Постанова 4854 № 420/7746/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7746/22 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченко К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 01 червня 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці, в якому позивач просить: - визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року; - визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року; - визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року; - визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року; - стягнути з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» судові витрати у розмірі 35 895,13 (тридцять п`ять тисяч гривень вісімсот дев`яносто п`ять гривень 13 копійок), в тому числі: судовий збір у розмірі 15 895,13 грн., витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень). В обґрунтування позовних вимог товариство з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте, Одеською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесені картки відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею в оскаржуваних рішеннях не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішень про коригування митної вартості, заявленої декларантом. Позивач не погоджується із зазначеними у рішеннях доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару. Відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці, містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, то зазначені обставини, у відповідності до вимог п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, були підставою для прийняття митницею рішень про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Таким чином, на переконання відповідача, Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішень про коригування митної вартості товарів, а також карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС». 29 червня 2022 року від Одеської митниці надійшов відзив на позовну заяву (вхід. №ЕС/2168/22). 04 липня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. №ЕП/18636/22). 19 липня 2022 року від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (вхід. №ЕП/20388/22). Станом на 17 серпня 2022 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило. Справу розглянуто в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року задоволено. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» суму сплаченого судового збору в розмірі 18 376 грн. 13 коп. (вісімнадцять тисяч триста сімдесят шість гривень тринадцять копійок). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. (десять тисяч гривень нуль копійок). На вказане рішення суду Одеська митниця подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення. 17 жовтня 2022 року (вх.№16760/22) на адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача адвоката Шморгуна Віталія Оленговича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона позивача просить апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі №420/7746/22 - без змін. Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 25.08.2020 року між TIRELINK CO. LTD та ТОВ «МПК ТАЕРС» укладено контракт №20 МРК-ТRS, відповідно до якого продавець - TIRELINK CO. LTD зобов`язується поставити на користь покупця ТОВ «МПК ТАЕРС» товар шини. З метою митного оформлення товарів шини пневматичні, гумові, нові, для автобусів і вантажних автомобілів позивач, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, подав до відповідача митні декларації та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення, а саме: 1) Митну декларацію №UA500020/2022/003567 від 02.02.2022 року та визначена ціна товару 167 739,00 дол. США. На підтвердження митної вартості та методу її визначення за ціною договору позивачем подані наступні документи: контракт №20MPK-TRS від 25.08.2020 року та додаткова угода №1 від 01.11.2021 року до контракту №20MPK-TRS; інвойс №21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, пакувальний лист від 13.10.2021 року, сертифікат відповідності №UA.46A(b).1051-00 від 01.02.2022 року, коносамент ONEYTA1PW5818800 від 20.10.2021 року, сертифікат походження товару №21С3705B0820/00677 від 18.10.2021 року, комерційна пропозиція від 12.10.2021 року, платіжне доручення №277JBKLLC від 28.12.2021 року, видаткова накладна від 26.01.2022 року, прайс-лист від 13.10.2021 року, експертний висновок від 24.01.2022 року специфікація №1 від 13.10.2021 року, сертифікат UA46A(b).105 від 05.10.2021 року, лист товариства №1310 від 13.10.2021 року, митна декларація країни відправлення; №435020210000083363 від 16.10.2021 року, митна декларація країни відправлення №435020210000083367 від 16.10.2021 року; 2) Митну декларацію UA500020/2022/003651 від 02.02.2022 року та визначена ціна товару 79 120,00 дол. США. На підтвердження митної вартості та методу її визначення за ціною договору позивачем подані наступні документи: сертифікат відповідності №UA.46A(b).1051-00 від 31.01.2022 року, пакувальний лист від 20.10.2021 року, інвойс №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, коносамент №ONEYTA1PW5838300 від 25.10.2021 року, сертифікат про походження товару №21C3705B0820/00704 від 25.10.2021 року, комерційна пропозиція 19.10.2021 року, платіжне доручення №283JBKLM1 від 19.01.2021 року, видаткова накладна від 26.01.2021 року, прайс-лист від 20.10.2021 року, експертний висновок №20-09/02-2022 від 02.02.2022 року, специфікація №1 від 20.10.2021 року, додаткова угода №1 від 01.11.2021 року, контракт №20MPK-TRS від 25.08.2020 року, сертифікат №UA.46A(b).105 від 05.10.2021 року, лист товариства №2010/3 від 20.10.2021 року, митна декларація країни відправлення №435020210000084805 від 21.10.2021 року. Відповідачем прийняті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року (а.с.36) та №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року (а.с.16), а також рішення про коригування митної вартості №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року. Матеріалами справи встановлено, що підставами для прийняття оскаржуваних рішень стали наступні розбіжності у рішеннях №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року (а.с.25-26) та №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року (а.с.17):

1. Відсутність умов поставки у прайслисті. Адресований імпортеру та містить посилання на зовнішньоекономічний контракт.

2. Зазначення у митних деклараціях країни відправлення, інвойсі, пакувальному листі номеру коносаменту, якого не існувало.

3. Ненадання документів, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати. Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України. Відповідно до вимог п.п.23, 24 ч.1 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Згідно з вимогами ст.49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МК). Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умовах повної ринкової конкуренції). Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито. Згідно з Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту. Керуючись вимогами ч.1 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України. При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст.54 МК України). Як встановлено вимогами ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з вимогами ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У той же час, відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Згідно з вимогами ч.ч.5 та 6 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Частиною першою ст.54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до вимог ч.4 ст.54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з вимогами ч.5 ст.54 МК України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57 МК України). Відповідно до вимог ч.2 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 МК України. За результатами контролю митний орган визнає заявлену митну вартість або ж приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 МК України (ч.3 ст.54 МК України). Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України). Таке рішення має містити необхідні реквізити, визначені ч.2 ст.55 МК України, а форма рішення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598 (далі - Правила №598). Так прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Приписами ч.6 ст.54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною. У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року. Відповідно до вимог ч.1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Частиною другою статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Частиною дев`ятою статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. Частинами 1, 2 ст.64 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням резервного методу, передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН Стосовно посилання сторони відповідача в оскаржуваних рішеннях №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року та №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року на відсутність умов поставки у прайс-листі, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами п.4.1. контракту №20MPK-TRS від 25.08.2020 року, укладеного між TIRELINK CO. LTD та ТОВ «МПК ТАЕРС» умови поставки згідно Інкотермс 2010 визначаються у специфікаціях до кожної партії товару. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, умови поставки даної партії товару Інкотермс CFR визначені у наступних доказах: інвойсі №21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, специфікації №1 від 13.10.2021 року до інвойсу №21 21HFMPK011G-TBR від 13.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000083363 від 16.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000083367 від 16.10.2021 року. Колегія суддів зазначає, що ціна товару у прайс-листі, інвойсі, специфікації спочатку розрахована продавцем за умовами поставки FOB =154 239 дол. США, а до загальної ціни додані витрати на транспортування за умовами поставки CFR = 13 500 дол. США. Отже, загальна вартість товару за умовами поставки CFR з урахуванням витрат на транспортування складає: 167 739 дол. США (154 239 дол. США (ціна товару, розрахована за умовами поставки FOB) + 13 500 дол. США (витрати на морський фрахт)). Крім цього, умови поставки даної партії товару Інкотермс CFR визначені у наступних доказах: інвойсі №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, специфікації №1 від 20.10.2021 року до інвойсу №21 №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року, митній декларації країни відправлення №435020210000084805 від 21.10.2021 року. Крім того, ціна товару у прайс-листі, інвойсі, специфікації спочатку розрахована продавцем за умовами поставки FOB =73 720 дол. США, а до загальної ціни додані витрати на транспортування за умовами поставки CFR = 5400 дол. США. Отже, загальна вартість товару за умовами поставки CFR з урахуванням витрат на транспортування складає: 79120 дол. США (73720 дол. США (ціна товару, розрахована за умовами поставки FOB) + 5400 дол. США (витрати на морський фрахт)). Таким чином, позивачем були подані до митного органу прайс-листи, що не містять розбіжностей у числових значеннях заявленої митної вартості. Окрім того, прайс-лист є додатковим документом, що підтверджує митну вартість товару (ч.3 ст.53 МК України). Прайс-лист не є обов`язковим документом, що передбачений ч.2 ст.53 МК України, який має подати декларант під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару, оскільки здійснення оплати за придбаний товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями та інвойсом. Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2020 року у справі №420/2850/19). Наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів) не впливає на числове значення заявленої митної вартості товарів та не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів. Відтак підстави для коригування митної вартості відсутні. Також, в оскаржуваних рішеннях сторона відповідача зазначає, що у наданих до митного оформлення документах зазначені документи - коносаменти №ONETA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року, яких на дату оформлення документів не існувало. Колегія суддів зазначає, що в інвойсі, митній декларації країни відправлення, пакувальному листі зазначаються номери та дата бронювання місця на судні ONETA1PW5818800 та ONETA1PW5838300. Номери бронювання місця на судні (букінг) вказується й безпосередньо у коносаментах №TA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року в графах «Booking No» («бронювання») TA1PW5818800, TA1PW5838300, а «ONE» є скороченим найменуванням морської лінії Ocean Network Express та є ідентичним зазначеному номеру бронювання у митній декларації країни відправлення, інвойсі та пакувальному листі. Колегія суддів вважає, що позивачем подані коносаменти, які підтверджують факт морського перевезення товарів щодо яких здійснювалось митне оформлення. Зі змісту митних декларацій країни відправлення, пакувальних листів, інвойсів, поданих разом з митними декларціями, вбачається, що товар, його вага та кількість, номери контейнерів співпадають, тобто оцінюваний товар можливо ідентифікувати з відповідною поставкою, а підстави для сумніву у достовірності числових значень складових митної вартості товару відсутні. Згідно висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 22.04.2019 року по справі №815/6242/17, у рішенні від 06.09.2019 року по справі №815/2501/18, «<…> на момент оформлення митної декларації країни відправлення коносамент ще не існував, суди попередніх інстанцій встановили, що на митній декларації країни відправлення №431020170000093668 відсутня дата (20.09.2017 «дата подання декларації»). Крім того, у графі «номер букінгу (коносаменту)» зазначений номер букінгу («booking note» (дозволяє резервувати (бронювати) місце на судні)), який співпадає з номером коносаменту, який безпідставно не взятий до уваги митним органом при прийнятті оскаржуваного рішення». Окрім того, коносамент сам по собі не є документом, що підтверджує складові митної вартості товару, що перевозиться на морському судні. Суд вказує, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п.6 ч.2 ст.53 МК України). Отже, коносамент є додатковим документом, зміст якого не міг вплинути та не вплинув на результати оформлення позивачем митних декларацій. Стосовно посилання відповідача на ненадання документів, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у вартість товару вже включена вартість перевезення, додаткові витрати товариство не понесло. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (п.6 ч.2 ст.53 МК України). Поставка товарів здійснювалася на умовах поставки CFR Одеса, що підтверджується специфікаціями, інвойсами та митними деклараціями країни відправлення. Поставка товарів на умовах Інкотермс CFR Одеса передбачає, що продавець зобов`язаний укласти договір перевезення та оплатити всі витрати, необхідні для доставки товару до вказаного порту призначення, у тому числі і фрахт. Таким чином, у ціну товару включена вартість перевезення, товариство не зобов`язано надавати митному органу документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. При цьому, колегією суддів встановлено, що в процесі митного оформлення, товариством надані докази, що підтверджують вартість транспортування. Так, до митної декларації доданий: - коносаменти №ONETA1PW5818800 від 20.10.2021 року та №ONETA1PW5838300 від 25.10.2021 року, що містять відмітку про здійснення попередньої оплати фрахту (морського перевезення) «Ocean Freight prepaid»; - інвойс №21HFMPK012B-TBR від 20.10.2021 року що містить вартість транспортних витрат 13500 дол. США. та 5400 дол. США. Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що висновки відповідача є протиправними та не відповідають наявним в матеріалах справи доказах, п.6 ч.2 ст.53 МК України та умовам поставки, визначеними сторонами зовнішньоекономічного контракту. Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598). При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18). Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось. Частиною 1 ст.57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому, частинами 2, 3, 6 ст.57 МК України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Колегія суддів вважає, що відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи при об`єктивній можливості їх застосування. В рішенні про коригування митної вартості зазначає, що «у митного органу відсутня інформація стосовно операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами», внаслідок чого він застосовує саме резервній (6) метод. Митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п.2 ч.1 ст.57 Митного кодексу України, у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14. Посилання відповідача в рішеннях про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару. Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17. Таким чином, вказані позивачем при декларуванні товару відомості не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом. Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару. Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані рішення, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» є такими, що підлягають задоволенню. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Як углядається з прохальної частини позовної заяви позивач також просить стягнути з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС», у тому числі, витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень). У відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. становить 8,35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з 01 січня 2022 року, або 3 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітку плату у погодинному розмірі за 509 годин роботи. Отже, на переконання відповідача, гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача та стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та співрозмірності. При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд першої інстанції, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховув висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат. За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 08.02.2022 року між ТОВ «МПК ТАЕРС» та Адвокатським об`єднанням «Едвайзерс» укладений договір №35 про надання правової допомоги та Додаткова угода №1 до нього. Згідно п.3.5. Договору №35, правова допомога з представництва інтересів у судових органах складає, зокрема, у суді першої інстанції 20 000,00 грн. На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем надано: рахунок на оплату, розшифровку до рахунку на оплату, виписку з банку, платіжне доручення. З доданої до позовної заяви розшифровки до рахунку на оплату вбачається, що попередня оплата за надання правничої допомоги з судового представництва в суді першої інстанції по оскарженню, зокрема, рішень про коригування митної вартості товарів №UA500020/2022/000107/2 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000112/2 від 03.02.2022 року та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2022/000132 від 02.02.2022 року, №UA500020/2022/000137 від 03.02.2022 року 5000,00 грн. Тобто, загалом 10 000,00 грн. Згідно з вимогами ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №160/6899/20. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У справі «East/West Alliance Limited» проти України Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, на думку суду першої інстанції, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є справою незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 10 000,00 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №200/14113/18-а. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Оскільки, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року Одеській митниці відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі №420/7746/22 та на момент ухвалення судового рішення скаржником доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі на відповідні реквізити не надано, сума судового збору в розмірі 27 564,20 грн (18 376,13 грн. х 150%) підлягає стягненню з Одеської митниці. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року без змін. Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ ВП 44005631, місце знаходження: вул. Лип Івана та Юрія, 21 А, м. Одеса, 65078) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 27 564, 20 грн. (двадцять сім тисяч п`ятсот шістдесят чотири гривні двадцять копійок) за наступними реквізитами: отримувач - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.