Постанова 4852 № 340/1856/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 лютого 2022 року м. Дніпросправа № 340/1856/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Бишевської Н.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу в м. Дніпрі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року (суддя Казанчук Г.П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення шостої сесії восьмого скликання Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 16 березня 2021 року №204 «Про розгляд звернень громадян з питання безоплатної приватизації земель для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03), вид угідь - рілля (КВЗУ 001 01), площею 2,00 га шляхом поділу земельної ділянки площею 3,7715 га з кадастровим номером 3524010100:02:002:3356, що розташована за межами населених пунктів на території Новоукраїнської міської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області; - зобов`язати Новоукраїнську міську раду Кіровоградської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,00 га шляхом поділу земельної ділянки площею 3,7715 га з кадастровим номером 3524010100:02:002:3356, що розташована за межами населених пунктів на території Новоукраїнської міської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області. - встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши Новоукраїнську міську раду Кіровоградської області подати звіт про виконання рішення суду. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на протиправність оскарженого рішення відповідача, яким йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, оскільки підстави для відмови у наданні дозволу, що викладені у спірному рішенні, не передбачені чинним законодавством. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, зазначає про те, що оскільки відповідачем було розглянуто його клопотання та прийнято рішення, підстави прийняття якого є незаконними, тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання, оскільки повторний розгляд клопотання не захистить прав позивача. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області шостої сесії міської ради восьмого скликання від 16 березня 2021 року №204 «Про розгляд звернень громадян з питання безоплатної приватизації земель для ведення особистого селянського господарства». Зобов`язано Новоукраїнську міську раду Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути на пленарному засіданні питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за його заявою від 01 лютого 2021 року та прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Земельний кодекс України не передбачає підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку першочерговістю передачі у власність земельної ділянки учасникам АТО. Оскільки Земельний кодекс України не встановлює такої підстави відмови для отримання земельної ділянки у власність, як резервування/першочерговість передачі земельної ділянки у власність учасникам АТО, суд дійшов висновку, що, встановивши особливі умови набуття права власності на земельні ділянки, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України. За встановлених обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення прийняте відповідачем у порушення вимог Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню, як протиправне. З огляду на скасування спірного рішення та відсутністю у матеріалах справи доказів здійснення відповідачем перевірки заяви позивача на її відповідність вимогам земельного законодавства, суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути на пленарному засіданні Новоукраїнської міської ради питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за його заявою від та прийняти відповідне рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржує рішення відповідача у частині, що стосується порушених його прав, тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо скасування рішення відповідачаповністю, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню. Також, позивач зазначає, що застосований судом спосіб захисту прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за його заявою від 01 лютого 2021 року та прийняти відповідне рішення, не є ефективним, не призведе до відновлення прав позивача та зумовить повторне звернення до суду. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах № 812/1312/18, № 812/1313/18, № 140/1992/18 у подібних правовідносинах, вказує на те, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на підставі поданої позивачем заяви, оскільки відповідачем було розглянуто його клопотання та прийнято рішення, яким відмовлено у його задоволенні з підстав, які не передбачені законодавством, а отже таке рішення є незаконним. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся до Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області з клопотанням від 01.02.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі резервного фонду) комунальної власності на території Новоукраїнської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (за межами населених пунктів) за рахунок інвентаризованої земельної ділянки площею 3,7715 га, кадастровий номер 3524010100:02:002:3556, відповідно до поданого графічного зображення. До заяви доданий графічний матеріал, на якому зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта та ідентифікаційного коду. (а.с.59-65) Рішенням Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області шостої сесії міської ради восьмого скликання від 16 березня 2021 року №204 «Про розгляд звернень громадян з питання безоплатної приватизації земель для ведення особистого селянського господарства» відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства 2,00 га шляхом поділу земельної ділянки площею 3,7715 га з кадастровим номером 3524010100:02:002:2556, у зв`язку з першочерговістю надання земель у власність учасникам бойових дій (учасникам АТО/ООС), що народились, навчались, проживали протягом тривалого часу або проживають на території Новоукраїнської міської територіальної громади. (пункт 4 рішення). (а.с.11) Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом. За наслідками перегляду справи та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно із частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Положеннями частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара. Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. За змістом частин 1-3, частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України. Так, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною сьомою вказаної норми передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно з частинами восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржена до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята вказаної статті). Отже, вказаними нормами визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що частиною 7 статті 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, якими, є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17. Так, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні. При цьому у разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 ЗК України, з відповідним вмотивуванням. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою було зазначено необхідність першочергового надання земель у власність учасникам бойових дій (учасникам АТО/ООС), що народились, навчались, проживали протягом тривалого часу або проживають на території Новоукраїнської міської територіальної громади. Інших підстав спірне рішення не містить. Відповідно до пунктів 1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.08.2015 «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» з метою забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру і обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування визначити протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників Тобто, розпорядженням Кабінету Міністрів України не передбачено заборон для надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не учасниками АТО, з числа земельних ділянок, які включені до переліку зарезервованих земельних ділянок учасникам бойових дій. Йдеться лише про розгляд у першочерговому порядку звернення учасників АТО. При цьому Земельним кодексом України не передбачено такої підстави відмови для у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, як першочерговість надання земель у власність учасникам бойових дій (учасникам АТО/ООС), як зазначено у спірному рішенні відповідача. Отже, зазначені підстави відмови у спірному рішенні не відповідають тим, які визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, що закріплює вичерпний перелік таких підстав для відмови. Оскільки Земельний кодекс України не встановлює такої підстави відмови для отримання земельної ділянки у власність, як резервування/першочерговість передачі земельної ділянки у власність учасникам АТО, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те що, встановивши особливі умови набуття права власності на земельні ділянки, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України. При вирішенні спірного питання судом першої інстанції обґрунтовано враховано правову позицію Верховного Суду висловлену у постановах від 18.10.2018 у справі № 805/2296/17-а, від 05.03.2019 у справі №808/2200/18 та від 11 грудня 2019 року у справі №814/1241/16. Водночас у відзиві на позов відповідач вказує на те, що позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо вже сформованої земельної ділянки проте потрібно звертатись із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки. Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється положеннями статті 118 ЗК України та передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) Відповідно до частини п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно із частинами шостою, сьомою статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» N 858-IV встановлено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування. Так, згідно із частиною першою статті 25 Закону N 858-IV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, до видів якої належить технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (пункт "й" частини другої статті 25). За загальним правилом, визначеним положеннями статті 50 Закону N 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Зміст наведених норм права свідчить про те, що поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому ЗК України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 802/1447/17-а, від 23.10.2020 у справі №802/1535/17-а, від 07.04.2021 у справі № 0640/4182/18. Водночас апеляційний суд зазначає, що мотиви відмови, викладені у спірному рішенні відповідача та у відзиві на позов, фактично є різними, тобто такі підстави не були покладені в основу прийнятого відповідачем рішення. Зважаючи на встановлені обставини колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що спірне рішення прийнято відповідачем з порушенням вимог Земельного кодексу України, а тому підлягає скасуванню, як протиправне. Проте суд першої інстанції скасовуючи рішення шостої сесії восьмого скликання Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 16 березня 2021 року №204 «Про розгляд звернень громадян з питання безоплатної приватизації земель для ведення особистого селянського господарства» повністю, не звернув уваги на те, що вказане рішення стосується не тільки позивача, але й вирішення інших питань. При цьому, слід зазначити, що право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому. Враховуючи те, що позивач оскаржує рішення міської ради у частині, що стосується порушених його прав, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування рішення міської ради повністю. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Водночас повноваження адміністративного суду визначені у статті 245 КАС України. Так, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому судом враховується, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом. У той же час, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законодавством підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх визначених законодавством підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №814/1959/17. Оскільки відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, то вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню. З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наданням йому оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про необхідність врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах № 812/1312/18, № 812/1313/18, № 140/1992/18, щодо належного способу захисту порушеного права, а саме зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на підставі поданої позивачем заяви, апеляційний суд зазначає, що обставини у вказаних справах та у справі що розглядається не можна вважати тотожними. Так, у наведених справах Верховним Судом зроблено висновки за обставин повторного розгляду відповідними суб`єктами владних повноважень заяв позивачів на виконання рішень судів про зобов`язання повторно розглянути заяви, з урахуванням висновків суду. Отже судові рішення у наведених справах хоча і були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, а тому не є тотожними. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, проте судом помилково скасовано спірне рішення відповідача повністю, а не тільки в частині, що стосується позивача, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішенні у такій редакції: «Визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення шостої сесії восьмого скликання Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 16 березня 2021 року № 204 «Про розгляд звернень громадян з питання безоплатної приватизації земель для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної передачі у власність із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, (код КВЦПЗ 01.03), вид угідь - рілля (КВЗУ 001 01), площею 2,00 га шляхом поділу земельної ділянки площею 3,7715 га з кадастровим номером 3524010100:02:002:3356, що розташована за межами населених пунктів на території Новоукраїнської міської територіальної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області.» В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя Н.А. Бишевська