять явні протиріччя. Наполягає на тому, що 10 грудня 2018 року роботодавець створив позивачу неподоланні перешкоди у виконанні ним посадових обов`язків з наступним видворенням з усіх робочих місць та за межі території товариства до закінчення робочого дня. Суд надав неправильну оцінку наявним у справі доказам, не врахував, що в діях позивача не було прогулу, оскільки 10 грудня 2018 року він з`явився на роботу, однак не був допущений відповідачем до виконання своїх трудових обов`язків. Заявник зауважив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім письмовим доказам у справі, а також не встановив поважність чи не поважність причин відсутності позивача на роботі, дійшовши помилкового висновку про законність звільнення позивача за прогул. Письмового відзиву на апеляційну скаргу в установлений строк відповідач до суду не подав. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Коломійця Д.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника «ТРІЗ» ЛТД ТОВ - адвоката Ломака Ю.М., який проти скарги заперечував, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2015 року позивач за його заявою був прийнятий на роботу до «ТРІЗ» ЛТД ТОВ на посаду завідувача бюро верстатів з ЧПК. Відповідно до зазначеної заяви позивач був ознайомлений та погодився з колективним договором та діючим на підприємстві внутрішнім розпорядком (а.с. 108 том 1). Між сторонами 02 листопада 2015 року було укладено трудовий договір, відповідно до якого позивач був прийнятий на роботу за вказаною посадою та зобов`язався виконувати роботу відповідно до отриманих кваліфікаційних вимог, що пред`являються до посади, яку він обіймає, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, внутрішньо-об`єктового та пропускного режиму, а у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, нести відповідальність згідно чинного законодавства (а.с. 7-9 том 1). Згідно з пунктами 3.1, 3.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку «ТРІЗ» ЛТД ТОВ, що є додатком до колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом «ТРІЗ» ЛТД ТОВ, прийнятого на загальних зборах трудового колективу 01 лютого 2007 року, з якими позивач ознайомлений під час подання заяви про прийняття на роботу, для всіх категорій працівників, за винятком охорони, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, підприємство працює в одну зміну за таким графіком роботи: початок роботи - 7:30 год, перерва на обід - 12:00 - 13:00 год, завершення роботи - 16:30 год, вихідні дні - субота і неділя; початком роботи вважається час, коли працівник безпосередньо приступає до виконання своєї роботи, а закінченням роботи вважається час, коли працівник фактично закінчив роботу (а.с. 105-108 том 1). 07 грудня 2018 року позивач подав на ім`я директора «ТРІЗ» ЛТД ТОВ ОСОБА_3 заяву про звільнення за власним бажанням (а.с. 13 том 1). 10 грудня 2018 року було видано наказ № 219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21 грудня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а.с. 145 том 1). 10 грудня 2018 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н.І., начальника цеху Дачка В.П., старшого юриста Шимка А.П., юриста Васькіної В.В. складено акт про те, що станом на 11 годину 30 хвилин 10 грудня 2018 року завідуючий бюро верстатів з ЧПК Крамаренко В.С. відсутній на своєму робочому місці в структурному підрозділі з металообробки на верстатах ЧПК (Сумська область, Тростянецький район, с. Боромля, вул. Харківська, 5) (а.с. 111 том 1). 10 грудня 2018 року комісією у складі працівників «ТРІЗ» ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н.І., інспектора з кадрів Бровенко Н.В., старшого юриста Шимка А.П., юриста Васькіної В.В. складено акт про неможливість ознайомлення завідуючого бюро верстатів з ЧПК Крамаренка В.С. з наказом про звільнення за власним бажанням у зв`язку з його відсутністю на робочому місці протягом робочого дня з 10 години 45 хвилин до моменту складення акту о 15 годині 55 хвилин (а.с. 146 том 1). 11 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 222-к «Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі», за яким ОСОБА_1 зобов`язано до 17 грудня 2018 року надати письмові пояснення про причини його відсутності на роботі з 10 по 11 грудня 2018 року та роз`яснено, що в разі неявки на робоче місце та ненадання пояснень поважності причин відсутності, його дії буде кваліфіковано як прогул без поважних причин і звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а.с. 132 том 1). Зазначений наказ № 222-к цього ж дня направлений позивачу поштою з описом вкладення, а отримано ОСОБА_1 22 грудня 2018 року (а.с. 133, 134 том 1). 21 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 226-к про скасування наказу від 10 грудня 2018 року № 219-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки останній самовільно покинув своє робоче місце 10 грудня 2018 року та не відпрацював встановлений законодавством строк (а.с. 148 том 1). 28 грудня 2018 року, на підставі доповідної записки головного технолога ОСОБА_4 , керівника IT-відділу Сударенка О.Г., актів про відсутність працівника на робочому місці з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, доповідної записки заступника директора Марцинковської Н.І., відповідачем видано наказ № 234-к про звільнення позивача з 10 грудня 2018 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (а.с. 140 том 1). 10 та 11 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування «ТРІЗ» ЛТД ТОВ інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області, під час якого перевірено, в числі інших, питання законності звільнення позивача та за результатами перевірки складено акт, згідно з яким порушень діючого законодавства не виявлено (а.с. 150-156 том 1). Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що при звільненні позивача із займаної посади відповідач не допустив порушення його трудових прав, наказ про звільнення відповідає нормам чинного законодавства, тому відсутні підстави для поновлення його на роботі. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці. Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (звільнення працівника) є прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до усталеної судової практики, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності. Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 358/1570/16-ц, на яку посилається позивач у касаційній скарзі. Як установив суд першої інстанції, 07 грудня 2018 року позивач подав на ім`я директора «ТРІЗ» ЛТД ТОВ ОСОБА_3 заяву про звільнення за власним бажанням (а. с. 13 том 1), а 10 грудня 2018 року роботодавцем видано наказ № 219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21 грудня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (т. 1 а. с. 145). Робоче місце позивача у «ТРІЗ» ЛТД ТОВ знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11 том 1), чого не заперечував позивач. В ході судового розгляду встановлено, що 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 прибув на робоче місце, виявивши, що у приміщенні відсутнє електропостачання, пройшов до виробничого цеху за адресою: АДРЕСА_1 , проте через конфлікт був виведений охороною з території виробничого приміщення. ОСОБА_1 зателефонував до поліції, повідомив, що його неправомірно звільнили (а.с. 200 том 1). Разом зі співробітником поліції позивач безперешкодно пройшов до робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , забрав свої речі та добровільно покинув приміщення. Факту недопущення ОСОБА_1 до виконання ним трудових обов`язків працівниками поліції зафіксовано не було (а.с. 199 том 1). Поясненнями свідка ОСОБА_2 встановлено та не спростовано позивачем, що охорона у приміщенні підприємства за адресою: АДРЕСА_1 відсутня, а охоронці не допускали позивача до дільниці, що розташованова по АДРЕСА_2 . Інших доказів про те, що ОСОБА_1 мав перешкоди у доступі до його безпосереднього робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, окрім його пояснень, заявник не подав як до місцевого суду, так і до суду апеляційної інстанції. За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги проте, що позивач мав непереборні перешкоди, створені роботодавцем, у доступі до робочого місця як такі, що не підтверджуються достатніми належними допустимими доказами. Тимчасове припинення електропостачання на робочому місці позивача та конфлікт з виведенням позивача за межі території виробничого цеху не є поважною причиною для залишення робочого місця в робочий час 10 грудня 2018 року і відсутності на роботі по 28 грудня 2018 року. Заявник апеляційної скарги також зауважив, що суд не врахував письмових доказів, які підтверджують факт звільнення ОСОБА_1 саме з 10 грудня 2018 року. А саме пояснення провідного юриста відповідача ОСОБА_2 (а.с. 207-208 том 1), надані ним дільничному інспектору поліції ОСОБА_5 10 грудня 2019 року, у яких ОСОБА_2 посилаючись на зміст наказу директора відповідача про звільнення ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_1 мав працювати до кінця робочого дня, аналогічні відомості містяться у висновку дільничного інспектора Вовянко С.М. (а.с. 199 том 1). Проте безпосередньо дослідивши вказані документи колегія суддів дійшла висновку про безпідставність заперечень апелянта, оскільки указані документи не містять відомостей про дату з якої саме звільнений ОСОБА_1 , а лише посилання на наказ від 10 грудня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 », без зазначення конкретної дати припинення трудових правовідносин. Тобто доводи ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням на підставі заяви від 07 грудня 2018 року саме з 10 грудня 2018 року підтвердження не знайшли, тому таке особисте переконання позивача не може вважатись поважною причиною відсутності на роботі з 10 до 28 грудня 2018 року. Вбачається, що позивач не заперечував свого обов`язку відпрацювати протягом двох тижнів з дати звернення із заявою про звільнення (а.с. 204 том 1), проте 10 грудня 2018 року без поважних причин покинув робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 , та вподальшому не з`являвся на роботі по 28 грудня 2018 року. З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2018 року відповідачем було видано наказ №222-к «Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі», за яким ОСОБА_1 запропоновано у строк до 17 грудня 2018 року надати письмові пояснення про причини його відсутності на робочому місці з 10 грудня 2018 року по 11 грудня 2018 року та роз`яснено, що в разі неявки на робочому місці та ненадання пояснень поважності причин відсутності, його дії буде кваліфіковано як прогул без поважних причин і звільнено з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 132 том 1). Зазначений наказ отримано ОСОБА_1 22 грудня 2018 року (а.с. 134 том 1). Тобто до дня звільнення за прогул 28 грудня 2018 року позивач мав можливість надати роботодавцеві пояснення про причини своєї відсутності, проте, такою можливістю не скористався, жодних дій спрямованих на повідомлення роботодавця про поважність причин відсутності на роботі не вчинив. Скасування роботодавцем 21 грудня 2018 року наказу про звільнення ОСОБА_1 від 10 грудня 2018 року жодним чином не обмежило права позивача надати пояснення щодо причин відсутності на роботі згідно з наказом № 222-к від 11 грудня 2018 року, тому колегія суддів відхиляє твердження апелянта про порушення права позивача в цій частині, як безпідставні. За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо дотримання відповідачем трудового законодавства при звільнені ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів належними допустимими доказами поважності причин відсутності на робочому місці у період з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач покинув робоче місце та був відсутній на роботі з поважних причин, посилання на відсутність його вини в порушенні трудової дисципліни у вигляді прогулу та твердження про безпідставність його звільнення суперечать показанням свідків та письмовим доказам у справі. Твердження апеляційної скарги про те, що суд, ухвалюючи рішення у справі безпідставно врахував показання свідків, які є співробітниками відповідача, та поставився до них некритично, не порівнюючи їх з поясненнями позивача та іншими доказами у справі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апелянт не конкретизує у показаннях яких саме свідків наявні розбіжності, у чому саме вони полягають і яким чином вони могли вплинути на висновки суду. За встановлених обставин справи та вимог закону, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги щодо порушень місцевим судом норм чинного процесуального закону також відхиляються апеляційним судом, як такі, що не впливають на законність ухваленого судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Коломійцем Дмитром Миколайовичем залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 27 грудня 2022 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: Ю. О. Філонова С. С. Ткачук