Постанова 4818 № 953/8180/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/8180/21 Головуючий суддя І інстанції Лях М. Ю. Провадження № 22-ц/818/3668/22 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про відшкодування шкоди, з них П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2022 року м. Валки. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Бурлака І.В., Котелевець А.В., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Держави України в особі Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року, у справі № 953/8180/21 за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Корневої Ольги Сергіївни до Головного управління національної поліції в Харківській області, Харківської обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури В С Т А Н О В И В : У квтіні 2021 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1000000, 00 (один мільйон) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури. Позов мотивовано тим, що Київським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області здійснювалося досудове слідство у кримінальному провадженні за № 12016220490003189 від 09.05.2016р. внесеного до СРДР за ч. 1 ст. 263 КК України. Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснювалося Харківською місцевою прокуратурою № 2. 17.05.2016р. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме: носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу. 11.05.2016р. слідчий по справі звернувся до Київського районного суду м. Харкова із клопотанням про арешт майна якому просив накласти арешт на автомобіль «VOLKSWAGEN TOUAR.EG» реєстраційний номер НОМЕР_1 та пістолет з номером НОМЕР_2 напис made in Czechoslovakia, salue blank 14. на протилежній поверхні збоку мається відтиск, 701, на затворі та на стволі, з магазином, в якому маються патрони з вказаними вище маркуваннями в кількості 7 (семи) штук. Ухвалою по справі 640/7404/16-к від 11.05.2016р., клопотання було задоволено частково, накладено арешт на пістолет та патрони, в частині накладення арешту на автомобіль судом було відмовлено у задоволенні клопотання. 17.05.2016р. ОСОБА_2 було допитано у якості підозрюваного, що підтверджується протоколом допиту підозрюваного від 17.05.2016р. 18.05.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання начальника відділення слідчого відділу Київського ВП ГУ НП в Харківській області підполковника поліції Іщенко Ю.В., погоджене прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Чубом Р.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_2 . Підозрюваний ОСОБА_2 та його захисники заперечували щодо застосування до підозрюваного запобіжного заходу з огляду на його необґрунтованість. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.05.2016р., слідчому було відмовлено у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Натомість судом було застосовано відносно ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покладено підозрюваного наступні обов`язки: 1)прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою: 2)не відлучатися із м. Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора, чи суд про зміну свого місця проживання. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30.05.2016р. була залишена в силі ухвала Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.05.2016р., щодо обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання. Обраний запобіжний захід застосовувався відносно ОСОБА_1 протягом усього періоду досудового слідства та під час судового розгляду і був скасований лише вирком від 26.12.2018р., який набрав законної сили 30.01.2020р. 06.07.2016р. з метою виконання постанови прокурора слідчим Київського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківській області підозрюваний ОСОБА_2 був запрошений для відібрання зразків буккального епітелію. Підозрюваний та його захисник Корнева О.С. ознайомилися із постановою та отримали її копію. Захисником ОСОБА_3 було подано слідчому заперечення на вимогу про відібрання біологічних зразків для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. В свою чергу підозрюваний ОСОБА_2 відмовився добровільно надати свої біологічні зразки, про що власноручно вказав у постанові. 11.07.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого Київського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківської області старшого лейтенанта поліції Коммунарова П.О., погоджене з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Чубом РАЇ., згідно якого просить надати дозвіл на відібрання біологічних зразків буккального епітелію, тобто зразків біологічного походження, по яких можна виділити ДНК-профіль у підозрюваного ОСОБА_1 для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.07.2016р., слідчому було відмовлено у задоволенні клопотання. 20.07.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого Київського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківської області старшого лейтенанта поліції Коммунарова П.О. погоджене з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Огородніковим А.Д. згідно якого слідчий просив надати дозвіл на відібрання біологічних зразків буккального епітелію, тобто зразків біологічного походження, по яких можна виділити ДНК-профіль у підозрюваного ОСОБА_1 , для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 21.07.2016р., слідчому було відмовлено у задоволенні клопотання. 04.08.2016р. підозрюваного ОСОБА_1 та його захисників було повідомлено про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів. 08.08.2016р. підозрюваного ОСОБА_1 та його захисників було ознайомлено із матеріалами кримінального провадження. 08.08.2016р. підозрюваному ОСОБА_1 було вручено копію обвинувального акту від 08.08.2016р., а також надано реєстр матеріалів досудового розслідування. 16.08,2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшли матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220490003189 від 09.05.2016р. за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 263 КК України, що відображено у відповідній ухвалі від 16.08.2016р. по справі 640/12660/16-к. 26.12.2018р. Київський районний суд м. Харкова за результатами розгляду кримінального провадження №12016220490003189 від 09.05.2016р. за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 263 КК України, постановив вирок у справі 640/12660/16-к., відповідно до якого ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України / виправдано. 30.01.2020р. Ухвалою Харківського апеляційного суду по справі 640/12660/16-к. виправдувальний вирок Київського районного суду м. Харкова від 26.12.2018р. стосовно ОСОБА_1 було залишено без змін. Загалом, протягом судового розгляду справи, позивач приймав участь у величезній кількості судових засідань. Під час розгляду справи у суді першої інстанції із різних підстав, тричі змінювався склад суду. Загалом справа перебувала у суді більш ніж три роки. ОСОБА_1 незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності у період із 17.05.2016р. (дата повідомлення йому про підозру у вчиненні злочину) до 30.01.2020р. (дата набрання законної сили вироком Київського районного суду м. Харкова від 26.12.2018р. по справі 640/12660/16), тобто всього 44 (сорок чотири місяці. Без достатніх правових підстав слідчий за погодженням із прокурором повідомив його про підозру в скоєнні злочину; без достатніх правових підстав, слідчий за погодженням із прокурором намагався неодноразово отримати дозвіл на відібрання біологічних зразків буккального епітелію громадянина ОСОБА_1 , без достатніх правових підстав до нього був застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який діяв до моменту постановлення виправдувального вироку; протягом 44 (сорока чотирьох) місяців ОСОБА_1 знаходився під слідством і судом та фактично в очах рідних, близьких та оточуючих був виставлений злочинцем; протягом всього часу перебування під слідством та судом, позивач вимушений був відстоювати та доводити свою невинуватість. Внаслідок описаних дій, громадянину ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яка полягала у приниженні його честі та гідності, душевних та психічних стражданнях, моральних втратах, яких він зазнав внаслідок незаконних дій слідства. прокуратури і суду, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, внаслідок вказаних дій, протягом більш ніж трьох років була обмежена свобода його пересування. З огляду викладене позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області, Харківської обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури - задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури в розмірі 264000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок державі на підставі закону є Держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Вказує, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення /списання. , зазначене відповідає висновкам, викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16. Розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою. Період перебування позивача під слідством і судом становить з 17.05.2016 по 30.01.2020 року, отже розмір шкоди повинен становити 149625 грн. Вказує, що судом визначено розмір морального відшкодування більш ніж значним чином перевищує гарантований законом мінімум моральної шкоди до відшкодування. Окрім цього позивачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачі та вини останніх в її заподіянні. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 адвокат Старостіна О.Ю, зазначає, що з резолютивної частини рішення вбачається, що відшкодування моральної шкоди повинно відбуватись не за рахунок особистих коштів Казначейства, а за рахунок коштів Державного бюджету України. Вказує, що як розрахункову величину апелянтом взято мінімальний розмір заробітної плати, але не станом на час розгляду справи судом, а за весь розрахунковий період, що суперечить сталій практиці Верховного Суду відповідно до якої у якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати, використовується мінімальний розмір заробітної плати, що діє на час розгляду справи у суді. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК Українине перешкоджає її розгляду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК Україниколегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія судів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним нормам цивільного процесуального права рішення суду першої інстанції не повністю відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 з 17.05.2016 по 30.01.2020 перебував під слідством та судом, а саме 44 місяці та 13 днів.. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить із встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та незаконного перебування під слідством та судом, та дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог ОСОБА_1 та стягнення моральної шкоди у розмірі 264000 грн. Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна. Судовим розглядом встановлено, що 17.05.2016р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме: носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу. 10.05.2016р. слідчий по справі звернувся до Київського районного суду м. Харкова із клопотанням про арешт майна якому просив накласти арешт на автомобіль «VOLKSWAGEN TOUAR.EG» реєстраційний номер НОМЕР_1 та пістолет з номером НОМЕР_2 напис made in Czechoslovakia, salue blank 14. на протилежній поверхні збоку мається відтиск, 701, на затворі та на стволі, з магазином, в якому маються патрони з вказаними вище маркуваннями в кількості 7 (семи) штук. Ухвалою по справі 640/7404/16-к від 11.05.2016р., клопотання було задоволено частково, накладено арешт на пістолет та патрони, в частині накладення арешту на автомобіль судом було відмовлено у задоволенні клопотання. 18.05.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання начальника відділення слідчого відділу Київського ВП ГУ НП в Харківській області підполковника поліції Іщенко Ю.В., погоджене прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Чубом Р.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_2 . Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.05.2016р., слідчому відмовлено у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосовано відносно ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покладено підозрюваного наступні обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; не відлучатися із м. Харкова без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора, чи суд про зміну свого місця проживання. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30.05.2016р. була залишена в силі ухвала Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.05.2016р., щодо обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання. 11.07.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого Київського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківської області старшого лейтенанта поліції Коммунарова П.О., погоджене з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Чубом РАЇ., згідно якого просить надати дозвіл на відібрання біологічних зразків буккального епітелію, тобто зразків біологічного походження, по яких можна виділити ДНК-профіль у підозрюваного ОСОБА_1 для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 18.07.2016р., слідчому відмовлено у задоволенні клопотання. 20.07.2016р. до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання слідчого Київського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківської області старшого лейтенанта поліції Коммунарова П.О.. погоджене з прокурором Харківської місцевої прокуратури № 2 Огородніковим А.Д.. згідно якого слідчий просив надати дозвіл на відібрання біологічних зразків буккального епітелію, тобто зразків біологічного походження, по яких можна виділити ДНК-профіль у підозрюваного ОСОБА_1 , для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова по справі 640/7404/16 від 21.07.2016р., слідчому відмовлено у задоволенні клопотання. 08.08.2016р. складено обвинувальний акт внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220490003189 від 09.05.2016р. за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 263 КК України. 26.12.2018р. Київський районний суд м. Харкова за результатами розгляду кримінального провадження №12016220490003189 від 09.05.2016р. за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 263 КК України, постановив вирок у справі 640/12660/16-к., відповідно до якого ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - виправдано. 30.01.2020р. Ухвалою Харківського апеляційного суду по справі 640/12660/16-к. виправдувальний вирок Київського районного суду м. Харкова від 26.12.2018р. стосовно ОСОБА_1 було залишено без змін. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким законом, який врегульовує спірні правовідносини є саме Закон N 266/94-ВР. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст. 1 Закону № 266/94-ВР). Згідно зі ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у випадку, зокрема постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в ст. 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовується у тому числі моральна шкода. Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Пункт 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, Законом № 266/94-ВР передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, судом є мінімальний розмір заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Таке зазначено у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16-ц. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-ІХ із 01 січня 2021 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6000 гривень. Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зауважила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. При цьому, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Звертаючись у суд з даною вимогою ОСОБА_1 обґрунтував розмір заподіяної йому моральної (немайнової) шкоди тим, що внаслідок незаконного пред`явлення обвинувачення за ознаками складу тяжкого злочину, зазнав глибоких фізичних, душевних, психічних страждань та хвилювань через що погіршилось його здоров`я та можливість реалізації своїх звичок та бажань. Враховуючи характер, обсяг, глибину та тривалість моральних страждань та переживань на протязі значного часу, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, зниження ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, позивач визначив розмір компенсації моральної шкоди за весь час перебування під слідством і судом виходячи із розрахунку два мінімальні розміри заробітної плати за кожен місяць, що становить 1000000 гривень. Водночас, визначений у частинах 2, 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом є тим мінімальним розміром, який гарантовано державою. Проте суд враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування моральної шкоди. Однак таке збільшення розміру відшкодування можливе з урахуванням судом засад виваженості, розумності та справедливості, позаяк обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Таким чином, визначаючи відповідний розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Та при цьому вказує на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж цього достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. При визначенні розміру завданої моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з розміру мінімальної заробітної плати встановленої станом на час розгляду справи, тобто 6000 грн. Статтею 13 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Як вбачається із матеріалів справи та враховано судом першої інстанції, позивачу завдано моральної шкоди, яка, зокрема, полягала у тривалості перебування під слідством та судом, втрати ним роботи та заробітку, порушення його права на вільне пересування та зміни режиму життя. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що судом правильно здійснено розрахунок відшкодування моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі та становить 2640000 грн (6000 грн мінімальна заробітна плата х 44 місяців = 264000 грн). Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)). За таких обставин, Державна казначейська служба України являється тільки суб`єктом, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Тоді як держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай це орган, діями якого заподіяно шкоду позивачу. Отже, відшкодування шкоди здійснює держава за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Державна казначейська служба України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суд на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, та викласти абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства грошові кошти в сумі264000 грн». Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Держави України в особі Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2022 року змінити виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої органами дізнання та досудового слідства грошові кошти в сумі 264000 грн ». В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2022 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді - І.В.Бурлака. А.В. Котелевець.