Постанова 4813 № 523/8641/15

Номер провадження: 22-ц/813/5441/21 Номер справи місцевого суду: 523/8641/15 Головуючий у першій інстанції Погрібний М.О. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.05.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого - Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В. За участю секретаря - Ющак А.Ю., розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 -про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя ,придбаного в період шлюбу а саме: - житлового будинку АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року позов задоволено.Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв./м., житловою площею 49,8 кв./м., надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, №2, 7-8 огорожі, І мостіння. Визнатно за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490 кв./м., розташованої у АДРЕСА_1 . Ухвалою Суворовського районного суду м. одеси від 22 лютого 2019 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по даній справі-відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, суд першої інстанції не дослідив і не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що справа розглянута за його відсутності, без належного повідомлення про час та місце судового розгляду. Судом не взято до уваги, що зазначене нерухоме майно, за згодою позивачки, передано в іпотеку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі іпотечного договороу б/н від 14.02.2008 року та яке по сьогоднійщній день перебувє в іпотеці. Погашення кредиту здійснювалось виключно за його кошти і після розлучення тягар сплати повністю залишився на ньому. Посилається на судову практику Верховного Суду а саме на постанову від 22.10.2018 року у справі № 654/1528/17 провадження № 61-30545св18; від 06.03.2019 року справа № 317/3272/16-ц, провадження № 61-156св17; від 05.08.2020 року справа № 361/1693/16-ц провадження № 61-34766св18 та на постанову Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 року справа № 337/474/14провадження 3 61-15813сво18 . Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання представників відповідача про відкладення розгляду справи справу розглянути за відсутності її учасників. В силу частини 2 ст.372 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю. Відповідно до ч.5 ст.258 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного. Задовольняючи позовні вимоги та визначаючи рівними частками кожного з подружжя у зазначених об`єктах нерухомості, районний суд виходив з того, що воно придбано в період шлюбу та належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав. Судом встановлено, що сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2006 року по 20 березня 2015 року. 14 лютого 2008року ними придбано нерухоме майно, а саме: - житловий будинок АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв./м., житловою площею 49,8 кв./м., надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, №2, 7-8 огорожі, І мостіння котрий розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власностізагальною площею 490 кв./м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Це майно було зареєстровано за ОСОБА_1 . Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах СК України. Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Згідно зі статтею 57 СК України у редакції на час укладення сторонами шлюбу особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Крім того, у статті 58 СК України вказано, що і дохід, який приносить річ, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є також власністю цього з подружжя. І саме той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей (частина перша статті 59 СК України). Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто ст. 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Зазначені вимоги Сімейного кодексу України кореспондуються з ч.3 ст.368 ЦК України майно, за якою набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними. Разом з тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю. Проте відповідачем не надано доказів, що майно придбано за його особисті кредитні кошти, а зазначена відповідачем судова практика спростовується постановою ВП/ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 яка відновила презумпцію спільності права власності подружжя на на майно набуте під час шлюбу після розлучення. Враховуючи,що сторонами під час шлюбу було придбано житловий будинок з земельною ділянкою,тому вони суд першої інтанції правильно визначив це амайно, як спільним сумісним майном подружжя. Відповідачем не надано доказів, що зазначене майно він придбав за особисті кошти, а знаходження його в іпотеці не змінює його правового статусу. Одночасно судова колегія приходить до висновку що відповідач не був належним чином сповіщений про час та місце судового засідання на 04.11.2015 року, що в силу ст.376 частини 2 п.3 є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення оскільки відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу такою обставиною. Керуючись ст. 367,368,374,376,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року скасувати та прийняти нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв./м., житловою площею 49,8 кв./м., надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, №2, 7-8 огорожі, І мостіння. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490 кв./м., розташованої у АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя - Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - Т.В.Цюри