Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4769/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7529/22 Справа № 211/4769/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності, - В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить розділити майно, що є спільною сумісною власністю. Позов мотивовано тим, що з відповідачем ОСОБА_1 позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 2004 року по 08 листопада 2017 року. Під час шлюбу ними сумісно на підставі договору купівлі- продажу № 7037ВР/16-14373 від 14 квітня 2009 року було придбано житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Дане домоволодіння було придбане у період шлюбу та за спільні з відповідачем кошти. Відповідач відмовляється визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння, а тому вона просить визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаного домоволодіння та розділити майно. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року позов задоволено та ухвалено: розділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що складається з житлового будинку з господарчими побудовами під номером АДРЕСА_1 , яке складається з глинобитного, обкладеного цеглою житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 61,3 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м., цегляної літньої кухні з підвалом Б під літ. «Б» площею 19,8 кв.м., цегляного сараю літ «В» площею 11,0 кв.м., цегляного сараю літ. «Г» площею 3,3 кв.м., цегляної вбиральні літ. «Д» площею 1,7 кв.м., дощатого душа літ «Е» площею 1,3 кв.м., парканів 1,2, водоколонки І, замощення ІІ, вартістю 79 731,00 грн.; Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарчими побудовами під номером АДРЕСА_1 , вартістю 79 731,00 грн.; Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку цього ж житлового будинку з господарчими побудовами під номером АДРЕСА_1 , вартістю 79 731,00 грн.; вирішено питання стосовно розподілу судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що спірне домоволодіння відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спільну квартиру на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно - по 1/2 частини вищевказаного домоволодіння кожному. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду ск5асувтиа та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 2004 року по 08 листопада 2017 року (а.с. 7-12). Під час шлюбу ними сумісно на підставі договору купівлі- продажу від 14 квітня 2009 року було придбано житловий будинок з господарчими побудовами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , покупцем домоволодіння був ОСОБА_1 (а.с. 13-14). Домоволодіння складається з глинобитного, обкладеного цеглою житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 61,3 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м., цегляної літньої кухні з підвалом Б під літ. «Б» площею 19,8 кв.м., цегляного сараю літ «В» площею 11,0 кв.м., цегляного сараю літ. «Г» площею 3,3 кв.м., цегляної вбиральні літ. «Д» площею 1,7 кв.м., дощатого душа літ «Е» площею 1,3 кв.м., парканів 1,2, водоколонки І, замощення ІІ, вартістю 79 731,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що спірне домоволодіння відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спільну квартиру на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно - по 1/2 частини вищевказаного домоволодіння кожному. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ сумісного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У відповідності до абз. 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними, виходячи із засад рівності часток та суд першої інстанції правильно визнав за сторонами по 1/2 частині спірного майна. Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено. Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно не являється об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю, оскільки хоча це майно і було придбано за час шлюбу, проте не за спільні кошти, а за його особисті кошти, які були виручені з продажу квартири, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки це не є підтвердженням того, що майно придбано не за рахунок спільних грошових коштів та спірне домоволодіння є спільним майном сторін. Доказів придбання спірного майна в період шлюбу за його особисті кошти, матеріали справи не містять. Оскільки по справі не встановлено обставин, що мають істотне значення, які б давали підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін при поділі спільної сумісної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про задоволення позову та поділив майно у обраний позивачем спосіб. За таких обставин рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко