Постанова Київський апеляційний суд № 757/390/19-ц

справа № 757/390/19-ц головуючий у суді І інстанції Батрин О.В. провадження № 22-ц/824/3664/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі - ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Кудієм Максимом Олеговичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мединської Наталії Володимирівни, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про вчинення неправомірних дій нотаріусом, визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мединської Н.В. (далі по тексту - приватного нотаріуса КМНО Мединської Н.В.), третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (далі по тексту - КМБТІ) про вчинення неправомірних дій нотаріусом, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . Після його смерті залишилось спадкове майно: квартира АДРЕСА_2 , яка була приватизована 14.12.1999 р. № 1271 батьками померлого - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У передбачений законом шестимісячний строк позивач ОСОБА_2 , який є сином померлого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 05.03.2014 року звернувся до приватного нотаріуса КМНО Кудрявцевої А.П. із заявою про прийняття спадщини та в цей же день відправив до Шостої державної контори м. Києва таку ж заяву. Листом від 07.03.2014 р. № 1088/02-14 Шоста державна контора м. Києва повідомила, що згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру після смерті ОСОБА_5 21 січня 2014 р. заведена спадкова справа № 17-2014 приватним нотаріусом КМНО Мединською Н.В. та видане свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4 (син померлого ОСОБА_5 ) № НОМЕР_1 від 7.03.2014 р. без довідки БТІ на квартиру, а дані про площу квартири, яка перейшла в спадщину, не відповідають фактичним даним. Позивач ОСОБА_2 звертався до приватного нотаріуса КМНО Мединської Н.В. з приводу надання пояснень щодо видачі свідоцтва про право на спадщину без врахування його заяви, без довідки БТІ, на що отримав відповідь, що нотаріусом вчинені нотаріальні дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_4 правомірно, оскільки заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини вона отримала від Шостої нотаріальної контори 11.03.2014 р., тобто після видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_4 також йому було роз`яснино, що для вирішення питання визначення додаткового строку про прийняття спадщини позивачу необхідно звернутися до суду на підставі ст. 1272 ЦК України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2014 року у справі № 757/8848/14-ц встановлено факт батьківства померлого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно його сина, позивача у справі, ОСОБА_2 , у зв`язку з чим 05.03.2015 року ОСОБА_2 направив заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину приватному нотаріусу КМНО Мединській Н.В. За наполяганням нотаріуса ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2015 р. у справі 757/3050/15-ц за позовом ОСОБА_2 визначено позивачу додатковий строк для прийняття спадщини. 02.12.2015 р. ОСОБА_2 знову подав до нотаріуса Мединської Н.В. заяву про видачу свідоцтво на спадщину. Враховуючи, що померлий батько позивача ОСОБА_2 заповіту не залишав, відповідно до ст. 1261 України, він разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом. У свою чергу, ОСОБА_3 09 лютого 2016 року подала заяву приватному нотаріусу КМНО Мединській Н.В. на прийняття спадщини. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року у справі № 757/36657/16-ц встановлено факт проживання однією сім`єю громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 1988 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Водночас, на даний час свідоцтва про право на спадщину позивачам після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не видані. Тому, позивачі звернулись з цим позовом до суду та просили: - визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування в першу чергу на майно частину спадкової маси, а саме квартиру АДРЕСА_2 , яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 135, видане 07.03.2014р. на ім`я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мединською Н.В. - стягнути з приватного нотаріуса Мединської Н.В. на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ухвалою суду від 04 січня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків - для надання попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи та підтвердження, що ними не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (а.с. 34). 28 січня 2019 року на виконання ухвали суду надійшла позовна заява з усунутими недоліками (а.с. 60-64), відповідно до якої позивачі просили: - визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування в першу чергу на майно частину спадкової маси, а саме квартиру АДРЕСА_2 , яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 135, видане 07.03.2014р. на ім`я ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мединською Н.В. - зобов`язати приватного нотаріуса КМНО Мединську Н.В. видати свідоцтво про право на спадщину на підставі заяви ОСОБА_2 від 05 березня 2015 р. - стягнути з приватного нотаріуса Мединської Н.В. на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мединської Наталії Володимирівни, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про вчинення неправомірних дій нотаріусом, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування першої черги на майно - частину спадкової маси, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка залишилось після смерті його батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину № 135, видане 07.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мединською Наталією Володимирівною на ім`я ОСОБА_4 на майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 . У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 та позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі 2 416 грн. 11 коп. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року виправлено описку і визначено. Що визнано право власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину спадкової маси, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка залишилось після смерті його батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погодившись з вказаним судовим рішенням, особа, яка не брала участі в справі - ОСОБА_1 , через представника - адвоката Кудія Максима Олеговича, подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 , оскільки цим рішенням суду він фактично був позбавлений права власності на нерухоме майно. При цьому вказує, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-проаджу квартири, посвідченого 18 червня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Пальора Г.Ю. є власником квартири АДРЕСА_2 , питання щодо права власності на яку було предметом розгляду у справі № 757/390/19-ц. Апелянт наголошує, що про особу власника позивачам було достовірно відомо, оскільки вони позивалися до нього з вимогою про скасування вищевказаного договору купівлі-продажу. Вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог частини 3 статті 53 ЦПК України не вирішив питання про залучення ОСОБА_1 до участі в справі хоч би як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Також ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що він є добросовісним набувачем в даному спорі, оскільки станом на день укладення договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4 він не знав і не міг знати про будь-які існуючі перешкоди в укладанні даного договору. Зазначає, що угода посвідчувалася нотаріально, на підставі чинних документів у відповідності до норм діючого законодавства України. На думку апелянта, жодною нормою закону не передбачена можливість визнання недійсним свідоцтва в разі допущення в ньому описок чи арифметичних помилок та те, що нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину до отримання інформаційної довідки БТІ. Зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що станом на час нібито звернення позивача ОСОБА_2 05 березня 2014 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А.П. із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_2 згідно положень Цивільного кодексу України не відносився до жодної черги спадкоємців за законом та не був спадкоємцем за заповітом, тобто не мав права на спадщину. Звертає увагу апеляційного суду на те, що рішення про встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_5 відносно позивача ОСОБА_2 було прийняте лише 27 листопада 2014 року, тобто вже на той час коли саме він вже був законним власником спірної квартири. Поряд з вищевикладеним апелянт зазначає, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 757/3050/15-ц було встановлено факт пропуску позивачем ОСОБА_2 встановленого законом шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини. При цьому зазначає, що ОСОБА_2 навіть у наданий судом додатковий строк на прийняття спадщини не подав нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини. Апелянт вважає, що суд першої інстанції піддав невірному тлумаченню норму статті 1301 Цивільного кодексу України, оскільки дана норма підлягає застосуванню лише в передбачених нею випадках. Наголошує, що враховуючи той факт, що на час прийняття спадщини позивачем ОСОБА_2 спадкове майно не зберіглося (було відчужене спадкоємцем ОСОБА_4 ) ОСОБА_2 не має право вимагати передання йому в натурі частини спадкового майна, а лише має право на відповідну грошову компенсацію вартості його частки за рахунок коштів, отриманих з продажу спадкового майна спадкоємцем ОСОБА_4 . За таких обставин вважає, що саме норми ст.ст. 1280 та 1300 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин сторін у справі. А отже вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту. Ухвалою Київського апеляційного суду було надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 09 вересня 2022 року на адресу суду надійшли пояснення ОСОБА_3 , в яких остання вказувала про те, що в даній справі ОСОБА_1 не залучався як відповідач, оскільки ОСОБА_4 та приватний нотаріус відповідають за неправомірні дії. Просила апеляційний суд визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 557, виданий 18 червня 2014 року, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень, індексний номер 13869780 від 18 червня 2014 року 16:08:04, витребувати в ОСОБА_1 спірну квартиру. 29 листопада 2022 року надійшов відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Палій О.Л. У вказаному відзиві позивач 1 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. При цьому зазначав, що позивач 1 набув Ѕ частку квартири у спадщину з дати смерті свого батька - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наголошує, що позивач 1, набувши у встановленому порядку права на спадщину, не втратив його внаслідок того, що існували не залежні від нього обставини, в тому числі і необґрунтовані дії приватного нотаріуса Мединської Н.В. спрямовані на усунення його від спадкування в непередбачений законом спосіб. Зазначає, що строк прийняття спадщини ним пропущений не був. Оскільки в добровільному порядку зміни до свідоцтва про спадщину відповідача 2 внесені не були, позивач 1 був вимушений звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на спадкове майно. Також позивач 1 зазначав, що зважаючи на те, що відповідач 2 успадкував лише Ѕ частину квартири, то свідоцтво про право на спадщину на всю квартиру було правомірно визнано недійсним судом. Наголошує, що право на спадщину (квартиру) в ОСОБА_2 виникло до укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 . Вважає, що ОСОБА_1 не набув право власності на квартиру, успадковану позивачем 1, оскільки Ѕ квартири вибула із володіння позивача 1 не з його волі іншим шляхом, а своєї згоди як співвласник на таке відчуження він не надавав. У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Позивач ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_2 просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши пояснення учасників справи, що з`явилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 10). Після його смерті залишилось спадкове майно: квартира АДРЕСА_2 , яка була приватизована 14.12.1999 р. № 1271 на померлого ОСОБА_5 (а.с. 42-44). 21.01.2014 року на підставі заяви сина спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про прийняття спадщини за законом приватним нотаріусом Мединською Н.В. заведено спадкову справу № 17-2014 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . З матеріалів спадкової справи (а.с.81-180) вбачається, що при її заведенні на виконання вимог підпункту 2.2 пункту 2 ви 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Мін`юсті 22.02.2012 за № 282/20595, в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини (далі - Порядок), приватним нотаріусом Мединською Н.В. за даними Спадкового реєстру перевірено наявність заповітів/спадкових договорів, на підтвердження чого наявна інформаційна довідка від 21.01.2014 № 36387572, з якої вбачається, що інформація про наявність заповіту від імені ОСОБА_5 відсутня. Також за даними Спадкового реєстру перевірено наявність заведених спадкових справ та виданих на їх підставі свідоцтв про право на спадщину, що стверджується інформаційною довідкою від 21.01.2014 № 36387676, що міститься матеріалах спадкової справи. Відповідно до підпункту 2.6 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку спадкову справу зареєстровано за № 17-2014 у Спадковому реєстрі, на підтвердження чого у матеріалах спадкової справи зберігається Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21.01.2014 № 36388295. Факт смерті спадкодавця і час відкриття спадщини нотаріусом перевірено шляхом витребування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації смерті в м. Києві 07.09.2013, що відповідає вимогам підпункту 1.3 1 глави 10 розділу II Порядку. З матеріалів спадкової справи вбачається, що приватним нотаріусом Мединською Н.В. зроблено запит від 22.01.2014 за вихідним № 11/02-14 до Комунального підприємства «Печерськжитло» для підтвердження місця відкриття спадщини, який отримано 23.01.2014, про що є відмітка на запиті. 07.03.2014 на підставі заяви приватним нотаріусом Мединською Н.В. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого спадкове майно складається з кімнат загальною площею 37,4 кв. м. житловою площею 29,8 кв. м. що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району 14.12.1999 за № 1271, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київське бюро технічної інвентаризації 21.12.1999 за № 820801. Водночас, згідно з відомостями, вказаними у правовстановлюючому документі та технічному паспорті на зазначену квартиру, квартира складається з 1 (однієї) кімнати загальною площею 26,5 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м. Свідоцтво про право власності на житло видане відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району 14.12.1999 за № 1271, зареєстроване в комунальному підприємстві Київське бюро технічної інвентаризації 21.12.1999 за № 8208. Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2014 за № 4915914, на підтвердження чого в матеріалах спадкової справи наявний витяг № 18757035. Свідоцтво про право на спадщину видано ОСОБА_4 та право власності за спадкоємцем зареєстровано 07.03.2014. Однак інформаційна довідка КМБТІ видана 18.03.2014, тобто після видачі зазначеного свідоцтва. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 05.03.2014 за реєстровим № 291 подав до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кудрявцевої А.П. заяву про прийняття спадщини після померлого батька - ОСОБА_5 , яка надійшла до нотаріуса Мединської Н.В. 11.03.2014 поштою від Шостої київської державної нотаріальної контори. З копії конверту, долученого до матеріалів спадкової справи, вбачається, що заява про прийняття спадщини ОСОБА_2 надіслана до Шостої київської державної нотаріальної контори 05.03.2014 року, тобто до спливу 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини. Відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2014 року визнано, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яке набрало законної сили 23.12.2014 року (а.с. 20-23). Судом встановлено, що у матеріалах спадкової справи наявна заява ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину від 02.12.2015. Однак після підпису ОСОБА_2 на вказаній заяві приватним нотаріусом Мединською Н.В. зазначено «особу ОСОБА_3 встановлено за паспортом…, справжність її підпису та повноваження перевірено». Отже з вказаної заяви неможливо встановити, ким вона була подана - ОСОБА_2 чи його представником ОСОБА_3 . Крім того, відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 15.10.2015 року ОСОБА_2 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , як пропущений з поважних причин, яке набрало законної сили 16.12.2015 року (а.с. 162-164). Відповідач приватний нотаріус Мединська Н.В. листами від 02.12.2015 року № 119/02-14 та від 07.12.2015року № 126/02-14 повідомила ОСОБА_4 про необхідність з`явитися до неї в термін до 11.01.2016 для перерозподілу спадщини та внесення змін до виданого на його ім`я свідоцтва про право на спадщину. Однак ОСОБА_4 до нотаріуса не з`явився. Будь-яких письмових повідомлень на адресу приватного нотаріуса не направив. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив з того, що порушення у зв`язку з видачею відповідачеві ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб (а в даному випадку такою особою є позивач ОСОБА_2 - як спадкоємець першої черги після померлого ОСОБА_5 ) є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4 недійсним, оскільки позивач ОСОБА_2 як син померлого ОСОБА_5 вчасно подав заяву до нотаріуса на прийняття спадщини після померлого батька, проте відповідач нотаріус Мединська Н.В., не дочекавшись відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтва про право на спадщину) довідки з КМБТІ на квартиру померлого, яка є спадковим майном, не витримавши положень підпункту 3.23 пункту 3 глави 10 розділу II Порядку (не дочекавшись заяви ОСОБА_2 на прийняття спадщини, яка була подана останнім вчасно до закінчення шестимісячного строку та направлена поштою Шостою київською державною нотаріальною контрою до приватного нотаріуса) видала відповідачеві ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4 , недійсним та відповідно визнав за ним право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину спірної квартири. Оцінюючи висновки суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010). Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36). ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «BrullaGomezdelaTorre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33). Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року по справі № 2-362/2004 (провадження № 61-16816св21) зроблено висновок про те, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Апеляційним судом встановлено, що 18 червня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 (т.2, а.с.12-14). Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 червня 2014 року власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (т.2, а.с.15). Таким чином станом на дату подання позовної заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мединської Наталії Володимирівни, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про вчинення неправомірних дій нотаріусом, визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення моральної шкоди, квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом розгляду в даній справі, на праві власності належала апелянту ОСОБА_1 , який не був залучений до участі в справі. Отже, оскаржуване рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування першої черги на майно - Ѕ частину спадкової маси, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яка залишилось після смерті його батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину № 135, видане 07.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мединською Наталією Володимирівною на ім`я ОСОБА_4 на майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі - ОСОБА_1 . За таких обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку рішення суду порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, безпосередньо стосується прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції мав бути і апелянт, як власник спірної квартири, питання про право власності на яку вирішувалося під час розгляду даної справи). Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, враховуючи, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно з ст. 141 ЦПК України з урахуванням задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір по 4 200 грн. 46 коп. з кожного - за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в справі - ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Кудієм Максимом Олеговичем - задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мединської Наталії Володимирівни, третя особа: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про вчинення неправомірних дій нотаріусом, визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення моральної шкоди - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 200 грн. 46 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 200 грн. 46 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова