Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/2504/21

Справа № 128/2504/21 Провадження № 22-ц/801/2099/2022 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2022 рокуСправа № 128/2504/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів : Сала Т. Б., Берегового О. Ю., за участі секретаря Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Огородником Олегом Миколайовичем, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 31 жовтня 2022 року в м. Вінниці суддею цього суду Бондаренко О.І., дата складання повного тексту невідома, В С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні власністю. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 , після смерті котрої залишилося спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 0,0542 га, кадастровий номер 0520681003:02:004:0373, у межах згідно з планом, розташована за адресою: с. Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області, передана для ведення особистого селянського господарства матері позивачки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №482342, виданого Вінницько-Хутірською сільською радою 27 червня 2007 року, на підставі рішення Вінницько-Хутірської сільської ради від 02 листопада 2006 року 5 сесії 5 скликання, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №010781000382. Згідно витягу № 7977452 від 07 лютого 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності, власниками земельної ділянки площею 0,0542 га, розташованої за адресою: Вінницька область Вінницький район, с. Вінницькі Хутори, кадастровий номер 0520681003:02:004:0373, є ОСОБА_1 та її сестра (інша донька померлої матері позивачки) ОСОБА_5 , по 1/2 частці кожна. Відповідачі ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , як вказує позивачка протягом 10 років здійснюють перешкоди у користуванні вищезазначеною земельною ділянкою, частка якої належить на праві власності позивачці, здійснивши часткове самовільне захоплення земельної ділянки з обох сторін шляхом будівництва металевого паркану - рабіци. Побудований паркан, який розташований на земельній ділянці позивачки порушує її право користування вищезазначеною земельною ділянкою. Пославшись на викладене, ОСОБА_1 , просила суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні вказаною належною їй земельною ділянкою шляхом знесення розташованого на ній металевого паркану - рабіци. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2022 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Огородника О.М., посилаючись неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Лавренчук А.С., зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцями матері позивачки є її дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках по 1/2 кожній. Спадщина, на яку видано вказане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 0,0542 га у межах згідно з планом, розташованої за адресою: Вінницька область Вінницький район, с. Вінницькі Хутори, кадастровий номер 0520681003:02:004:0373, переданої для ведення особистого селянського господарства матері позивачки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №482342, виданого Вінницько-Хутірською сільською радою 27 червня 2007 року на підставі рішення Вінницько-Хутірської сільської ради від 02 листопада 2006 року 5 сесії 5 скликання, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010781000382 (а.с. 5). Відповідно до витягу № 7977452 від 07 лютого 2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власниками земельної ділянки площею 0,0542 га, розташованої за адресою: Вінницька область Вінницький район, с. Вінницькі Хутори, кадастровий номер 0520681003:02:004:0373 є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , по 1/2 частці кожна (а.с. 8). Згідно списку громадян, яким передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки, що додається до рішення Вінницько-Хутріської сільської ради 3 сесії 5 скликання від 15 червня 2006 року, ОСОБА_4 внесена до вказаного списку під №1 та їй передана земельна ділянка площею 0,15 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с. 38-39). Рішенням Вінницько-Хутріської сільської ради 5 сесії 5 скликання від 02 листопада 2006 року затверджено уточнену площу земельної ділянки, яку передано у власність ОСОБА_4 згідно рішення 3 сесії 5 скликання від 15 червня 2006 року Вінницько-Хутріської сільської ради, внесено часткову зміну в зазначене рішення в частині площі земельної ділянки та у земельно-кадастрові документи. ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0, 37 га, а саме: 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель; 0,12 га - для ведення особистого селянського господарства. Видано ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 37). Відповідно до протоколу погодження та закріплення меж земельної ділянки від 24 липня року, що належала ОСОБА_4 суміжними землевласниками (землекористувачами) ніяких претензій при встановленні меж не заявлено, спірні питання між ними відсутні (а.с. 35). Згідно договору купівлі-продажу від 22 листопада 2004 року відповідач ОСОБА_2 придбала за 9 720 грн. у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0986 га, в межах за планом, що розташована: за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницько-Хутірською сільською радою 12 березня 1998 року на підставі рішення 6 сесії 22 скликання Вінницько-Хутірської сільської ради від 29 травня 1995 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 469 (а.с. 34). Відповідно до протоколу погодження та закріплення меж земельної ділянки від 07 грудня 2004 року, що належить ОСОБА_2 суміжними землевласниками (землекористувачами) ніяких претензій при встановленні меж не заявлено, спірні питання між ними відсутні (а.с. 36). 06 червня 2005 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт серії ВН № 169863 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0986 га. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с. 40). Згідно відповіді УМВС України у Вінницькій області № 33/С-440 від 09 листопада 2011 року звернення матері позивачки ОСОБА_4 було розглянуто та проведено профілактичну бесіду із ОСОБА_2 та ОСОБА_7 з метою недопущення подальших протиправних дій відносно ОСОБА_4 і її сім`ї. Разом з тим за наслідками перевірки в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було відмовлено (а.с. 9). Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Головного Управління Держкомзему у Вінницькій області від 18 листопада 2011 року ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 0,1027 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , в тому числі і площею 0,0041 га, що перебувала у власності ОСОБА_4 - матері позивача. Дана земельна ділянка площею 0,0041 га перебуває у власності ОСОБА_4 , огороджена парканом (металевою сіткою) і приєднана до земельної ділянки ОСОБА_2 . На момент перевірки земельна ділянка площею 0,0041 га використовується ОСОБА_2 за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про її передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності відповідного правочину щодо такої земельної ділянки, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (а.с. 10). Згідно відповіді заступника начальника Вінницької регіональної філії Центру ДЗК №4-1/5431 від 29 листопада 2011 року щодо звернення ОСОБА_4 про неправомірні дії Вінницької регіональної філії Центру ДЗК при виконанні робіт по відновленню меж земельної ділянки, яка належить заявниці повідомлено наступне: порівняльним аналізом даних АС ДЗК та даних при обмірі земельної ділянки ОСОБА_4 встановлено, що зі сторони суміжного землевласника ОСОБА_2 існує захват земельної ділянки, який складає 0,0088 га; зі сторони суміжного землевласника ОСОБА_3 існує захват земельної ділянки, який складає 0,0054 га. Усунення зазначених розбіжностей можливо лише шляхом відновлення прав землекористування ОСОБА_4 зі сторони суміжників у добровільному порядку чи у порядку виконання рішення (а.с. 13). Відповідно до схематичного плану земельної ділянки, що додається до листа Вінницької регіональної філії ДП «ЦДЗК» від 11 січня 2012 року за №4-1/60 ОСОБА_2 здійснила захват частини земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 , а саме 0,0088 га; ОСОБА_3 здійснив захват частини земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 , а саме 0,0054 га (а.с. 12). Прокуратурою Вінницької області 13 червня 2013 року була надана відповідь та підтверджено факт самовільного захоплення відповідачами частини вищезгаданої земельної ділянки. Вказано, що згідно пояснення заступника директора ДП «Вінницького науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» з метою виявлення відповідності конфігурацій та площ земельних ділянок, визначених державними актами до їх фактичного знаходження та використання, а також виявлення порушення меж земельної ділянки, 26 листопада 2012 року проведено зйомку по фактичних межах земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , розташованих по АДРЕСА_1 . За результатами обмірів з використанням ортофотопланів масштабу 1:10000 встановлено, що в базі даних АС ДЗК ділянки внесені з технічною помилкою щодо місця розташування земельних ділянок на місцевості (в натурі). Спеціалістами Інституту виявлено захоплення земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 , ОСОБА_2 площею 0,0042 га (а.с. 14-16). Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст. 90 ЗК порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Ч. 1 ст. 91 ЗК України передбачає, що власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 даної норми також передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання цих прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Зазначений перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним. Згідно приписів ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Умовами для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18). Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Згідно положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6, 7 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Встановивши вказані вище обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові через недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивачки доводяться наведеними вище доказами про виявлені факти захоплення вказаних частин земельної ділянки позивачки не можна визнати обґрунтованими, оскільки на підтвердження цих фактів вона надала різні докази, між якими існує неузгодженість, а саме - розбіжності між зазначеними площами захвату частин земельної ділянки (0,0041 га, 0,0042 га чи 0,0088 га.) та назвами вулиць (Б. Хмельницького чи Суворова), на яких вони знаходяться. Однак навіть за відсутності таких розбіжностей позивачка повинна була довести де конкретно на місцевості знаходяться захоплені частини її земельної ділянки на час вирішення спору судом. Доказів які б усунули такі розбіжності позивачка суду не надала, хоча відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України такий обов`язок покладено саме на позивача. На підтвердження обставин, якими позивачка обґрунтовувала позовні вимоги та щоб усунути розбіжності у площах захвату частин земельної ділянки, їх розташування на місцевості, потрібно було проводити відповідну експертизу, однак ні позивачкою, ні її представником клопотання про проведення експертизи не заявлялось та матеріали справи не містять жодних обставин, які перешкоджали позивачці чи її представнику заявити таке клопотання. Звертає на себе увагу також те, що вказані письмові докази стосуються подій використання відповідачами суміжної земельної ділянки, які мали місце протягом 2011-2013 років, коли власником цієї ділянки була ще мати позивачки, однак доказів того, що таке використання триває на час вирішення спору судом, позивачка суду не надала, хоча повинна була це зробити. Натомість відповідачі проти позову заперечують. Таким чином позивачкою не доведено фактів протиправного використання відповідачами належної їй та її сестрі земельної ділянки на час вирішення спору судом. За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Таким чином ненадання позивачем суду під час розгляду цивільної справи будь-яких належних та допустимих доказів позбавляють суд можливості вирішити питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю позивачем. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення справи, тому, з огляду на положення ст. 376 ЦПК України, вони не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Огородником Олегом Миколайовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало О. Ю. Береговий