Постанова 4813 № 523/14692/17

Номер провадження: 22-ц/813/6002/22 Справа № 523/14692/17 Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія 46 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.12.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 01 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,- ВСТАНОВИВ: 20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеса з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя та виділення частини житлового будинку в натурі. В обґрунтування позовних вимог зазначає, з 03 червня 1995 року по 14 серпня 2017 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2017 року по справі №523/5647/17 шлюб між сторонами було розірвано, рішення суду набрало чинності 14.08.2017 року. Позивач стверджує, що під час шлюбу було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О., реєстр №3273 від 22.04.2005 року. Житловий будинок був оформлений на відповідачку ОСОБА_1 . Право власності зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 10528966, номер запису: 17748 в книзі: 188-31, від 22 червня 2005 року. Позивач зазначав, що відповідач не впускає до будинку, а також відмовляється добровільно поділити спільне майно, у зв`язку із чим вважає за необхідне визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку (т. 1, а.с. 4-5). Протягом розгляду справи судом першої інстанції позивач неодноразово уточнював позовні вимоги (т. 1, а.с. 42-46, 84-87, 219-224). 01 грудня 2021 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеса позовні вимоги вирішено задовольнити частково; поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним шляхом: - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку за надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 35,3 кв.м., надвірних будівель «В»-льох, «Г», «Д», «И» - сараї, «Ж»- гараж, «З» - альтанка, «К» - вбиральня, «Л-душ», 2-8-огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 1451 кв.м.; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку за надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 35,3 кв.м., надвірних будівель «В»-льох, «Г», «Д», «И» - сараї, «Ж»- гараж, «З», альтанка, «К» - вбиральня, «Л-душ», 2-8-огорожа, розташованих на земельній ділянці площею 1451 кв.м.. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення 1/2 частини житлового будинку за надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в натурі - залишити без задоволення. Усунути перешкоди у користування житловим будинком та вселити ОСОБА_2 в будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ 11183, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 в розмірі 25934 гривень 50 гривень та судові витрати в розмірі 13 113 гривень 47 копійок (т. 2, а.с. 84-87). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було придбано відповідачкою у результаті продажу особистого майна, а саме: 1/4 частини житлового будинку з надвірними спорудами під номером АДРЕСА_2 , та вартість якого значно перевищувала вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надавала до суду договір купівлі-продажу та розписку від 22 квітня 2005 року разом із відзивом. Крім того, апелянт зазначає, що позивач не заперечував факт придбання спірного житлового будинку за кошти ОСОБА_1 та, в свою чергу, не надав жодного доказу на підтвердження його фінансової участі у придбанні спірного майна (т. 2, а.с. 90-93). Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці та тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. Сторони про час та порядок проведення судового засідання 01 грудня 2022 року повідомлені належним чином. Клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції сторони до суду не подавали. 30 листопада 2022 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Світлани Володимирівни, в якому остання просила розглянути справу без участі позивача та його представника, відмовити ОСОБА_3 у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зі сторони відповідачки не надано належних та допустимих доказів того, що будинок АДРЕСА_1 був придбаний за кошти, які були її особистою приватною власністю. Так, суд першої інстанції зазначив, що жодного документального підтвердження, що кошти, які були витрачені на придбання будинку були отримані за рахунок майна та коштів, які в силу ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю, суду не надано. Суд першої інстанції також вважав, що дохід від здійснення підприємницької діяльності, в силу норм ч. 1 ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя, а тому посилання відповідачки на факт здійснення підприємницької діяльності не має правового значення. Суд першої інстанції, оцінивши у сукупності надані докази, критично ставиться до доказів, які були надані відповідачкою, оскільки вони не підтверджують, що спірне майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, відповідно положень ст. 57 СК України. Сам факт того, що майно було придбано за рахунок більшої трудової діяльності відповідачки, не позбавляє позивача на визнання за ним право власності на 1/2 частину майна, відповідно до положень ч. 1 ст. 60 СК України, оскільки він також брав участь у придбанні майна, хоча його участь була незначною. Отже, як вказав суд першої інстанції, саме на відповідачку покладався обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною ч. 1 ст. 57 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція спільної сумісної власності подружжя. На підставі викладеного, суд першої інстанції вважав, що житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль ВАЗ 11183, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. При цьому, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку необхідно визнати за кожним з подружжя право власності на спірний об`єкт спільної сумісної власності в ідеальних частках, а саме по 1/2 частки за кожним, відповідно до технічної інвентаризації на дату придбання відповідачкою спірного будинку. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що здійснити поділ в натурі житлового будинку за надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 без одночасного визначення можливого порядку користування земельною ділянкою є неможливим, так як у висновку експерта зазначено, що експертиза можливого порядку користування земельною ділянкою не була проведена, оскільки не забезпечено доступ експерта для проведення обстеження земельною ділянки (т. 2, а.с. 86-87). Апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Обставини справи та оцінка апеляційного суду. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 червня 1995 року (т. 1, а.с. 9). 01 серпня 2017 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 523/5647/17, копія якого наявна в матеріалах даної справи, шлюб між сторонами було розірвано, рішення суду набрало законної сили 14 серпня 2017 року (т. 1, а.с. 10). Згідно з копією договору купівлі-продажу від 22 квітня 2005 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О., реєстр №3273 від 22.04.2005 року, ОСОБА_3 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 10528966, номер запису: 17748 в книзі: 188-31, від 22.06.2005 року (т. 1, а.с. 11, 68-68 зворот). З відповіді Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України вбачається, що автомобіль ВАЗ 11183, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , червоного кольору на підставі довідки-рахунку серії ЄГП №64245 від 20.07.2007 року та вантажної митної декларації №100000011/7/386015 від 01.06.2007 року, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 та видано свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 . Свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 від 30.07.2007 року було втрачено та 24.03.2017 року в ТСЦ №5142 РСЦ МВС в Одеській області на автомобіль автомобіль ВАЗ 11183, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , видано дублікат свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , без зміни власника (т.1, а.с. 79-82). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 зазначив, що спірне майно було придбано ним з відповідачкою під час перебування у шлюбі, тому, як вважає позивач, він є співвласником даного майна та просив визнати за ним 1/2 частку житлового будинку, усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом вселення та стягнути з відповідачки грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля ВАЗ 11183, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такі ж положення містить й норма статті 368 ЦК України. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що спірний житловий будинок було придбано в результаті продажу її особистого майна, вартість якого значно перевищує вартість спірного житлового будинку. Крім того, як зазначає апелянт, за її особисті кошти було придбано і спірний транспортний засіб. Апелянт наголошує на тому, що позивач не брав фінансової участі у придбанні спірного майна, а тому заперечує проти задоволення позовних вимог (т. 2, а.с. 91). На підтвердження вказаного відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції надала наступні докази. Згідно з копією договору купівлі-продажу від 26 квітня 2005 року ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купив 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до змісту вказаного договору ця частина житлового будинку належала ОСОБА_3 на підставі договору №97-127 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Одеською Універсальною біржою «Вітязь» 18 вересня 1997 року. Пунктом 2 договору від 26 квітня 2005 року передбачено, що продаж зазначеної частини житлового будинку провадиться за сто сімдесят одну тисячу гривень, які ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 до підписання цього договору. Розрахунок за зазначену в п. 1 цього договору частину житлового будинку зроблено з продавцем повністю (т. 1, а.с. 247-249). Зі змісту копії розписки від 22 квітня 2005 року вбачається, що ОСОБА_4 купив 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за сто сімдесят одну тисячу гривень. Гроші передав ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 249). Однак, як вже зазначалося вище, шлюб між сторонами було укладено 03 червня 1995 року, а 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , було придбано у 1997 році, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а отже також належала сторонам на праві спільної сумісною власності, як на момент купівлі, так і на момент продажу, оскільки доказів на підтвердження придбання 1/4 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за особисті кошти відповідачем не надано. Також, відповідачкою було надано копію договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11196654000 від 13 серпня 2007 року та графік погашення кредиту. Відповідно до умов даного кредитного договору АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 9240 дол. США для придбання автомобіля. Предметом застави за даним договором визначено автомобіль марки ВАЗ, модель 11183, 2007 року випуску, червоного кольору, тип ТЗ легковий седан (т. 2, а.с. 26-35). Разом з тим, на підтвердження того, що кредит сплачувався виключно за рахунок власних коштів відповідачки, доказів останньою не надано. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_3 не спростовано належними і достатніми доказами презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. При цьому, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували висновки суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 01 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік