Постанова Сумський апеляційний суд № 592/5874/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м.Суми Справа №592/5874/22 Номер провадження 22-ц/816/599/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І. з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вакули Вадима Миколайовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2023 року у складі судді Князєва В.Б., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 17 лютого 2023 року, в с т а н о в и в : 01 вересні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Вакулу В.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Разом з нею у вказаній квартирі проживають та зареєстровані її син - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_3 та невістка - ОСОБА_4 . Зазначала, що останнім часом проживання разом з сином, онуком та невісткою в одній квартирі стало зовсім нестерпним. Вказувала, що відповідачі ведуть антигромадський спосіб життя, зловживають алкогольними напоями, приходять до квартири у нетверезому стані, часто влаштовують сварки та навіть бійки, псують майно, крадуть її особисті речі, принижують її перед сусідами та родичами. Вона неодноразово викликала поліцію аби захиститись від їх неправомірних дій, що підтверджується талонами повідомленнями про вчинення правопорушення та відповідями правоохоронних органів за її зверненнями. Зазначала, що відповідачі в утриманні квартири, її ремонті, оплаті послуг за електроенергію, опалення та газ участі не приймають. А враховуючи кількість зареєстрованих та проживаючих осіб, їй доводиться сплачувати збільшений розмір коштів за комунальні послуги. Посилаючись на вищевказані обставини, просила суд виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з належної ОСОБА_1 на праві приватної власності квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації місця проживання у цій квартирі. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Вакула В.М., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачі у судовому засіданні надали пояснення, які підтвердила позивач та допитані судом свідки, що сторони не мають спільного побуту, не приймають участі в обслуговуванні та ремонті квартири, а тому не є членами сім`ї позивача. Крім того, судом не взято до уваги, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачі зняті із реєстраційного обліку у спірній квартирі. Вказує, що вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо порушення відповідачами умов проживання. Відповідачі зловживають спиртними напоями та псують майно у квартирі. Зазначає, що враховуючи відсутність реєстрації відповідачів у квартирі, підтвердження несплати коштів за комунальні послуги, зловживання спиртними напоями, псування майна, небажання позивачки на проживання їх у квартирі, то вважає, що у відповідачів відсутні будь-які підстави законного перебування у квартирі. Крім того, відсутність іншого житла у відповідачів, які є повнолітніми особами, не може бути підставою для відмови у їх виселенні з квартири власника. Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника адвоката Вакули В.М., які підтримали скаргу, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 лютого 2001 року та договору міні від 12 березня 2001 року, ОСОБА_1 належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8). Згідно з довідкою про склад сім`ї від 19 серпня 2022 року № 14.03-08/97165, за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 11). ОСОБА_1 зверталася до органів поліції з приводу конфліктів з невісткою ОСОБА_4 , що підтверджується талонами-повідомленнями єдиного обліку № 20090 від 29 травня 2022 року, № 19374 від 24 травня 2022 року, № 18746 від 20 травня 2022 року та довідкою за результатами розгляду матеріалів № 13780 від 21 квітня 2022 року (а.с. 12-14). З квитанцій за комунальні послуги вбачається, що рахунки відкриті на ОСОБА_1 (а.с. 15-16). Також ОСОБА_1 до суду надано копії квитанцій про оплату нею комунальних послуг (а.с. 17-18). Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_5 пояснила, що сторони по справі є її родичами. Їй відомо про конфлікти в сім`ї зі слів позивачки по справі. Також зазначила, що позивачка і відповідачі здійснюють оплату комунальних послуг. Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо про конфлікти в сім`ї, сама нічого не бачила. Кімната позивачки по справі вже десь 5 років постійно замикається ключем. Відповідачі по справі зловживають спиртними напоями (зі слів ОСОБА_1 , яка говорила їй це декілька разів). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем порушення її прав відповідачами. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно із ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Тобто, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відповідно до ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Виходячи з аналізу змісту наведеної норми, стаття 116 ЖК України вказує на те, що виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення можливо лише у разі: а) систематичного руйнування чи псування житлового приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку. У всіх трьох випадках до винних осіб повинні попередньо вживатися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, застосовані на зборах жильців будинку чи членів житлово-будівельних кооперативів, трудових колективів й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення). Протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов`язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір`ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку. Аналогічні висновки висловлені у постанові Верховного Суду 12 серпня 2021 року у справі № 599/1225/20 (провадження № 61-343св21). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Позивач звернулась до суду з позовом про виселення відповідачів з підстав систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для неї проживання із ними в одній квартирі (ст. 116 ЖК України). Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ОСОБА_1 , всупереч вищезазначеним вимогам закону, не надала належних та допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для неї проживання з ними в одній квартирі, а заходи попередження або громадського впливу виявилися безрезультатними. Не є належним доказом порушення відповідачами правил співжиття звернення позивачки до правоохоронних органів без підтвердження застосування до них заходів попередження або громадського впливу. Та обставина, що відповідачі не утримують квартиру, зняті з реєстрації у квартирі позивачки, не є передбаченою законом підставою для задоволення позову про виселення з підстав порушення правил співжиття. Таким чином, підстави для виселення відповідачів, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню осіб на підставі ст. 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства про допустимість засобів доказування, позивачем не доведені. За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вакули Вадима Миколайовича залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О. Ю. Кононенко Судді: В. І. Криворотенко О. І. Собина