Постанова 4856 № 600/549/22-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/549/22-а Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 20 грудня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду його заяви від 09 червня 2021 р. та неприйняття рішення про затвердження чи відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , між будинковолодіннями №17 та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7310136300:17:001:0294, в строк, визначений ч.9 ст.118 Земельного кодексу України; - зобов`язати Чернівецьку міську раду на черговому засіданні сесії міської ради прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:17:001:0294, площею 0,0500 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , між будинковолодіннями №17 та АДРЕСА_2 . Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року позов задоволено частково. А саме, суд визнав протиправною бездіяльність Чернівецької міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 09 червня 2021 р. та неприйняття рішення про затвердження чи відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0500 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , між будинковолодіннями №17 та АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7310136300:17:001:0294, в строк, визначений ч.9 ст.118 Земельного кодексу України та зобов`язав Чернівецьку міську раду розглянути на черговому засіданні і прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 заяви від 09.06.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:17:001:0294, площею 0,0500 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , між будинковолодіннями №17 та АДРЕСА_2 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. В задоволенні решти вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Судом встановлені наступні обставини справи. 23.11.2020 року рішенням сесії Чернівецької міської ради № 2488 позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , між будинковолодіннями №17 та АДРЕСА_2 . На підставі вказаного рішення позивачем було замовлено, а ФОП ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою, відомості щодо земельної ділянки внесені до Державного земельного кадастру, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 7310136300:17:001:0294. 09.06.2021 року з метою затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, документацією із землеустрою. Проте, заява позивача від 09.06.2021 року суб`єктом владних повноважень розглянута не була, відповідне рішення не приймалось. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають частковому задоволенню. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 12 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, тощо. Підпунктом 34 пунктом 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин. За змістом частин 8-10 статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Частиною першою статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Частинами 2, 6, 8 статті 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій-третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунуто недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження. Частинами 5 та 9 статті 118 ЗК України унормовано, що передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У частині 10 цієї статті закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що у разі отримання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наступним етапом у процедурі отримання земельної ділянки у власність є затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Рішення про затвердження проекту землеустрою приймається у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, за результатами розгляду проекту землеустрою уповноважений орган може прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про залишення клопотання про передачу земельної ділянки у власність без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, даний адміністративний спір виник між фізичною особою та органом місцевого самоврядування внаслідок не прийняття останнім за заявою позивача рішення про затвердження документації із землеустрою чи рішення про відмову у її затвердженні. З матеріалів справи з`ясовано, що позивач скористався своїм правом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, погодив його у встановленому статтею 186-1 ЗК України порядку та надав відповідачу на затвердження. Однак, будь-яких рішень (про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи про відмову у такій передачі) Чернівецькою міською радою прийнято не було. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій в частині допущення відповідачем бездіяльності щодо неприйняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 400/3273/18. Варто також звернути увагу і на те, що приписами статті 186-1 ЗК України встановлено лише два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні. Аналогічна висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 820/4149/17 та від 28.11.2018 у справі №820/4219/17 та від 16.09.2021 у справі № 820/5349/17. Перевіряючи правильність застосування статті 245 КАС України щодо обрання способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне. У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити. Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Суд, під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення. В даному випадку, судова колегія враховує відсутність рішення щодо розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що, окрім іншого, вказує і на наявність перешкод у оцінці дотримання відповідачем усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття відповідного рішення. Відтак, враховуючи викладене вище, у відповідача існує обов`язок здійснити перевірку відповідно до вимог статті 186-1 ЗК України, після чого прийняти рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обрано вірний спосіб захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України. Статтями 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Отже, обов`язок суду мотивувати прийняте ним рішення не можна сприймати буквально як необхідність відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту. Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, апеляційний суд окремо зазначає, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Президентом України Указом №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено дію воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб. 15.08.2022 Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2500-IX затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні". Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII. Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до Земельного кодексу України. Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність. З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача на черговому засіданні сесії міської ради та прийняти рішення, передбачене частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у місячний строк після закінчення в Україні воєнного стану. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного питання правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, однак, судова колегія, вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції в його зобов`язальній частині. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції: "Зобов`язати Чернівецьку міську раду розглянути на черговому засіданні і прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 заяви від 09.06.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:17:001:0294, площею 0,0500 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, у місячний строк після закінчення в Україні воєнного стану". В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.