Постанова Східний апеляційний господарський суд № 922/1042/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2022 року м. Харків Справа № 922/1042/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (вх. № 1102 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Хотенцем П.В., повний текст рішення складено 16.09.2022, за позовом Міністерства оборони України, м. Київ, до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин", м. Харків, про стягнення коштів ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22 позов задоволено повністю та стягнуто з Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" на користь Міністерства оборони України 572000,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором № 370/3/5/4/1/4 від 29 липня 2021 року та 8580,00 грн судового збору. Не погодившись з вказаним судовим рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Харківський завод спеціальних машин" 03.10.2022 засобами поштового зв`язку звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 по справі №922/1042/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 572000,00грн. визнати такими, що не підлягають задоволенню або підлягають задоволенню частково. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (вх. № 1102 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заяв, клопотань, тощо та роз`яснено про можливість надіслання документів на офіційну адресу електронної пошти суду (inbox@eag.court.ua) з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи або з використанням програми "Електронний суд"; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1042/22. 10.11.2022 до суду апеляційної інстанції від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6972 ел. 7068), в якому позивач заперечує проти доводів апелянта, просить апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22 без змін. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 призначено апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (вх. № 1102 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22, до розгляду на "13" грудня 2022 р. о 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №

132. Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 13.12.2022 розпочалось за участю представників обох сторін. Представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Присутній у судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апелянта, зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, підтримавши доводи поданого до суду відзиву на апеляційну скаргу. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. З матеріалів справи судом встановлено, що 29 липня 2021 року між Міністерством оборони України (позивачем, замовником) та Державним підприємством "Харківський завод спеціальних машин" (відповідачем, виконавцем) був укладений договір № 370/3/5/4/1/4 про закупівлю послуг за державні кошти, з урахуванням додаткових угод, на загальну суму 132 000 000,00 грн. Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов`язується у 2021 році надати послуги замовнику з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів військового призначення (50630000-0) (послуги з капітального ремонту автомобільної техніки спеціального призначення Збройних Сил України марок KAMA3-4310, 43101, 43105, 43106, 5320, 53212, 5410, 54112, 5511) за номенклатурою, у кількості в терміни та за цінами, які зазначені у Календарному плані надання послуг (додаток 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги. Згідно пункту 1.3 договору вироби (вузли, блоки, агрегати, комплектуючі), які отримані виконавцем для їх ремонту, є військовим майном та власністю держави. Відповідно до Календарного плану надання послуг (додаток 1 до договору) було визначено, що виконавець зобов`язувався виконати капітальний ремонт автомобільної техніки в кількості 100 одиниць до 30 листопада 2021 року. Відповідно п. 7.1 договору, сторони беруть на себе зобов`язання неухильно виконувати всі умови цього договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором. Згідно пункту 7.2.2 договору за порушення терміну виконання зобов`язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості. Відповідно до абзацу 2 пункту 5.19 договору зобов`язання виконавця по наданню послуг за договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання комісією Акту приймання наданих послуг (додаток 4 до договору). Матеріалами справи підтверджуються та не заперечується відповідачем по справі, що станом на 30 листопада 2021 року було відремонтовано та передано замовнику 87 одиниць автомобільної техніки, решту відремонтовано та передано 21 грудня 2021 року. Так, згідно акту приймання-передавання наданих послуг з ремонту автомобільної техніки (агрегату) № 3 від 21 грудня 2021 року, позивачу були надані послуги з ремонту автомобільної техніки (агрегату) у кількості 13 одиниць на суму 14300000,00 грн. Позивачем направлялась па адресу відповідача претензія від 21.12.2021 №718/3/266 року про сплату пені за порушення строку виконання зобов`язань, проте сума штрафних санкцій відповідачем сплачена не була. Державним підприємством "Харківський завод спеціальних машин" було складено відповідь на претензію від 21.01.2022 №23, де зазначено про відсутність вини підприємства в недотриманні строків проведення робіт за умовами договору № 370/3/5/4/1/4, які зумовлені причинами, які не залежали від підприємства. У зв`язку із допущенням з боку відповідача факту порушення умов договору, а саме не надання послуг у визначений договором термін, позивач у липні 2022 року звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою з вимогами про сплату відповідачем штрафних санкцій (пені) у розмірі 572 000,00 грн, із розрахунку: 14300000,00 грн х 0,2% х 20 днів прострочення за період з 01 грудня 2021 року по 20 грудня 2021 року включно. 19.09.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновків про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню. Посилаючись на Закон України "Про оборону України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та обставини запровадження в Україні особливого періоду, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", суд першої інстанції зазначив, що невиконання, порушення строків виконання умов державного договору впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України. Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про зміни істотних обставин, які викликані неконтрольованою перешкодою та виникли після укладання договору. Також під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%. Суд першої інстанції, оцінивши доводи відповідача та надані сторонами докази, враховуючи інтереси сторін, дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінку долученим матеріалам справи доказам, а саме не врахував висновок Харківської торгово-промислової палати України від 29.11.2021 року № 403/63.01-6. Апелянт посилаючись на карантинні обмеження у зв`язку із поширенням захворювання COVID-I9 та обставини відправлення на самоізоляцію, захворювання працівників підприємства, зазначив, що під час виконання умов договору, на підприємстві відбулась істотна зміна обставин, яка об`єктивно ускладнила своєчасне виконання зобов`язань. В ході виконання державного контракту відповідач звертався до відповідача листами № 1092 від 25.11.2021р., № 1100/1 від 30.11.2021 р. про неможливість виконати зобов`язання в у термін до 30.11.2021 та з пропозицією внести зміни до договору в частині продовження термінів виконання договорів шляхом заключення додаткової угоди, проте відповідачем дані листі залишились без задоволення. Відповідачем направлялась відповідь на претензію позивача, в якій також зазначено про виникнення істотних умов, які не залежали від підприємства та не дозволили виконати свої зобов`язання вчасно. Судом першої інстанції, на думку апелянта, не враховані інтереси відповідача та за поданим відповідачем клопотанням не зменшено розмір належних до сплати штрафних санкцій на 99%. На думку відповідача в даному випадку штрафні санкції носять виключно компенсаційний характер, є неспіврозмірними, перетворюються на непомірний тягар для підприємства та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. В обґрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначив, що не погоджується з апеляційною скаргою відповідача, вважає її доводи безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказав, що з матеріалів справи вбачається, що сторони у договорі погодили, що у разі порушення відповідачем терміну виконання робіт за договором, останній сплачує замовнику пеню у розмірі 0,2% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. Відповідач допустив порушення умов договору щодо строків виконання зобов`язання, у зв`язку з чим позивач нарахував штрафні санкції. Також зазначив, що невиконання, порушення строків виконання умов державного договору впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. За ст. 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За приписами ст. ст. 509, 526 ЦК України, ст. ст. 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України). За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18). Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Матеріалами справи підтверджено, що сторонами у договорі № 370/3/5/4/1/4 від 29.07.2021 року, з урахуванням Календарного плану надання послуг (додаток 1 до договору), було погоджено надання послуг з капітального ремонту автомобільної техніки у кількості 100 одиниць з терміном виконання до 30.11.2021. Однак послуги з ремонту автомобільної техніки у кількості 13 одиниць на суму 14300000,00 грн. були надані позивачу 21.12.2022 з порушенням терміну виконання зобов`язання, що підтверджується актом приймання наданих послуг та не заперечується відповідачем по справі. Як вже зазначалось судом вище, згідно пункту 7.2.2 договору сторони досягли згоди, що за порушення терміну виконання зобов`язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,2 (нуль цілих дві десятих) відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості. Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновків, що встановивши прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором № 370/3/5/4/1/4 та наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені згідно з п. 7.2.2 договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь на користь Міністерства оборони України 572000,00 грн штрафних санкцій у вигляді пені (із розрахунку: 14300000,00 грн - вартість послуг, з яких допущено прострочення виконання х 0,2% х 20 днів за період з 01 грудня 2021 року по 20 грудня 2021 року включно). З приводу доводів апелянта стосовно не врахування судом першої інстанції інтересів відповідача у вигляді не зменшення за поданим клопотанням розміру належних до сплати штрафних санкцій на 99%, колегія суддів зазначає наступне. Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновків про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій на підставі ст.ст. 549, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та стягнув з відповідача на користь позивача повну суму заявлених до стягнення штрафних санкцій. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій з огляду на таке. Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20). Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20). У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Колегія суддів зазначає, що укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки надання послуг. Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21). Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії. Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України». Статтею 3 Закону України «Про оборону України» встановлено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади. Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21). Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав. Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі, необхідно взяти до уваги, що для позивача використання отриманих за контрактом результатів не становить комерційний інтерес; спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду; забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Водночас, неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами щодо ремонту військової техніки, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок також міститься у постанові Верховного Суд від 02.11.2022 року у справі № 910/14591/21). З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що невиконання, порушення строків виконання умов державного договору впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України. Доводи скаржника з приводу ступеня виконання відповідачем зобов`язань, відсутності заподіяння позивачу шкоди, виконання робіт відповідачем за власні обігові кошти та стратегічного значення підприємства апелянта, не спростовують зазначених вище висновків апеляційного суду. Крім того, позивач не зобов`язаний був у цьому випадку доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем (що змістовно відображено у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20), а тому обґрунтування апелянта в цій частині також є помилковими. Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду по справі №925/1471/16 від 05.04.2018 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18, колегія суддів зазнає, що суди у зазначених справах вирішували питання можливості зменшення неустойки на підставі аналізу конкретної ситуації та на підставі наданих сторонами доказів згідно з ст. 86 ГПК України. Зменшення розміру неустойки є правом суду і було реалізоване у вказаних скаржником справах за наслідками оцінки обставин кожної конкретної справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справі № 922/1042/22. З приводу посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) та на висновок Харківської торгово-промислової палати № 403/63.01-6 від 29.11.2021, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, необхідно зазначити таке. Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався. Отже станом на момент укладення договору № 370/3/5/4/1/4 від 29.07.2021 року вже діяли карантині обмеження, запроваджені постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, а тому відповідач, укладаючи вказаний контракт, мав усвідомлювати існування цих обмежень і відразу планувати свої виробничі можливості з урахуванням можливих змін та ускладнень, викликаних коронавірусними обмеженнями (подібний висновок також міститься у постанові Верховного Суд від 02.11.2022 року у справі № 910/14591/21). Щодо посилань на висновок Харківської торгово-промислової палати №403/63.01-6 від 29.11.2021, необхідно зазначити, що згідно з ним для Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" відбулись об`єктивні обставини, які істотно ускладнили та відтермінували своєчасне виконання зобов`язання за державним договором на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 370/3/5/4/1/4 від 29.07.2021, укладеним з Міністерством оборони України. Проте, висновок торгово-промислової палати не може вважатися беззаперечним доказом, зокрема існування об`єктивних обставин, які істотно ускладнили виконання зобов`язання за договором, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Визнання висновку торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування відповідних обставин без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17). Оцінивши наявні в матеріали справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, суд апеляційної інстанції не встановив існування об`єктивних обставин, які перешкоджали відповідачу виконати свої зобов`язання у строк, погоджений сторонами у контракті. Тому вказаний висновок Харківської торгово-промислової палати не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків надання послуг з ремонту за державним контрактом чи продовжувати строки надання послуг за ним. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, як необґрунтовано наведені. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували обставини порушення відповідачем терміну виконання зобов`язань та підтвердили б наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, застосованих у зв`язку із своєчасним невиконанням зобов`язань з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів військового призначення за договором про закупівлю послуг за державні кошти. Отже, місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, в повній мірі здійснив належну оцінку всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі та в їх взаємозв`язку. Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (вх. № 1102 Х/2) без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22 без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2022 у справі №922/1042/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 20.12.2022. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.В. Шевель