Постанова 4811 № 459/794/21

Справа № 459/794/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В. Провадження № 22-ц/811/2138/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., при секретарі Івасюта М.В. з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2022 року у справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільним сумісним майном та про визнання права власності на 1/2 квартири та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову приватного нотаріуса м. Червонограда Львівської області Заєць Володимира Миколайовича про визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 ,- В С Т А Н О В И В : 19 березня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з первісним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати квартиру загальною площею 71,0 кв. м. АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також просить визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири загальною площею 71,0 кв. м. АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 11.10.2011 між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. Від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки спільне життя між сторонами не склалося, відповідачкою було подано позовну заяву про розірвання шлюбу. Проживаючи однією сім`єю, сторони вели спільний бюджет, вели спільне господарство і за спільні кошти набули у власність квартиру по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,0 кв.м, в якій постійно проживали згідно з договором купівлі-продажу від 21.11.2018 і яка була зареєстрована за відповідачкою. Оскільки вказане майно було набуто під час шлюбу вважає, що дане майно підлягає поділу. Загальна вартість квартири складає 182 746,00 грн. Тому в силу вимог ст. 368 ЦК України та ст. 69, 70 СК України просить задовольнити позовні вимоги. 19 квітня 2021 відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Приватного нотаріуса м. Червонограда Львівської області Заєць Володимира Миколайовича, в якій просить визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Також просила стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. В обґрунтування зустрічної позовної заяви покликалася на те, що з відповідачем вони не підтримують шлюбних відносин більше двох з половиною років. Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана не за спільні кошти подружжя, а за кошти її батька ОСОБА_5 та за її власні кошти, і не в інтересах сім`ї, якої фактично не було. Спільного бюджету у них ніколи не було. Батько є інвалідом І групи, важко хворий та потребує догляду. У зв`язку із необхідністю постійного догляду, він продав свою однокімнатну квартиру та придбав трикімнатну, з метою, щоб донька доглядала за ним. Скориставшись послугами ріелтора 21.11.2018 батько продав за 16 тисяч доларів свою однокімнатну квартиру, зареєструвавши відповідний договір купівлі-продажу. Відразу ж, після продажу даної квартири батько купив квартиру АДРЕСА_1 , оскільки покупці однокімнатної квартири та продавці трикімнатної квартири були заздалегідь повідомлені і були присутніми в нотаріуса. Передача грошей за обидві квартири здійснилась в доларах США. ОСОБА_6 стверджує, що оскільки батькові бракувало грошей, вона йому додала ще 7 000 доларів США. Вона вказує про те, що ці гроші були призначені для її власних потреб, в тому числі і на її лікування, дала їх її мати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і про них відповідачу не було відомо. Гроші в сумі 7 000 доларів США мама переказала на рахунок ОСОБА_8 , відкритий в КБ «Приватбанк». Оскільки позивачка за зустрічним позовом додала батькові вищевказану суму грошей, батько вирішив спірну квартиру зареєструвати на ім`я його доньки ОСОБА_9 , а не на себе. Позивачка за зустрічним позовом вважає, що факт отримання нею коштів від мами в сумі 7 000 доларів США є підставою для визнання їх її особистою власністю у зв`язку із тим, що передача грошей за домовленістю з мамою передбачала їх передачу лише на власні потреби, а не пов`язані із сім`єю. Отже позивачка за зустрічним позовом вважає, що ці кошти не були отримані нею від мами в інтересах сім`ї. Стверджує, що ОСОБА_3 жодних ні спільних, ні своїх особистих коштів на придбання спірної квартири не дав, оскільки їх не мав і не міг мати. Він не працював, а фактично жив за матеріальну допомогу своїх батьків. Також ОСОБА_8 стверджує, що утримувала себе і дитину за кошти, які заробляла сама, бо була офіційно працевлаштованою. Жодних коштів на істотне збільшення вартості спірної квартири внаслідок спільних трудових чи грошових затрат також не було вкладено. Таким чином, позивачка за зустрічним позовом вважає, що здійснивши 21.11.2018 державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, вона офіційно підтвердила набуття квартири у особисту приватну власність. Оскільки у зв`язку з реєстрацією права власності на вказану квартиру в період перебування у шлюбі з відповідачем за зустрічним позовом та відсутністю його нотаріально посвідченої письмової згоди вона позбавлена можливості вільно розпоряджатися належним їй особисто майном, вважає, що її порушене право власності підлягає захисту шляхом визнання спірної квартири її особистою приватною власністю. 28.04.2021 ОСОБА_1 були подані уточнення до позовної заяви, де вказано, що в описовій частині зустрічної позовної заяви було допущено помилку щодо вартості придбаної квартири і вірним слід вважати те, що спірна квартира була придбана за 18000,00 доларів США. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2022 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,0 кв. м., спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 50 копійок. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову Приватного нотаріуса м. Червонограда Львівської області Заєць Володимира Миколайовича про визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 - відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним. Звертає увагу, що матеріалами справи документально підтверджено, що придбання спірної квартири відбулось за рахунок коштів батька відповідачки, а не за спільні кошти подружжя. Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні проігнорував той факт, що у разі придбання майна в період перебування в шлюбі, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатись об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Крім цього, зазначає, що про безпідставність покликання позивача за первісним позовом на те, що ОСОБА_7 витратила кошти на купівлю автомобіля, оскільки такий було придбано вже після купівлі спірної квартири. Крім цього, зазначає, що суд першої інстанції поза увагою залишив лист від 28.04.2021 року, наданий ФОП ОСОБА_10 , згідно якого батько скаржника особисто передав кошти продавцям спірної квартири. Звертає увагу, що судом першої інстанції не були допитані свідки, яких викликала сторона відповідача за первісним позовом. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задоволити. 02 листопада 2022 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи апеляційної скарги в частині купівлі спірної квартири виключно за кошти батька ОСОБА_1 безпідставними, оскільки витрати на купівлю квартири обидві сторони несли порівну. Крім цього, вважає необгрунтованим посилання скаржника на лист ФОП ОСОБА_10 , який жодним чином не підтверджує передачу коштів сторонами. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом і відмовляючи в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана сторонами під час перебування в шлюбі, а тому є об`єктом спільного сумісного майна подружжя. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. 11.10.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 76 (т.1, а. с. 8) та відміткою про сімейний стан у паспорті позивача за первісним позовом (т. 1 а. с.4). Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 14.05.2016 (т.1, а. с. 8). Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Заєць В. М. 21.11.2018 відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,0 кв. м. (т.1, а. с. 41-42; 102-103). Згідно із заявою ОСОБА_3 від 21.11.2018, посвідченою приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Заєць В. М., останній дав свою згоду своїй дружині ОСОБА_1 на купівлю вищевказаної квартири за їхні спільні гроші. Також у вказаній заяві зазначено про те, що шлюб зареєстрований 11.10.2011, шлюбний договір не укладався (т.1, а. с. 103). Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №247092753 від 05.03.2021) судом установлено, що вищевказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на права власності, дата державної реєстрації 21.11.2018 (т.1, а. с. 9). Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 15.04.2021 шлюб між сторонами було розірвано (т.2, а. с. 138). Відповідно до довідки про склад сім`ї №6087 від 07.04.2021 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 (т.1, а. с. 48). Згідно із технічним паспортом на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 24.07.2019, замовником технічної документації вказано ОСОБА_1 . А загальна площа квартири вказана 71,0 кв. м. (т.1, а. с.49-51). В матеріалах справи міститься лист від 28.04.2021, наданий ФОП ОСОБА_10 на запит адвоката Левицького І. С., з якого вбачається, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_5 продав за 16 000, 00 доларів США ОСОБА_12 однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , зареєструвавши Договір купівлі - продажу в приватного нотаріуса Заєць Володимира Миколайовича. Відразу ж після продажу вищевказаної квартири ОСОБА_1 (дочка ОСОБА_5 ) купила в ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за 18 000 (вісімнадцять тисяч доларів США) квартиру АДРЕСА_1 , зареєструвавши Договір купівлі-продажу в приватного нотаріуса Заєць Володимира Миколайовича. Гроші в сумі 16 000,00 доларів США від проданої вищевказаної однокімнатної квартири ОСОБА_5 особисто з рук в руки передав продавцям трикімнатної квартири . Додатково 2 000, 00 доларів США ОСОБА_1 особисто з рук в руки передала продавцям вищевказаної трикімнатної квартири (т.1, а. с. 64). Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України про суми виплачених доходів ОСОБА_3 в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 він отримував доходи у вигляді заробітної плати, для прикладу у 4-му кварталі 2018 в сумі 11 850,00 грн. (т.1, а. с. 89). Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 вона отримувала доходи у вигляді заробітної плати лише у 1-му та 2-му кварталах 2016 року, за решту періоду інформація про доходи відсутня (т.1, а. с. 90). Із трудової книжки НОМЕР_5 ОСОБА_3 установлено, що у період з 02.04.2015 по 31.07.2019 (період придбання квартири) він був працевлаштований (т.1, а. с. 108-109). Із трудової книжки НОМЕР_6 ОСОБА_1 установлено, що у період придбання квартири вона була працевлаштована (т.2, а. с. 10-14). В матеріалах справи наявні виписки по рахунках ОСОБА_1 та ОСОБА_16 за період з 01.01.2018 по 06.04.2021 (т.1, а. с. 129-169) із яких, зокрема, установлено, що 20.09.2018 ОСОБА_6 відкрила депозит на суму 7000,00 доларів США, а 02.10.2018 відбулася видача по договору в сумі 7000,00 доларів США (т.1 а. с.143); ОСОБА_16 30.06.2018 було видано частину депозиту в сумі 7000,00 доларів США та в цей же день відкрито депозит на цю ж суму (т.1, а. с. 173). Із дубліката квитанції від 20.09.2018 видно, що ОСОБА_7 зняла 7000,00 доларів США (виплата по договору) (т.1, а. с.43, 46), а із виписки за договором видно, що 30.06.2018 вона відкрила депозит на суму 7000,00 доларів США (т.1, а.с.46). Із дубліката квитанції від 20.09.2018 видно, що ОСОБА_1 відкрила депозит на суму 7000,00 доларів США (т.1, а. с.45, 47), а із виписки за договором «Приват-вклад» від 06.04.2021 видно, що ОСОБА_1 02.10.2018 зняла 7000,00 доларів США (виплата за договором) (т.1, а. с. 47), підтвердженням цього є також дублікат квитанції від 02.10.2018 (т.1, а. с.44). В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_17 , яка являється матір`ю позивача за первісним позовом та яка повідомила, що її син та колишня невістка під час шлюбу придбали квартиру. Частину грошей на придбання квартири, а саме 10 000,00 доларів США дала (подарувала) вона з батьком своєму синові. Договору дарування не укладали, інших свідків передачі грошей нема, при передачі грошей сину присутніми були тільки вона та батько. Після придбання квартири колишнє подружжя там проживало, і вони (мати з батьком) вважали, що це спільна квартира її сина та колишньої невістки. Свідок зауважила, що дані гроші були їхніми (батьків позивача за первісним позовом) заощадженнями, спільний дохід її сім`ї складав 30 000,00 грн і вони мали можливість заощаджувати. Згодом подружжя її сина розлучилося, а причиною розлучення, на її думку, стало зловживання спиртними напоями. Також свідок повідомила, що їй відомо, що перед квартирою (приблизно у той самий час) був придбаний автомобіль сірого кольору. Придбала авто мати ОСОБА_9 , проте користується автомобілем колишня невістка. Вартість авто свідкові невідома. Свідок ОСОБА_18 , який являється батьком позивача за первісним позовом, повідомив, що до 2014 року він перебував на заробітках у Москві, майже 15 років. На даний час працевлаштувався тут на заводі металоконструкцій, мій дохід приблизно 18 000,00 20 000,00 грн і ще отримую пенсію 2600 грн. Дружина також працює, заробітна плата у неї трошки менша, але пенсія більша. Сукупний дохід сім`ї орієнтовно 30 000, 00 грн. Приблизно такий самий дохід був і в 2018 році. Його син одружився із невісткою і від даного шлюбу народилася дитина (донька). Після одруження подружжя проживало в однокімнатній квартирі, кому належала дана квартира свідку невідомо. У 2018 році син звернувся до нас та просив позичити 10 000,00 доларів США на придбання квартири. Ми (свідок із матір`ю позивача за зустрічним позовом) вирішили йому дані кошти подарувати, гроші передавали готівкою, договору ніякого не укладали. У нотаріуса син був сам, подробиць придбання квартири свідку не відомо. В`їхали у квартиру колишнє подружжя у 2018 році та паралельно робили ремонт. На даний час син проживає разом із нами (своїми батьками) вже приблизно рік. Свідок ОСОБА_15 повідомила, що позивача та відповідача знає заочно, вони здійснювали покупку квартири у неї, вона являється одним із продавців квартири, яку вони придбали. Продаж здійснювався у нотаріуса ОСОБА_19 через агентство нерухомості. Продали ми квартиру за 18000,00 доларів США. В нотаріуса при укладенні договору купівлі продажу були позивач, відповідачка та батьки відповідачки ОСОБА_9 . Хто передавав гроші точно не пригадую, здається батько ОСОБА_9 , але точно свідок не пам`ятає. Передали одразу всю суму, у нотаріуса вони грошима не скидалися, чиї саме гроші свідку не відомо. Продажем квартири займалася свідок сама, за місяць до продажу квартири отримала завдаток в сумі 1000,00 доларів США, при передачі завдатку були тільки ОСОБА_6 та ОСОБА_20 . Свідок ОСОБА_21 , яка працювала в агентстві нерухомості, через яке здійснювався купівля-продаж спірної квартири, повідомила, що у 2018 році вона займалася продажем однокімнатної квартири, яка належала батькові ОСОБА_8 та яку було продано за 16200,00 доларів США. В один день відбувався продаж зазначеної однокімнатної квартири, яка належала батькові ОСОБА_8 та придбавалася трикімнатна спірна квартира за 18 000,00 доларів США. При продажі квартири, окрім свідка, були присутні ОСОБА_20 , ОСОБА_6 , та її батьки, а також продавці спірної квартири. Гроші за квартиру давав батько ОСОБА_9 , чи хтось додавав якісь кошти свідку не відомо. Окрім цього, свідок зауважила, що рекомендувала ОСОБА_8 , щоб батько подарував спірну квартиру їй, проте вона відмовилася, тоді свідок попередила ОСОБА_8 , що дана квартира буде у спільній сумісній власності подружжя, а остання відповіла, що їй таке підходить. Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Враховуючи зазначене, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов`язком. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частині першій статті 61СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. За пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте під час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу але за кошти, які належали одному з подружжя особисто тощо. Відповідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України). Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України) Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Колегія суддів вважає, що при вирішенні спірного питання щодо належності квартири, яка є предметом спору та визначення виду права власності за сімейним законодавством, суд правильно застосував положення законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної квартири до спільної сумісної власності. Отже, оскільки спірне нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає розподілу між сторонами по справі. Посилання скаржника на те, що придбання спірної квартири відбулось за рахунок коштів батька відповідачки, а не за спільні кошти подружжя, колегія суддів відхиляє, при цьому, зауважує, що дані обставини були предметом дослідження судом першої інстанції та не містять посилання на нові факти або засоби доказування, які мають значення для справи, а зводяться до незгоди з висновками суду по їх оцінці. Презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру позивачкою за зустрічним позовом не спростована, оскільки нею не доведено у встановленому законом порядку, що квартира придбана нею виключно за її особисті кошти. Суд першої інстанції дав належну оцінку доказам наданих позивачем за зустрічним позовом на підтвердження своїх доводів щодо придбання спірної квартири за особисті кошти, та дійшов обґрунтованого висновку, що зустрічні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволення, оскільки нею не доведено факт придбання спірної квартири за її особисті кошти. Також суд першої інстанції правильно зауважив, що договір купівлі-продажу спірної квартири вчинений ОСОБА_1 за згодою свого чоловіка, ОСОБА_3 , який, як вбачається зі змісту нотаріально посвідченої заяви, надав згоду на укладення його дружиною договору про купівлю спірної квартири, та підтвердив, що гроші, які витрачаються на придбання квартири є спільними. В апеляційній скарзі позивачка за зустрічним позовом вказує на те, що її право щодо надання доказів (допиту свідків) не було реалізовано та рішення суду було ухвалено без допиту свідків. Однак, з матеріалів справи вбачається, що свідки, про які зазначає скаржник, неодноразово викликались для дачі показів, проте в судові засіданні не з`являлись, а клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було розглянуте та в задоволенні відмовлено, оскільки таке клопотання було подане з порушенням строків. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції поза увагою залишив лист від 28.04.2021 року, наданий ФОП ОСОБА_10 , згідно якого батько скаржника особисто передав кошти продавцям спірної квартири, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд першої інстанції дав належну правову оцінку вказаному листу. Враховуючи, що апеляційна скарга не містить нових доказів чи посилань на нові обставин, а її доводи зводяться до незгоди апелянта з рішенням суду першої інстанції та здійсненої ним оцінкою доказів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, дослідив письмові докази. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2022 року - слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк