Постанова Одеський апеляційний суд № 496/4016/20

Номер провадження: 22-ц/813/5083/22 Справа № 496/4016/20 Головуючий у першій інстанції Буран В. М. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Нечитайло А.Ю., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення та зняття з реєстрації, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. Позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 09 вересня 1995 року вона з відповідачем уклала шлюб, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року було розірвано. Своє право власності вона зареєструвала у визначений законом спосіб, що підтверджується витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №100723751 від 18 жовтня 2017 року. В даному домоволодінні протягом певного часу вона проживала разом з відповідачем. Однак, нормальні подружні стосунки між ними не склалися, а тільки погіршувалися через те, що колишній чоловік почав простягати до неї руки, обзивати її нецензурно, вчиняти скандали та бійки. Через постійні сварки, скандали та бійки, вона змушена була неодноразово звертатися до правоохоронних органів з проханням вплинути на колишнього чоловіка. Враховуючи, що будинок є її особистою власністю та подальше сумісне життя з відповідачем неможливе, та у зв`язку з тим, що він відмовляється добровільно висилитися, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення та зняття з реєстрації задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування житловим приміщенням, шляхом виселення ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. В решті позову відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права користуватись із займаним приміщенням. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 14 грудня 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повне судове рішення виготовлено 26 грудня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезик В.А., що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 6). Відповідач ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2020р. (а.с. 7). Згідно із довідки за результатами перевірки заяви гр. ОСОБА_2 , складеною 27.08.2019 року за №43/5521, встановлено, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 ч. 1 КУпАП. Також гр. ОСОБА_1 був винесений терміновий заборонний припис стосовно кривдника та заборонено в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_2 на п`ять днів (а.с. 8). Згідно з Довідки за результатами перевірки заяви гр. ОСОБА_2 , складеною 16.06.2020 року за №43/4510, встановлено, що ОСОБА_1 постійно зневажливо ставиться до ОСОБА_2 та образливо чіпляється. Принижує честь та гідність. З ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду про недопущення порушення чинного законодавства (а.с. 9). Згідно з Довідки за результатами перевірки заяви гр. ОСОБА_2 , складеною 13.07.2020 року за №43/5166, встановлено, що ОСОБА_1 постійно зневажливо ставиться до ОСОБА_2 та образливо чіпляється. Принижує честь та гідність. З ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду про недопущення порушення чинного законодавства (а.с. 10). Частинами 1, 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої, третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Пунктом 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Згідно із ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. У відповідності до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках або порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Із змісту ч. 1 ст. 109 ЖК України вбачається, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення (частина перша статті 116 ЖК УРСР). Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК УРСР вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: - систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; - використання його не за призначенням; - систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку. У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів Житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір`ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку. Зазначена правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду від 04 березня 2019 року по справі № 755/14630/15-ц. Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12.04.1985 за №2 при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжитті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд першої інстанції правильно вважав, що в ході розгляду цієї справи знайшли своє підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування своєї позовної вимоги про виселення відповідача з вказаного житлового будинку. Шлюбні відносити між сторонами припинено, відповідачем порушуються правила співжиття, проявляється негативне відношення до позивача, яка є власником житлового будинку, отже це є причинами, що робить неможливим для позивача проживання із ним в одному будинку. З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову в цій частині. Стосовно позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку в будинку АДРЕСА_1 , суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Позовна вимога про зняття відповідача з реєстраційного обліку є похідною від вимоги про виселення. Зняття з реєстрації має відбуватись на підставі рішення суду про виселення, а тому підстави для її задоволення відсутні. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає таке. Дійсно, втрата сімейних зв`язків сама по собі не є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (постанова Великої Палати ВС від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17). Однак при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін (постанови Великої палати ВС від 03.2021 у справі № 686/26093/19-ц, від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 та від 04.07.2018 року у справі 353/1096/16-ц, постанови ВС від 09.10.2019 у справі № 615/1636/17). Суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою (постанови Великої Палати ВС від 10.03.2021 у справі № 686/26093/19-ц та від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц). Згідно зі статтею 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Законність визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. (постанова Великої Палати ВС від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц). Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово образливо ставився до ОСОБА_2 , що підтверджується зверненнями до правоохоронних органів. З ОСОБА_1 неодноразово проводились профілактичні бесіди з приводу заяв позивача, однак вказане не мало жодного впливу. Крім того, постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2019 року (справа №496/3495/19) громадянина ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. У постанові суду зазначено, що 21 липня 2019 року біля 15:00 год, гр. ОСОБА_1 , знаходячись за місцем свого мешкання - АДРЕСА_1 , висловлювався нецензурною лайкою на адресу своєї дружини гр. ОСОБА_2 , чим вчинив домашнє насильство, про що працівниками Біляївського ВП ГУНП України в Одеській області було складено протокол серії АПР18 № 338335. ОСОБА_1 в судовому засіданні свою провину визнав. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушує право на повагу до особистого приватного життя ОСОБА_2 , а тому баланс інтересів сторін порушено, що можливо вирішити тільки шляхом задоволення зазначеного позову. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2022 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк