Постанова Полтавський апеляційний суд № 524/9017/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/9017/21 Номер провадження 22-ц/814/2419/22Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Дряниці Ю.В., суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 квітня 2022 року за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом розірвання договору та припинення нарахування та скасування нарахованих платежів та заборгованості, стягнення моральної шкоди,-,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом розірвання договору та припинення нарахування та скасування нарахованих платежів та заборгованості, стягнення моральної шкоди. Ухвалою судді від 29 вересня 2021 року вказана позовна заява залишена без руху для усунення недоліків у зв`язку з порушенням позивачем вимог, передбачених ст. 175, 177 ЦПК України. Позивачу надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом п`яти днів з дня отримання позивачем копії даної ухвали суду. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів шляхом розірвання договору та припинення нарахування та скасування нарахованих платежів та заборгованості, стягнення моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачу. З ухвалою місцевого суду не погодилась позивач, та звернулась до суду з апеляційною скаргою. У доводах апеляційної скарги посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу, та справу направити до місцевого суду для продовження розгляду. В обґрунтування вимог скарги вказує на те, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, оскільки позивач є споживачем фінансової послуги, наданої банком, а отже підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів». Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п.п. 3.4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Зокрема, залишаючи позовну заяву без руху суд зазначив, що позивачем не конкретизовано зміст позовних вимог щодо розміру нарахованих платежів та заборгованості по ним, яку просить скасувати; не зазначено ціну позову, яка складається загальною сумою всіх вимог майнового характеру та не сплачено відповідно до ціни позову судовий збір; не сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру про розірвання кредитного договору та припинення нарахування платежів у розмірі 1816 грн. Повертаючи позовну заяву суд дійшов висновку, що вказані в ухвалі судді недоліки позивачем не усунуті у встановлений судом строк, заявнику було надано достатньо часу для усунення недоліків, а несплата судового збору унеможливлюють прийняття позовної заяви. Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, при цьому спеціальним законом передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання позову з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що позов пов`язаний з порушенням відповідачем її прав як споживача фінансових послуг та просила розірвати кредитний договір № 2035985567 від 23.03.2021 року, а тому на вказану позовну вимогу поширюється дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/425/21-ц (провадження № 61-10225св21). Крім того, суддею місцевого суду у ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначено, що позивачу необхідно конкретизувати зміст позовних вимог щодо розміру нарахованих платежів та заборгованості по ним, яку вона просить скасувати, зазначити ціну позову. Також вказано, що позивачем не повідомлено щодо розгляду кримінального провадження за її заявою щодо шахрайських дій та прийнятого процесуального рішення за результатами його розгляду. Статтями 55 і 124 Конституції України гарантоване право особи на звернення до суду за захистом своїх прав. Вказане положення закріплено також у ст.4 ЦПК України. Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви містить стаття 175 ЦПК України, згідно з якою у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому, позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Отже, положення ст. 175 ЦПК України зобов`язує позивача лише надати виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. За змістом ст.ст.13, 175 ЦПК України позивач (заявник) на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Відповідно до ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. З наведеного вбачається, що питання оцінки обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду, та, у разі висновку суду про його необґрунтованість, він може бути залишений без задоволення. Тобто, суд не вправі з цих підстав залишити позовну заяву без руху та повертати заявнику. Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що місцевим судом питання про повернення позовної заяви ОСОБА_1 вирішено з порушення встановленого порядку. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання відкриття провадження. Керуючись ст.ст. 367, 374 п.6 ч.1, 379, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 квітня 2022 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: Ю.В. Дряниця Судді: Л.І. Пилипчук О.В. Чумак