Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 638/671/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 р. Справа № 638/671/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Цвірюк Д.В., м. Харків, по справі № 638/671/22 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення промусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні строком на 6 (шість) місяців та примусове видворення з України, ВСТАНОВИВ Представник Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить суд примусово видворити за межі України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та затримати його з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території Україні строком на 6 місяців. В обґрунтування адміністративного позову зазначає, що 17.01.2022 працівниками ГУ ДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення нелегальних мігрантів та ОБГ, було виявлено громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк. Під час опитування відповідача встановлено, що останній раз він прибув на територію України у 1999 році до своїх родичів, паспортний документ був відсутній. Дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав, до органів міграційної служби не звертався. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України ГУ ДМС України в Харківській області стосовно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн (штраф сплачено). 17.01.2022 відносно відповідача прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, зобов`язано залишити територію України не пізніше 20.01.2022. Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалося. В добровільному порядку відповідач без поважних причин рішення не виконав, територію України не покинув. У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 24.01.2022 адміністративний позов Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460, м.Харків, вул.Римарська буд.24) до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України та примусове видворення іноземця за межі України - задоволено. Затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на шість місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Примусово видворено за межі України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , без постійного місця проживання). Допущено негайне виконання рішення суду. Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 24.01.2022, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга вмотивована твердженнями про відсутність підстав для ідентифікації, затримання та видворення позивача. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Протокольною ухвалою суду 19.12.2022 колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 17.01.2022 під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення нелегальних мігрантів та ОБГ працівниками ГУДМС України в Харківській області було виявлено громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на території України з порушенням ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні», а саме проживає без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк. В ході проведення перевірки встановлено, що відповідач прибув в Україну у 1999 році до своїх родичів через КПП «Бориспіль». Паспортний документ відсутній, законного джерела існування не має, власність на території України відсутня, підстави для подальшого перебування на території України відсутні. За порушення правил перебування іноземних громадян на території України Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області стосовно відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК 003252 за частиною 1 статті 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. 17.01.2022 відносно ОСОБА_1 працівниками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, зобов`язано покинути територію України у термін до 20.01.2022. На теперішній час громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 територію України не покинув. Зазначене рішення відповідачем не оскаржувалось. У зв`язку з тим, що рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни відповідач у встановлений строк не виконав, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, вказавши, що з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає вимогам національного законодавства, воно є також необхідним за конкретних обставин. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до статті 26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Відповідно до частини 8 статті 30 Закону №3773-VI, положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідачем не надано доказів звернення до відповідних державних органів із заявами про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також докази його легального перебування на території України в матеріалах справи відсутні. Судовим розглядом встановлено та не спростовано відповідачем, що він, ОСОБА_1 , у 1999 році прибув до України та проживає без документів на проживання, тобто незаконно перебуває на території України без будь-яких дозвільних документів, які б надавали йому право на проживання на території держави. З урахуванням вказаного вище, підстав для подальшого законного перебування на території України, передбачених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідач не має. Відповідач жодних дій щодо легалізації свого перебування на території України не здійснював. Під час перебування на території України до підрозділів ДМС України щодо продовження термінів чи інших питань перебування на території України не звертався. З заявою про отримання статусу біженця чи додаткового захисту іноземець не звертався. Крім того, постанова від 17.01.2022 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.01.2022 про примусове повернення з України відповідачем не оскаржувалися. Також, при розгляді справи не було встановлено фактів, які б свідчили про неможливість примусового видворення відповідача за межі України за обставин, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Аналогічна позиція викладено у постанові Верховного Суду по справі №591/4062/18 від 29.04.2021. Таким чином, у зв`язку з тим, що рішення про примусове повернення відповідачем не виконано, у відповідача відсутні документи на право перебування на території України, відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для примусового видворення громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України. Отже доводи представника відповідача щодо легального знаходження Ратнікова О.В. спростовано в ході судового розгляду справи, при цьому колегія суддів враховує, що відповідач всупереч вимог ч. 1 ст. 77 КАС України не надав жодних доказів на підтвердження його легального перебування на території України. Одночасно, колегія суддів зазначає, що довідка про звільнення серії ХАР № 00868 та копія першої сторінки заяви-анкети позивача (а.с. 65-66) не підтверджують легальності його перебування на території України. Тому доводи відповідача про відсутність підстав для видворення відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими. Згідно з ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку. Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. Оскільки відповідач ухиляється від виїзду з України, іноземець підлягає затриманню на 6 місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Затримання особи-відповідача, не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає вимогам національного законодавства, воно є також необхідним за конкретних обставин. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Щодо доводів відповідача про відсутності підстав для затримання відповідача з огляду на те, що його особу ідентифіковано, колегія суддів зазначає таке. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст. 289 КАС України. Аналіз приписів ч. 1 ст. 289 КАС України, наведених вище, свідчить, що позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів, зокрема, затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Тобто, вимоги про забезпечення видворення за межі території України може бути заявлено самостійно, без вимог щодо ідентифікації особи. Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Аналіз приписів ч. 11 ст. 289 КАС України свідчить, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців за наявності таких самостійних підстав: - за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства; - забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк; - прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк. Аналіз матеріалів справи свідчить, що підставою позову було невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, а не необхідність ідентифікувати особу відповідача, тому доводи відповідача про відсутність підстав для затримання ОСОБА_1 є необґрунтованими. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2022 по справі № 638/671/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий