Окрема думка КЦС ВС № 383/1273/21

Окрема думка судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. 21 грудня 2022 року м. Київ справа № 383/1273/21 провадження № 61-4809св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 02 травня 2022 року залишив без змін. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року передано справу № 383/1273/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала касаційного суду мотивована тим, що «з урахуванням принципу розумності колегія суддів вважає, що: згідно усталеної практики Верховного Суду якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», він, відповідно, звільняється від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у справі; позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» то, відповідно, за цією вимогою він звільнений і від сплати судового збору також за подання ним апеляційної (касаційної) скарги на ухвалу суду першої інстанції у цій справі. Тобто у разі якщо б позивач заявив тільки одну позовну вимогу про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, то очевидно що у людини розумної та обачної навіть би не поставало питання про необхідність сплати позивачем судового збору у разі подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції; відсутні будь-які законодавчі передумови вважати, що якщо у справі пред`явлені інші позовні вимоги, за які передбачено сплату судового збору, то пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» не застосовується, і тому за подання такої апеляційної скарги заявник зобов`язаний сплатити судовий збір, виходячи лише з того, що ставка судового збору за подання апеляційної (касаційної) скарги на ухвалу є фіксованою (підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»); судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справах, в яких заявлено декілька позовних вимог, за одну з яких позивач звільнений від сплати судового збору (пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір») має сплачуватися пропорційно тим позовним вимогам за якими позивач не звільнений від сплати судового збору. Тобто, якщо у справі пред`явлені позовні вимоги, за одну або декілька з яких особа звільнена від сплати судового збору, а за інші - передбачено сплату судового збору, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується пропорційно тим позовним вимогам, за якими позивач не звільнений від сплати судового збору, виходячи з кількісного критерію. Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 420/2908/19 (адміністративне провадження № К/9901/9076/21), та зробити висновок, що: «судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справах, в яких заявлено декілька позовних вимог, за одну з яких позивач звільнений від сплати судового збору (пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір») має сплачуватися пропорційно тим позовним вимогам за якими позивач не звільнений від сплати судового збору. Тобто якщо у справі пред`явлені позовні вимоги, за одну або декілька з яких особа звільнена від сплати судового збору, а за інші - передбачено сплату судового збору, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується пропорційно тим позовним вимогам, за якими позивач не звільнений від сплати судового збору, виходячи з кількісного критерію». Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2022 року (провадження № 14-100цс22) справу № 383/1273/21 повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що «колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала справу за позовом про незаконне припинення виплати пенсії та зобов`язання поновити виплати. Безпосереднім предметом перегляду у Верховному Суді була ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв`язку з невиправленими недоліками і несплатою судового збору. Верховний Суд з огляду на позовні вимоги про визнання незаконним бездіяльності та зобов`язання поновити пенсійні виплати, висловив правову позицію щодо тлумачення підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» щодо розміру сплати судового збору при оскаржені процесуальної ухвали суду в адміністративному судочинстві. При цьому судом не аналізувались положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» ані окремо, ані у поєднанні з підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону. У справі, що направлена на розгляд Великої Палати, заявлено позовні вимоги про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання здійснити дії на відновлення порушеного права та про відшкодування моральної шкоди. Предметом перегляду у справі була як ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у зв`язку з порушенням юрисдикції спору, так і повернення апеляційної скарги апеляційним судом у зв`язку з несплатою судового збору. При цьому апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, виходив з положень підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у поєднанні з пунктом 13 частини другої статті 3 цього Закону, звернувши увагу на те, що позивачем заявлено не тільки позовні вимоги, від сплати судового збору за які його звільнено, а й позовні вимоги, за які судовий збір підлягає сплаті, тобто судовий збір за подання позову до суду першої інстанції повинен бути сплачений за кожну вимогу відповідно до закону, за винятком тих випадків, коли особа звільнена від сплати судового збору. […] У наведених справах відсуне спільне правове регулювання підстав та об`єктів для сплати судового збору, і суди, розглядаючи підстави для сплати та/або звільнення від сплати судового збору, виходили з різних правових норм та частково нетотожних позовних вимог». Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133ЦПК України). 2.1. Судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»). 2.2. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України). 2.3. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв`язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 28.11.2013 № 12-рп/2013 зазначається, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. 2.4. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). 2.5. З урахуванням принципу розумності: згідно усталеної практики Верховного Суду якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», він, відповідно, звільняється від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у справі; позивач у цій справі звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» то, відповідно, за цією вимогою він звільнений і від сплати судового збору також за подання ним апеляційної (касаційної) скарги на ухвалу суду першої інстанції у цій справі. Тобто у разі якщо б позивач заявив тільки одну позовну вимогу про відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, то очевидно що у людини розумної та обачної навіть би не поставало питання про необхідність сплати позивачем судового збору у разі подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції; відсутні будь-які законодавчі передумови вважати, що якщо у справі пред`явлені інші позовні вимоги, за які передбачено сплату судового збору, то пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» не застосовується, і тому за подання такої апеляційної скарги заявник зобов`язаний сплатити судовий збір, виходячи лише з того, що ставка судового збору за подання апеляційної (касаційної) скарги на ухвалу є фіксованою (підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»); судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справах, в яких заявлено декілька позовних вимог, за одну з яких позивач звільнений від сплати судового збору (пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір») має сплачуватися пропорційно тим позовним вимогам за якими позивач не звільнений від сплати судового збору. Тобто, якщо у справі пред`явлені позовні вимоги, за одну або декілька з яких особа звільнена від сплати судового збору, а за інші - передбачено сплату судового збору, судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується пропорційно тим позовним вимогам, за якими позивач не звільнений від сплати судового збору, виходячи з кількісного критерію.

3. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 3.1. Натомість в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі № 420/2908/19 (адміністративне провадження № К/9901/9076/21) викладено інший висновок, що позивач оскаржував ухвалу суду першої інстанції, а відповідно до положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду не брались до уваги позовні вимоги, а застосовувалась фіксована ставка судового збору, передбачена Законом України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, яка складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

4. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

5. За таких обставин у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 383/1273/21. Тому судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у справах, в яких заявлено декілька позовних вимог, за одну з яких позивач звільнений від сплати судового збору (пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір») має сплачуватися пропорційно тим позовним вимогам за якими позивач не звільнений від сплати судового збору Суддя В. І. Крат