Постанова 4824 № 759/2797/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 грудня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/2797/21 Апеляційне провадження 22-ц/824/11406/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Махлай Л.Д., суддів: Немировської О.В., Ящук Т.І. при секретарі: Кролівець О.В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідачі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сенька М.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна, в с т а н о в и в : у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Локо», ОСОБА_2 , у просив визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 та скасувати запис у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 . В обґрунтування позову зазначав, що спірний договір вчинено всупереч закону та за наявності обтяження на предмет договору, а саме арешту квартири на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 26.07.2018, що постановлена на забезпечення позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Локо», ПАТ «КБ» Хрещатик», треті особи: ТОВ «УКРКОНТРОЛТЕХ» (ТОВ «Проект К»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний реєстратор Хмельницький С.Ю. (Філія комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у м. Києві) про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, предметом спору за яким є право власності на ту ж квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2021 в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.07.2018 накладено арешт на спірне нерухоме майно та заборону здійснювати реєстраційні дії щодо цього майна. Арешт накладено з метою недопущення відчуження майна до закінчення розгляду справи. Відповідачу було відомо про наявність судового провадження про витребування майна з чужого незаконного володіння, де квартира є предметом розгляду, проте останнім навмисно здійснено її відчуження. Вважає такий договір є фраудаторним, оскільки він вчинений на шкоду кредитору, та є різновидом фіктивного правочину. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначає, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.07.2018 у справі 759/11123/18 забезпечено позов та накладено арешт на квартиру. Проте, ухвалою цього ж суду від 23.08.2018 задоволено заяву про зустрічного забезпечення позову та якою скасовано арешт квартири. Позивач не виконав вимоги ухвали від 23.08.2018 та не вніс протягом 10 днів на депозитний рахунок суду кошти, у зв`язку із чим було скасовано ухвалу про забезпечення. Посилання в апеляційній скарзі про фіктивність правочину із зазначенням, що оскаржуваний договір купівлі - продажу є різновидом фіктивного правочину вважає, що ці твердження суперечать нормам законодавства та обставинам справи. Щодо законності зняття державним реєстратором арешту з квартири перед укладенням спірного договору, підтверджується листом Територіального управління держаної судової адміністрації від 13.02.2020, у зв`язку із чим було скасовано ухвалу суду про забезпечення позову. Отже на момент посвідчення договору купівлі - продажу квартири ніяких заборон щодо укладення договору купівлі - продажу не було, право власності на об`єкт нерухомого майна продавця було перевірено. Крім того, позивач жодну з реєстраційних дій не оскаржував, доказів неправомірності скасування арешту не надав, а тому немає підстав для визнання договору купівлі - продажу від 03.11.2020 недійним. Позивачем не надано доказів незаконного скасування арешту на квартиру, що є предметом договору від 03.11.2020. ОСОБА_2 набув у власність квартиру, як добросовісний набувач. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ТОВ «ФК «Локо» Оплачко В.О. та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний (неналежний) спосіб захисту. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. За матеріалами справи встановлено, що 07.08.2007 між ТОВ «Форум -Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір резервування квартири та відповідно до акту прийому - передачі майнових прав від 26.03.2009 ОСОБА_1 прийняв майнові права на квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.07.2017 у справі № 759/16864/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.10.2017 та постановою Верховного Суду від 20.08.2018 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійсним іпотечний договір від 9.04.2011, укладений між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Проект К» в частині передачі іпотеку ПАТ «КБ «Хрещатик» майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , зобов`язано ТОВ «Форум-інвест» виконати умови резервування квартири шляхом надання ОСОБА_1 всіх необхідних документів для реєстрації права власності на квартиру. Проте, 29.01.2018 державним реєстратором внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зареєстровану спірну квартиру на праві власності за ТОВ «ФК «Локо». ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ФК «Локо», ПАТ «КБ «Хрещатик» про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння (справа № 759/11123/18). Як зазначив позивач ухвалою суду від 26.07.2018 у межах вищезазначеної справи забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірну квартиру та на виконання ухвали суду в реєстр обтяжень нерухомого майна внесено обтяження на спірну квартиру від 03.08.2018. Ухвалою суду від 23.08.2018 за клопотанням ТОВ «ФК «Локо» застосовано до ОСОБА_1 зустрічне забезпечення та надано йому строк 10 календарних днів з дня винесення ухвали про зустрічне забезпечення для внесення на депозитний рахунок суду 572 220 грн. У встановлений судом строк грошові кошти ОСОБА_1 внесені не були. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову у зв`язку з не внесенням грошових коштів на виконання ухвали про зустрічне забезпечення судом не приймалася. Разом з тим, обтяження державним реєстратором було скасовано та у період розгляду справи № 759/11123/18 23.11.2020 між ТОВ «ФК «Локо» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. Позивач у позовній заяві вказав, що ним у порядку адміністративного судочинства буде подано позов про визнання незаконним рішення державного реєстратора по скасуванню обтяження щодо спірної квартири, проте при розгляді справи про те, чи було подано такий позов та наслідки розгляду спору позивач не повідомив. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Особа, права якої порушено може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Згідно з ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відтак суд має розглядати спір, в якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. У даній справі позивач не є стороною оспорюваного договору. Позивач вважаючи себе власником спірної квартири у справі № 759/11123/18 заявив позов про її витребування у ТОВ «ФК «Локо». На час апеляційного розгляду даної справи у справі № 759/11123/18 03.06.2022 ухвалено рішення про витребування спірної квартири у ТОВ «ФК «Локо» на користь ОСОБА_1 . Сторони зазначили, що дане рішення не набрало законної сили. Суд першої інстанції правильно вказав, що належним способом захисту порушеного права є витребування спірної квартири від ОСОБА_2 , якому вона була відчужена ТОВ «ФК «Локо» у період розгляду справи № 759/11123/18, оскільки визнання договору недійсним не призведе до відновлення порушеного права. Саме рішення про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для внесення змін до запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Висновки суду відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц. Доводи апеляційної скарги про те, що договір є фіктивним не спростовують висновків суду, оскільки у позові відмовлено не з тих підстав, що оспорюваний договір укладено у відповідності з вимогами чинного законодавства та, що він не містить будь - яких вад, а з тих підстав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 369 ЦПК України. Постанову складено 19.12.2022. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук