Постанова 4824 № 758/16602/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/16602/17 Головуючий у суді І інстанції Ларіонова Н.М. Провадження № 22-ц/824/4747/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило своє найменування на АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21 березня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банкомдоговір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору приєднання сторони керувались частиною першою статті 634 ЦК України. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами банку» з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується пунктом 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин договору, тому розмір відсоткової ставки за кредитом міг змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в пункті 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, своєчасно та в повному обсязі грошові кошти у рахунок погашення кредиту та відсотків не вносив, у нього станом на 31 жовтня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 11 349,55 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 130,28 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 7 202,62; заборгованості за пенею та комісією - 3 000,00 грн; а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 516,64 грн - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн. У подальшому АТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором № б/н від 21 березня 2011 року в загальному розмірі 6 080,74 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 130,28 грн, в тому числі 130,28 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованості за простроченими відсотками - 14,92 грн; заборгованості за пенею - 5 935,54 грн; а також понесені судові витрати. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заперечуючи факт виникнення заборгованості та наявність боргових зобов`язань перед позивачем, відповідач надав довідку АТ КБ «ПриватБанк» № 150202/674 від 2 лютого 2015 року, згідно якої картка відповідача № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, які використовувались для роботи цієї картки закриті, а тому заборгованість за кредитом погашена. В порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України жодних доказів на спростування доводів відповідача щодо закриття його карткового рахунку № НОМЕР_1 позивачем не надано. Вказані обставини, на думку суду, давали підстави дійти висновку, що відповідачем, як боржником у кредитному зобов`язанні, вжито всіх заходів щодо належного виконання зобов`язання перед позивачем. Крім того, заявлена до стягнення сума пені є зовсім неспівмірною відносно заявленої суми заборгованості за тілом кредиту. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що кредит був отриманий відповідачем у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків, а позивачем були надані, зокрема, анкета-заява, розрахунок заборгованості та виписка по рахунку позичальника, відповідно до яких останній користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості, тобто висловив свою згоду з формою договору та його умовами, а відтак приєднався до запропонованої банком пропозиції. Судом не надано належної уваги висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17, від 7 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 6 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, суть яких зводиться до того, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Крім того, якщо суд висловив свою не згоду із розрахунком заборгованості, то повинен був надати свій розрахунок, чого зроблено не було, у результаті оскаржуване рішення ухвалено з порушенням процесуальних норм. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, хоча копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами він отримав засобами поштового зв`язку 11 червня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 21 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів). У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. 22 березня 2011 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000042699208, в якій погоджені, зокрема, базовапроцентна ставка на рівні 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, тобто 30,00 % річних, та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 1 % від суми боргу, але не менше 30,00 грн в місяць. До кредитного договору банк додав, окрім копії паспорту відповідача, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256, які не підписані відповідачем. Також під час розгляду справи банк надав суду: виписки по рахунку позичальника № НОМЕР_1 ; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я відповідача, картковий рахунок № НОМЕР_1 ; довідки про видані позичальнику кредитні картки № НОМЕР_1 й № НОМЕР_2 з терміном дії до останнього дня 01/15 та 07/17 відповідно; витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256. Згідно із доданими до заяви про зменшення розміру позовних вимог розрахунками заборгованості за договором № б/н від 21 березня 2011 року, укладеним між сторонами, заборгованість відповідача за цим кредитним договором станом на 31 січня 2021 року становить 6 080,74 грн і складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 130,28 грн; заборгованості за простроченими відсотками - 14,92 грн; заборгованості за пенею - 5 935,54 грн. Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Із матеріалів даної справи вбачається, що у анкеті-заяві позичальника від 21 березня 2011 року, а також у довідці про умови кредитування від 22 березня 2011 року з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» сторонами було погоджену процентну ставку за кредитним договором в розмірі 30,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а також розмір щомісячних платежів, строк і порядок їх внесення тощо. Підписавши анкету-заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, а тому між сторонами було погоджено всі істотні умови надання банківських послуг, у тому числі обов`язку позичальника зі сплати процентів та неустойки у випадку несвоєчасного внесення обов`язкових щомісячних платежів за кредитом. Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, що узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18). Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Отже, виписки по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). У відповідності до вимог статей 263 - 264 ЦПК України належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Як свідчать матеріали справи, відповідно до виявленого бажання у заяві від 21 березня 2011 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідачу було відкрито кредитний рахунок у позивача, для користування яким видано кредитну картку № НОМЕР_1 та встановлено на неї початковий кредитний ліміт у розмірі 300,00 грн, який 20 листопада 2013 року було збільшено до 2 000,00 грн, а 2 лютого 2015 року - зменшено до 0,00 грн. Згідно наданих банком розрахунків заборгованості за договором у період часу кредитування відповідача з 21 березня 2011 року по 31 серпня 2014 року проценти за користування кредитними коштами нараховувалися позивачем за відсотковою ставкою 30,00 % річних, що відповідає погодженим сторонами умовам кредитного договору, однак вже з 1 вересня 2014 року проценти нараховувалися за відсотковою ставкою 34,80 % річних, а з 1 квітня 2015 року - 43,20 % річних. Ізвиписки по особовому рахунку позичальника та розрахунку заборгованості за договором № б/н від 21 березня 2011 року вбачається, що 2 лютого 2015 року ОСОБА_1 здійснив погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення готівкових коштів через термінал обслуговування та у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» на загальну суму 2 458,00 грн, з яких банк зарахував частину коштів на погашення процентів за підвищеною відсотковою ставкою, а решту - в рахунок погашення тіла кредиту. Внаслідок такого зарахування коштів у відповідача утворилась сума заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 130,28 грн, на яку позивач в подальшому почав нараховувати відсотки та штрафні санкції у вигляді пені. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (стаття 534 ЦК України). У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. Як зазначалося вище, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено свій висновок, що Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку і Тарифи банку, які не підписані позичальником, не є складовою частиною кредитного договору, оформленого шляхом заповнення анкети-заяви. Таким чином, за відсутності доказів того, що саме подані позивачем Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач під час підписання анкети-заяви, ознайомився та погодився із ними, ці Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного із відповідачем договору про надання банківських послуг. Оскільки встановлений Умовами та правилами надання банківських послуг порядок повідомлення клієнта про зміну процентної ставки не може бути застосований до спірних правовідносин з тих підстав, що ці Умови не є складовою укладеного сторонами договору про надання банківських послуг, а іншого порядку вони не погодили, повідомлення позичальника про зміну процентної ставки за користування кредитом повинно відбуватися у порядку, визначеному статтею 1056-1 ЦК України. За частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Частиною четвертою статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Так, відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (у редакції, що діяла на час прийняття банком рішення про підвищення процентної ставки) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17. Висновки про неправомірність рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку також узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постановах від 4 жовтня 2018 року у справі № 357/16547/15-ц (провадження № 61-33765св18) та від 4 березня 2018 року у справі № 274/3076/13-ц (провадження № 61-25812св18). Отже, вищезазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину. Крім того, за правилами частин шостої, сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. Разом з тим, матеріали справи, яка переглядається в апеляційному порядку, жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідача про внесення змін до кредитного договору шляхом використання будь-яких каналів зв`язку зі споживачем, як це передбачено умовами підписаної позичальником анкети-заяви, а саме про підвищення процентноїставки за кредитним договором не містять і неправомірність підвищення процентної ставки та її нарахування у завищених розмірах позивачем не спростовано з посиланням на встановлені обставини, вимоги закону та умови кредитного договору. Виходячи з викладеного немає підстав вважати, що позивач має право на стягнення суми боргу у більшому розмірі, ніж це було визначено в заяві позичальника, довідці про умови кредитування, розрахунку заборгованості та виписці по рахунку позичальника станом на 2 лютого 2015 року, а тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредиту та процентами є необґрунтованими, оскільки вони не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами законодавства. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 2 лютого 2015 року банк видав довідку за № 150202/674, в якій дякує відповідачу за співробітництво і повідомляє, що його карта № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, які використовувались для її роботи закриті, а відтак заборгованість була погашена ще 2 лютого 2015 року. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем було вжито всіх заходів у кредитному зобов`язанні щодо належної і своєчасної сплати заборгованості позивачу. В апеляційній скарзі відсутні будь-які аргументи та докази на спростування висновків суду першої інстанції щодо закриття карткового рахунку відповідача № НОМЕР_1 та відсутності заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 березня 2011 року. Слід також зважити, що ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Одним із видів акцесорного зобов`язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання. Оскільки таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі, а судовим розглядом не встановлено порушення зобов`язань за кредитним договором зі сторони відповідача, то відсутні передбачені законом підстави для стягнення пені, розмір якої, до того ж, є неспіврозмірним із заявленою сумою боргу за тілом кредиту і процентами, а також заподіяними кредитору збитками, що у свою чергу являється непропорційним, нерозумним, несправедливим та не відповідає завданню цивільного судочинства. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов`язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, а тому позов задоволенню не підлягає внаслідок його недоведеності та безпідставності. Посилання в апеляційній скарзі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17, від 7 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 6 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц не є релевантними спірним правовідносинам та встановленим фактичним обставинам даної справи. За змістом ЦПК України, в тому числі частини четвертої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Враховуючи наведене, правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а за умови відмінності фактично установлених обставин у справі, яка переглядається апеляційним судом зі справами, в яких були ухваленні рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для їх врахування під час вирішення даного спору. Інші доводи апеляційної скарги на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко М.В. Мережко С.І. Савченко