Постанова Київський апеляційний суд № 761/26819/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8826/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2022 року місто Київ справа №761/26819/21 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Київського квартирно-експлуатаційного управління на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року про закриття провадження у справі, постановлену під головуванням судді Мальцева Д.О., у справі за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві про виселення,- В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року позивач Київськеквартирно-експлуатаційне управліннязвернувся до суду з позовом, в якому просив: виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 із службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , військового містечка № НОМЕР_1 без надання іншого житлового приміщення. Свої вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 є службовим житловим приміщенням, належить державі, уповноваженим органом на управління якою є Міністерство оборони України, закріплена за позивачем, який є її балансоутримувачем. Вказував, що ОСОБА_1 з 13 листопада 1993 року було зараховано на квартирний облік при в/ч НОМЕР_2 та відповідно до виписки із протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 від 13 листопада 1993 року №11 зараховано до пільгової (позачергової) черги. Зазначав, що на підставі ордеру №011307 на право зайняття службового жилого приміщення, виданого Солом`янською районною в місті Києві державною адміністрацією від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 на склад сім'ї 2 особи: він та ОСОБА_3 , було зайнято службове житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_1 . Посилався на те, що відповідачі зареєстровані у спірному житловому приміщенні. Вказував, що рішенням об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 09 грудня 2020 року, затвердженим Державним секретарем Міністерства оборони України, за результатами розгляду заяви/згоди полковника запасу ОСОБА_1 стосовно надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення по спискам позачерговиків, з урахуванням складу сім`ї ОСОБА_1 із 4 осіб, постановлено надати ОСОБА_1 на склад сім`ї 4 особи грошову компенсацію за належне отримання житлового приміщення по спискам позачерговиків, з урахуванням приватизації дружини та виплатити за додаткову площу 10 кв.м, як такий, що має сина інваліда за належне для отримання жиле приміщення, за умови здачі службового житла, зі зняттям з квартирного обліку по об`єднаній житловій комісії апарату Міністерства оборони України до підпорядкованих структур та направити облікову справу ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління для подальшої реалізації прийнятого рішення. Зазначав, що відповідачами було подано нотаріально засвідчену заяву від 12 грудня 2020 року про надання своєї згоди на здачу службового приміщення та взяття на себе зобов`язання його звільнити протягом двох місяців після отримання грошової компенсації. Посилався на те, що 30 грудня 2020 року Державною казначейською службою України було проведено оплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належне для отримання житло у сумі 1 845 312,91 грн. на підставі платіжного доручення позивача №63 від 24 грудня 2020 року. Вважає, що Державою було забезпечено відповідача ОСОБА_1 та членів його сім`ї за їх власним бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, однак, жодним із відповідачів до теперішнього часу службове житлове приміщення не звільнено, отже останні підлягають виселенню зі спірного приміщення. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 рокупровадження уданій справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач Київське квартирно-експлуатаційне управління подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спір про виселення відповідачів із службового житлового приміщення є житловим спором, та регламентується нормами ЖК України, ЦК України та ЦПК України, оскільки у позовній заяві позивачем наведено та обгрунтовано обставин виникнення у відповідачів обов`язку щодо звільнення спірного службового житлового приміщення. Вказував, що відповідачі з моменту отримання грошової компенсації - з 30 грудня 2020 року втратили право користуватися гарантією, визначеною у абз.2 п.26 Розділу IV Інструкції №380 та не виконали добровільно взяте на себе зобов`язання, щодо звільнення спірного службового житлового приміщення у строк до 01 березня 2021 року, а тому позивач і звернувся до суду з вимогою про виселення відповідачів, що відповідає ознакам та критеріям негаторного позову. Зазначав, що судом першої інстанції було помилково застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №712/5476/19, так справа №712/5476/19 не є аналогічною ні за предметом спору, ні за суб`єктним складом учасників справи №761/26819/21, ні за правовою природою спору. Посилався на те, що даний спір не пов`язаний із реалізацією Київським квартирно-експлуатаційним управлінням своїх адміністративних повноважень, отже спір у даній справі пов'язаний із захистом суб`єктивних майнових прав позивача, а відтак є приватноправовим спором, таким, що виник з цивільнихправовідносин. 05 жовтня 2022 року від представника відповідачів до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник відповідачів у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції у справі залишити без змін. Третя особа Служба у справах дітей Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. Надала до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просила розглядати справу у відсутність її представника. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі про вирішення питання щодо забезпечення житлом військовослужбовця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддівне погоджується зтаким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Частиною 1 ст.19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказував на те, що відповідач ОСОБА_1 , як військовослужбовець та члени його сім`ї, були забезпечені житлом за рахунок Держави відповідно до абз.1 п.9 ст.12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом виплати їм грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення у сумі 1 845 312,91 грн., відтак на відповідачів не поширюється гарантія, визначена у абз.2 п.26 Розділу IV Інструкції №380. Як вбачається з нотаріально посвідченої заяви відповідачів від 12 грудня 2020 року, останні дали згоду на отримання грошової компенсації за належне ним для отримання житлове приміщення зі зняттям з квартирного обліку в Київському гарнізоні. Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 12 грудня 2020 року, останні надали згоду на здачу службового приміщення та зобов`язалися його звільнити протягом двох місяців після отримання грошової компенсації. Відповідно до п.64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року №470 громадяни (в тому числі тимчасово відсутні), відносно яких прийнято рішення про надання жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності). З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2020 року Державною казначейською службою України було проведено оплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належне для отримання житло у сумі 1 845 312,91 грн. на підставі платіжного доручення позивача №63 від 24 грудня 2020 року. Отже, відповідачі з моменту отримання грошової компенсації - з 30 грудня 2020 року не виконали добровільно взяте на себе зобов`язання, щодо звільнення спірного службового житлового приміщення у строк до 01 березня 2021 року. Позивач у позовній заяві посилаючись на статтю 109 ЖК України просив виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 із службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , військового містечка № НОМЕР_1 без надання іншого житлового приміщення. Виходячи з вищевикладеного, спірні правовідносини стосуються захисту цивільних прав Київського квартирно-експлуатаційного управління, як балансоутримувача спірного службового приміщення з метою усунення перешкод у користуванні закріпленим за позивачем майном, для можливості його подальшого використання для розквартирування особового складу Збройних Сил України. А відтак, колегія суддів вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх особистих майнових прав, як балансоутримувача спірного майна,таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України. Посилання суду першої інстанції в ухвалі на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19 не є релевантними, оскільки викладений у вказаній постанові правовий висновок застосовується до визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з відмовою у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення саме для конкретної категорії осіб, зокрема осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати саме їм житло чи грошову компенсацію його вартості Відтак до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №712/5476/19. Суд першої інстанції наведених обставин не врахував, а відтак дійшов помилкового висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Київського квартирно-експлуатаційного управління - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: