Постанова Київський апеляційний суд № 759/29431/21

Справа № 759/29431/21 Головуючий 1 інстанція- Петренко Н.О. Провадження № 22-ц/824/8303/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 15 грудня 2022 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із заявою про видачу обмежувального припису,яку мотивував тим, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично змушений тимчасово мешкати за адресою: АДРЕСА_2 . Вказував, що після смерті батька його брат ОСОБА_2 без дозволу інших спадкоємців почав розпродувати спадкове майно, переслідувати його з метою примушування до поділу спадкового майна на умовах, які він ультимативно заявляє, погрожує розправою. ОСОБА_2 разом із матір`ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 і заявником є власниками в рівних частках трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , яку батьки придбали згідно договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2002року. З моменту укладення вказаного договору ОСОБА_2 користується та постійно проживає у вказаній квартирі, де є постійно зареєстрованим. 09 червня 2017року брат уклав шлюб з ОСОБА_5 та змінив прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ». Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_8 постійно мешкають у кв. АДРЕСА_3 , яка є постійним місцем проживання та реєстрації. Посилається, що він не має змоги проживати у цій квартирі, оскільки ОСОБА_2 чиить перешкоди та в ультимативній формі вимагає передачі ключів від квартири АДРЕСА_4 з приводу чого він звертався до органів поліції. Іншого житла, окрім 1/4 частки у вказаній квратирі він не має та з сім`єю вимушений тимчасово мешкати у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 , яка є спадком від батька та бабусі. Погрожуючи рознести квартиру та всіх їх, болгаркою зрізати вхідні двері, із застосуванням ненормативної лексики ОСОБА_2 погрожував йому. Вказані погрози він сприймав та сприймає реально та боїться за своє життя та здоров`я, життя та здоров`я дружини та сина. Раніше в листопаді 2020року він також звертався до Святошинського управління поліції ГУ НП у м.Києві із заявами щодо протиправної поведінки ОСОБА_2 . Вважає, що ОСОБА_2 вчиняє по відношенню до нього психологічне та економічне насилля, а його дії слід - 2 - кваліфікувати, як вчинення насилля в сім`ї. У зв`язку з наведекним просив видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти на ньогонаступні обов`язки:заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці тимчасового проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 строком на 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалої особи, вести телефонні переговори та розшукувати з постраждалою особою або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб строком на 6 місяців. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня 2022 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись із рішенням заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його заяву задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.Скарга в основних положеннях повторює зміст позову і мотивована тим, що суд першої інстанції, розглянувши справу у відсутність заявника та його адвоката, позбавив його можливості подати нові докази та допитати свідка, що потягло помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення його заяви. Судом при розгляді справи за його відсутності не було досліджено консультативний висновок психолога у відношенні його малолітнього сина, який будучи свідком подій, психологічно страждає та став об`єктом психологічного насилля, не було досліджено характеристику його та дружини, які підтверджують те, що вони дотримуються закону і є соціально-благополучними особами. Заінтересована особа ОСОБА_2 в особі представника адвоката Назаренко М.В.подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні заяви, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. В суді апеляційної інстанціїзаявник ОСОБА_1 та його представник адвокат ПізняхівськийФ.М.подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати оскаржуване рішення Святошинського районного суду м.Києва як незаконне. ОСОБА_2 та його представник адвокат Назаренко М.В., яка брала участь в засіданні в режимі відеоконференції, в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. За клопотанням сторони заявника ОСОБА_1 апеляційний суд допитав у якості свідка його дружину ОСОБА_9 . За клопотанням сторони заінтересованої особиОСОБА_10 апеляційний суд допитав у якості свідка ОСОБА_3 , матір заявника і заінтересованої особи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки недоведеністю обставин вчинення передбаченого законом економічного та психологічного насильства у відношенні заявника з боку ОСОБА_2 , як і не підтвердилася наявність таких ризиків можливого застосування цього насильства ОСОБА_2 відносно заявника в подальшому. - 3 - При цьому суд виходив з того, що сам факт звернення ОСОБА_1 заявника до правоохоронних органів свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою ОСОБА_2 , але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо нього насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється в тому числі на колишнє подружжя незалежно від факту їх спільного проживання (ч.2 ст.3 Закону). Згідно з п.п.3, 4, 14 та 17 ч.1 ст.1 цього Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, та його недопущення (п.1 ч.1 ст.21 цього Закону). Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 вказаного Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За п.7 ч.1 ст.1 вказаного Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з ч.3 ст.26 вказаного Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. - 4 - У п.9 ч.1 ст.1 вказаного Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Отже, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який виконує захисну та запобіжну функцію і може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Відповідно до положень ст.ст.3501, 3504 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання особи, яка постраждала від домашнього насильства. У заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав кривдника видається на строк від одного до шести місяців (ст.3506 ЦПК України). Отже суд під час вирішення такої заяви має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суд має встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції встановлено, щовідповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 липня 2002 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що діє від свого імені та як законний представник від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , придбали у рівних частках квартиру АДРЕСА_5 . Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_5 та змінив прізвище на « ОСОБА_2 ». Судом встановлено, що ОСОБА_4 - батько заявника і заінтересованої особи помер. Відповідно до довідки нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявамипро прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулися діти померлого ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та дружина померлого ОСОБА_3 . Встанолено, що на даний час у провадженні Святошинського районого суду м.Києва перебуває позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до Святошинського УП ГУ НП України в м. Києві із заявами про вчинення кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 . Відповідно до довідок від 03 червня 2020року та б/н повідомлено, що у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення вказані події - 5 - не внесені до ЄРДР, повідомлення розглянуто згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян». У даних випадках вбачаються цивільно-правові відносини. Також, судом встановлено, що між заявником ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_2 існують неприязні відносини та спір щодо користування спадковим майном. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка є дружиною ОСОБА_2 , пояснила, що брати сваряться між собою, але ніяких погроз зі сторони свого чоловіка ніколи не було. Їх сім`я проживає у кімнаті розміром 13 кв.м разом з тваринами. Заявник ОСОБА_1 користується двома іншими кімнатами, які закриває на власні замки. Регулярно приходить до квартири та бере речі, які йому потрібні. Йому не чинять перешкоди у користуванні квартирою. ОСОБА_2 не притягався до відповідальності наза ст.1261 КК України, яка передбачає відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства, ні заст.1732 КУпАП, яка передбачаєадміністративну відповідальність за вдомашнє насильство,відомості про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру випадків вчинення домашнього насильства з його боку стосовно заявника відсутні. Окрім того, судом встановлено, що наведені заявником обставини не містять ознак економічного та психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо нього зі сторони ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про те, що заявником всупереч ст.81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства щодо нього, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у випадку невидачі щодо ОСОБА_2 обмежувального припису, що виключає задоволення заяви про видачу обмежувального припису. Покази допитаних апеляційним судом свідків ОСОБА_9 (дружина заявника) та ОСОБА_3 (матір заявника і заінтересованої особи) не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для видачі обмежувального припису. Обидва свідка фактично підтвердили лише факт наявності між заявником ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_2 конфліктних стосунків, в тому числі щодо користування квартирою АДРЕСА_3 , співвласниками якої вони є, а такожіснування спору щодо порядку користування спадковим майном та обсягу прав на нього. Покази вказаних свідків не містять чітких відомостей про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, зокрема коли конкретно (дата, місце, час) таке насильство було вчинене і в чому конкретно воно виражалося (які дії були вчинені) та до яких наслідків призвело. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо недоведеності фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що стверджується фактомзвернення заявника ОСОБА_1 до правоохоронних органів, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Такі висновки суду першої інстанції є правильними і відповідають матеріалам справи. Суд першої інстанції вірно керувався тим, що факт звернення заявника ОСОБА_1 до правоохоронних органів свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою ОСОБА_2 , проте не підтверджує факт вчинення саме домашнього насильствау розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. - 6 - Звернення заявника до правоохоронних органів, за якими рішення не прийняті, в тому числі не притягнуто ОСОБА_2 до відповідальності за ст.1732 КУпАП, не є належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно заявника, а наявність неприязних стосунків між ними не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у ряді постанов, зокрема у постанові від 12 жовтня 2020 року по справі № 369/12105/19, де залишаючи без змін судове рішення про відмову у видачі обмежувального припису, Верховний Суд вказав, що саме по собі звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі ж висновки містяться у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, в якій Верховний Суд зазначив, що, виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог (факт внесення до ЄРДР заяв), не вказують безумовно на вчинення іншою особою навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Такі ж висновки викладені у у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, в якій Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у видачі обмежувального припису, погодився із висновками судів, які відхилили як доказ вчинення насильства щодо заявника та їх малолітніх дітей доводи про наявність кримінальних проваджень, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненнями заявника, оскільки наявність таких відомостей не є доказом вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, розглянувши справу у відсутність заявника та його адвоката, позбавив його можливості подати нові докази та допитати свідка, що потягло помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення його заяви, необгрунтовані. Представник заявника був належно повідомлений про час розгляду справи, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із переубванням за межами м.Києва, однак суд визнав причини неявки неповажними Це по-перше. По-друге, відповідно до положень ст.3504 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису серед іншого повинно бути зазначено докази,що підтверджуєть необхідність видачі судом обмежувального припису. У разі неможливості надати такі докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування. У поданій ОСОБА_1 заяві про видачу обмежувального припису як і в інших документах не міститься зазначення нових доказів, окрім доданих до заяви, як і не міститься клопотання про витребування нових доказів, що у свою чергу спростовує доводи скаржника про те, що його позбавили можливості подати нові докази. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було досліджено консультативний висновок психолога у відношенні малолітнього сина заявника, який будучи свідком подій, психологічно страждає та став об`єктом психологічного насилля,необгрунтовані. Дані доводи взагалі не стосуються і не пов`язані із заявленими ОСОБА_1 підставами для видачі обмежувального припису, оскільки із заяви вбачається, що заявник - 7 - мотивує свою заяву порушенням саме своїх особистих прав, вказуючи, що ОСОБА_2 вчиняє по відношенню до нього психологічне та економічне насилля, а його дії слід кваліфікувати, як вчинення насилля в сім`ї. Заявлені ОСОБА_1 заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 також стосуються забезпечення прав виключно заявника, зокрема це заборона ОСОБА_2 перебувати в місці тимчасового проживання ОСОБА_1 та заборона наближатися на відстань менше 300 м до місця його проживання, вести телефонні переговори та розшукувати. Це ж стосується посилань на недослідження судом характеристику заявника та дружини, які підтверджують те, що вони дотримуються закону і є соціально-благополучними особами, які не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для видачі обмежувального припису. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на помилковість висновків суду про те, що головним доказом для такої категорії справ є вирок чи постанова (рішення) суду, яке набрало законної сили щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства і доведеності його вина в установленому законом порядку. Таке суперечить положенням Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно якого суд застосовує обмежувальні заходи на підставі оцінки наявності відповідних ризиків, а не у зв`язку із підозрою чи вироком у кримінальному провадженні або постановою у справі про адміністративне правопорушення. Водночас відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на те, що наведені вище висновки суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи, а також враховуючи недоведеність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, підстави для скасування або зміни судового рішення з цих підстав відсутні. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові,апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані заявником докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - - 8 - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: