Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 348/1366/21

Справа № 348/1366/21 Провадження № 22-ц/4808/1216/22 Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В. за участю секретаря Мельник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене суддею Матолич В.В. 5 вересня 2022 року в м. Надвірній, повний текст якого виготовлено 13 вересня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Відділ реєстраційної служби виконавчого комітету Надвірнянської міської ради в особі Надвірнянської міської ради, про визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку неукладеним, скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні спадковим майном, в с т а н о в и в: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Відділ реєстраційної служби виконавчого комітету Надвірнянської міської ради в особі Надвірнянської міської ради, про визнання договору дарування 1/2 частки житлового будинку неукладеним, скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частку житлового будинку, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні спадковим майном. Позовні вимоги мотивовано тим, що батькам позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності по 1/2 частки належав житловий будинок АДРЕСА_1 . 06.03.1967 року між його батьком ОСОБА_3 та його братом позивача ОСОБА_5 було укладено Договір дарування 1/4 частки даного житлового будинку з належними йому господарськими будівлями. Згодом ОСОБА_5 видано довідку-характеристику для відчуження подарованої йому 1/4 частки житлового будинку з належними йому господарськими будівлями, в якій вказано про наявність житлового будинку, сараю «Б» та огорожі №1. 08.04.1974 року між позивачем та його братом ОСОБА_5 укладено Договір дарування 1/4 частки цього житлового будинку. Ще 1/4 частки будинку він отримав у спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1977 році за усною згодою з матір`ю ОСОБА_4 він вирішив перебудувати стайню, яка знаходилася біля їхнього будинку на нову, і матір дала йому оригінал свідоцтва про право власності на домоволодіння від 18.11.1964 року. Рішенням виконкому Надвірнянської міської ради №187 від 27.07.1977 року йому надано дозвіл на проведення перебудови стайні. Для перебудови стайні він уклав договір підряду з будівельною фірмою РСУ-2, яка в жовтні 1977 року виконала взяті на себе зобов`язання. Однак після смерті матері позивачу стало відомо, що вона свою половину житлового будинку подарувала онуці - ОСОБА_6 . Вважає дані дії незаконними, так як оригінал свідоцтва про право власності на будинок знаходився у нього. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013090200001243 від 10.10.2013 року з`ясовано, що ОСОБА_4 звернулася до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації для видачі довідки-характеристики для відчуження належного їй 1/2 частини житлового будинку з належними господарськими будівлями, яке належало їй на підставі свідоцтва про право власності від 18.11.1964 року. Але у видачі такої довідки їй було відмовлено, в зв`язку з відсутністю в неї оригіналу свідоцтва про право власності від 18.11.1964 року. З метою отримання довідки-характеристики для оформлення договору дарування ОСОБА_4 було видано дублікат свідоцтва про право власності на житловий будинок. Зазначає, що згідно з Висновком експерта №1.1.-296/18 від 24.09.2018 року підписи в графі «Обдаровуваний» в двох примірниках Договору дарування від 05.10.1984 року виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою, тому такий договір є неукладеним. Вказує, що його мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіту не залишила. А тому вважає, що він як спадкоємець першої черги має право на 1/2 частину спадкового майна, яке складається із 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , тобто 1/4 вказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. На момент смерті матері ОСОБА_4 він був зареєстрований та проживав у цьому житловому будинку та продовжував проживати у ньому після її смерті, користуватися речами, які належали матері, а тому вступив в управління спадковим майном. Просив позов задовольнити: визнати Договір дарування від 05.10.1984 року, посвідчений державним нотаріусом 1-ої Надвірнянської державної нотаріальної контори Поліщук М.М., зареєстрований за №2235, неукладеним; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_2 , яка проведена 03.12.1984 року на підставі Договору дарування від 05.10.1984 року ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі за реєстровим №979/4; зобов`язати відповідача не чинити перешкод позивачу в користуванні спадковим майном - 1/4 часткою в житловому будинку АДРЕСА_2 . Рішенням Надвірнянського районного суду від 5 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи. Зазначає, що суд першої інстанції не посилається на матеріально-правові норми, які застосував і на підставі яких прийшов до висновків щодо відмови у задоволенні позову, та не наводить їх в оскаржуваному рішенні. Вважає, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року в редакції, чинній станом на 1984 рік (момент укладення спірного договору дарування). Вказує, що, як вбачається з Висновку експерта №1.1.-296/18 від 24.09.2018 року, підписи в графі «Обдаровуваний» в двох примірниках Договору дарування від 05.10.1984 року, виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою, тому відповідно до статей 44, 48 ЦК УРСР такий договір є неукладеним. Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц. Тому ефективним способом захисту його порушених прав буде визнання неукладеним Договору дарування від 05.10.1984 року із одночасним скасуванням державної реєстрації права власності на 1/2 будинковолодіння за відповідачем, яка була проведена на підставі такого договору. Також вважає, що до відносин, що виникли в зв`язку з відкриттям спадщини після смерті його матері ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та його вступом в управління та володіння спадковим майном, застосуванню підлягали норми ЦК УРСР 1963 року в редакції, чинній станом на 1984 рік, якими кінцевого строку для отримання свідоцтва про право на спадщину не встановлено. Тому неотримання ним свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його спадкового майна. Отже 1/4 спірного житлового будинку належить йому на праві власності з часу смерті його матері. Висновки суду про те, що він не є власником майна, не довів, що вступив у володіння та управління спадковим майном, не подав доказів, які засвідчують фактичний вступ у володіння та управління спадковим майном, а отже прийняв спадщину після смерті матері, вважає необґрунтованими, оскільки факт його проживання в успадкованому будинку не спростований відповідачем. Також необґрунтованими вважає висновки суду про те, що майно, яке є предметом договору дарування, вибуло з власності його матері ще до її смерті, а тому не могло увійти до складу спадщини. Зазначає, що договір дарування відповідачем не підписувався, тому спірне майно з власності його матері не вибуло, і він як спадкоємець першої черги його успадкував. Однак наявність реєстрації майна за відповідачем позбавляє його можливості належно оформити права на спадкове майно, тому необґрунтованими є і висновки суду про те, що він не довів порушення його прав оскаржуваним договором. Із зазначених підстав скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що твердження апелянта про його нормальні стосунки з матір`ю не відповідають дійсності, як і добровільне погодження з нею перебудови стайні, отримання він неї оригіналу свідоцтва про право власності та прийняття ним спадщини. Вказує, що через постійні майнові та земельні спори позивач перебував з матір`ю в неприязних стосунках, не допускав її до своєї частини будинку, зачиняв ворота і чинив перешкоди у користуванні майном. Оригінал свідоцтва у матері апелянта було фактично викрадено і вона була змушена виробити дублікат, щоб розпорядитись своєю часткою домоволодіння при житті. Зазначає, що факт прийняття нею дару підтверджується тим, що вона із сім`єю жила в подарованій частині будинку, сплачувала і на даний час сплачує комунальні послуги. Стверджує, що їй невідомо чому експерт надав такий висновок, очевидно за 38 років у неї змінився почерк та підпис. Вважає, що основне юридичне значення має волевиявлення і підпис дарувальника, до якого в позивача не має претензій та сумніву у його достовірності. А в нотаріально посвідченому Договорі дарування від 05.10.1984 року дарувальник підтвердила, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства. В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав. Відповідач та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися. Відповідач подала до суду клопотання про розгляд справи в її відсутності. Представник третьої особи причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, батькам позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по половині на праві особистої приватної власності належало домоволодіння по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Надвірнянської міської Ради депутатів трудящих 18.11.1964 року (т. 1, а.с. 11). На звороті зазначено також, що 1/4 частина будинку ОСОБА_3 подарована 06.03.1967 року по р.н. 336 1-ою Надвірнянською нотконторою (т. 1, а.с. 11 (зворот)). 05.02.2010 року Державним архівом Івано-Франківської області надано копію Архівного витягу з протоколу №20 засідання виконавчого комітету Надвірнянської міської Ради депутатів трудящих від 27.10.1964 року, яким підтверджено право особистої власності на ціле домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по половині; зазначено, що це право підтверджується актом обстеження від 22.10.1964 року та польськими документами. Повідомлено, що свідоцтва про право особистої власності на зберігання в Держархів області не надходили, тому надати копії свідоцтв від 18.11.1964 року та від 04.09.1984 року не має можливості (т. 1, а.с. 12-13). Встановлено також, що на підставі Договору від 08.04.1974 року ОСОБА_5 (брат позивача) подарував, а ОСОБА_1 прийняв в дар 1/4 частину житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та належала дарувальнику на підставі Договору дарування, посвідченого 1-ою Надвірнянською нотконторою 06.03.1967 року за реєстром №336 та зареєстрованого в Інвентарбюро за №979 (т. 1, а.с. 14). Згідно з копією Свідоцтва про право на спадщину від 18.07.1975 року єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 (позивач). До складу спадкового майна входить 1/4 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Надвірнянської міської Ради депутатів трудящих 18.11.1964 року (т. 1, а.с. 15). Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської Ради депутатів трудящих Надвірнянського району №187 від 27.07.1977 року дозволено ОСОБА_1 перебудувати стайню біля власного будинку по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 16). В копії Акту прийому виконаних робіт за жовтень 1977 року вказано замовником будівництва ОСОБА_1 та складено кошторис робіт (т. 1, а.с. 17). Відповідно до копії дублікату Свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Надвірнянської міської Ради народних депутатів 04.09.1984 року, половина житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_2 , дійсно належить ОСОБА_4 . Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Надвірнянської міської ради народних депутатів №172 від 27.10.1984 року в замін попереднього свідоцтва (т. 1, а.с. 23). 05.10.1984 року ОСОБА_4 на підставі відповідного Договору дарування подарувала належну їй на підставі Свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Надвірнянської міської Ради народних депутатів 04.09.1984 року, половину вищевказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських приміщень, розташований на земельній ділянці розміром 1223,2 кв.м., ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 24). Згідно копії Висновку експерта №1.1.-296/18 від 24.09.2018 року, виконаного судовим експертом Івано-Франківського НДКЦ МВС України на виконання постанови слідчого відділення Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 13.09.2018 року, підписи в графі «Обдарований» в двох примірниках Договору дарування від 05.10.1984 року, посвідченого державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори Поліщук М.М. за реєстровим №2235, виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (т. 1, а.с. 25-28). Постановою Сектору дізнання Надвірнянського районного ВП від 12.04.2021 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013090200001243 від 10.10.2013 року за заявою ОСОБА_1 (з приводу підроблення дублікату Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Надвірнянською міською радою народних депутатів 04.09.1984 року, на підставі якого ОСОБА_4 подарувала належну їй 1/2 частину вищевказаного спірного будинку онуці ОСОБА_2 ) (т. 1, а.с. 19-22). Відповідно до копії повторного Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15.06.2021 року, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 29). Згідно з Актом обстеження №230 від 18.06.2021 року, складеним депутатом Надвірнянської міської ради Туєшиним О.В., ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 ; склад сім`ї - дружина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_7 за даною адресою не проживає (т. 1, а.с. 30). Відповідно до копії листа Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації №904 від 15.04.2008 року право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстроване: за ОСОБА_1 - на 1/4 частину згідно Договору дарування, посвідченого Надвірнянською ДНК 08.04.1974 року за реєстровим №827, і на 1/4 частину згідно Свідоцтва про право на спадщину, виданого Надвірнянською ДНК 18.07.1975 року за реєстровим №2234; за ОСОБА_10 - на 1/2 частину згідно Договору дарування, посвідченого Надвірнянською ДНК 05.10.1984 року за реєстровим №2235. Івано-Франківське ОБТІ не видає і не видавало свідоцтв чи дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Порушень в діях працівників бюро не виявлено (т. 1, а.с. 31). За змістом копій повідомлень Прокуратури Надвірнянського району №1329 від 17.05.1982 року, №1454 від 23.05.1982 року, №1651 від 22.06.1984 року позивач ОСОБА_1 конфліктував з матір`ю ОСОБА_4 , яка у свою чергу зверталася за захистом у правоохоронні органи. Потерпіла скаржилася на систематичні побої та погрози вбивством (т. 1, а.с. 50-52). Рішенням Надвірнянського районного суду від 30.06.1981 року у справі №2/357.1981р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 виділено у користування ОСОБА_1 частину саду площею 333,4 м.кв., що позначено на плані висновку експерта у синій колір і знаходиться у АДРЕСА_1 ; залишено двір у загальному користуванні обох сторін; виділено в користування ОСОБА_4 частину саду площею 333,4 м.кв., що позначено на плані висновку експерта у червоний колір та знаходиться у АДРЕСА_1 із будинковолодіння її сина ОСОБА_11 ; в поділі грядок на подвір`ї відмовлено. Рішення набрало законної сили 10.07.1981 року (т. 1, а.с. 53-54). Ухвалою Надвірнянського районного суду від 23.10.1985 року у справі №2/410.1985р. закрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування у зв`язку з відмовою позивача від позову. Ухвала набрала законної сили 03.11.1985 року (т. 1, а.с. 55). Відповідно до копії рішення Надвірнянського районного суду від 20.09.2007 року у справі №2-805/2007р. відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про виділення та збільшення частки співвласника. Зазначений спір стосувався перебудови стайні, на яку позивачу було надано дозвіл, і яку, як він стверджував, перебудував на гараж та літню кухню. Позивач просив виділити йому з цих підстав у власність літню кухню та гараж. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01.11.2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.09.2007 залишено без змін. Рішення набрало законної сили 01.11.2007 року (т. 1, а.с. 56-57). Рішенням Надвірнянського районного суду від 27.02.2008 року у справі №2-70/2008р. відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Надвірнянської міської ради про скасування дубліката свідоцтва на право власності на майно у зв`язку з пропуском строку позовної давності (т. 1, а.с. 58-59). Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.04.2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Надвірнянського районного суду від 27.02.2008 року залишено без змін (т. 1, а.с. 60-61). Рішення набрало законної сили 22.04.2008 року. Ухвалою Верховного суду України від 22.10.2008 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 27.02.2008 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.04.2008 року відхилено, а зазначені судові рішення залишено без змін (т. 1, а.с. 62). Рішенням Надвірнянського районного суду від 20.10.2010 року у справі №2-1149/2010 рік відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Надвірнянської міської ради про визнання недійсним дубліката свідоцтва на право власності на майно (т. 1, а.с. 63). Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.11.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Надвірнянського районного суду від 20.10.2010 року залишено без змін (т. 1, а.с. 65-66). Рішення набрало законної сили 30.11.2010 року. Ухвалою Надвірнянського районного суду від 22.10.2010 року у справі №2-70/2008р. відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Надвірнянського районного суду від 27.02.2008року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Надвірнянської міської ради про скасування дубліката свідоцтва на право власності на майно за нововиявленими обставинами (т. 1, а.с. 67). Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.12.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Надвірнянського районного суду від 22.10.2010 року залишено без змін (т. 1, а.с. 68-69). Ухвала набрала законної сили 09.12.2010 року. З копії позовної заяви від 30.04.1985 року вбачається, що позивач раніше вже звертався до суду з позовом про визнання оспорюваного договору дарування недійсним, оскільки вважав, що його мати підписати такий не була в силах за станом здоров`я (т. 1, а.с. 88). Відповідно до повідомлення Івано-Франківського обласного державного нотаріального архіву №896/01-17 від 07.09.2021 року на виконання ухвали суду від 02.09.2021 року оригінал договору дарування половини житлового будинку, посвідченого Надвірнянською державною нотаріальною конторою 05.10.1984 року за реєстр. №2235, згідно з ухвалою слідчого судді від 05.07.2016 року вилучено 28.07.2016 року; свідоцтво про право власності згідно з ухвалою слідчого судді від 21.02.2017 року вилучено 02.03.2017 року. Станом на 07.09.2021 року документи не повернуто (т. 1, а.с. 120). Під час розгляду справи в суді першої інстанції судом також досліджувались матеріали кримінального провадження №12013090200001243 від 10.10.2013 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Відомості про вчинення кримінального правопорушення внесено до ЄРДР 10.10.2013 року за заявою ОСОБА_1 , правова кваліфікація - ч. 1 ст. 358 КК України. Встановлено, що позивач подав повідомлення про кримінальне правопорушення, оскільки вважав, що невідома особа, діючи в інтересах ОСОБА_4 , підробила дублікат свідоцтва про право власності на житловий будинок. У ході здійснення кримінального провадження органу досудового розслідування було надано тимчасовий доступ до документів зі зразками почерку та підписів відповідача, а також дозвіл на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення оригіналу договору дарування від 05.10.1984 року. Постановою заступника начальника СВ Надвірнянського ВП ГУ НП України в Івано-Франківській області Кузюка Д.Ю. від 13.09.2018 року призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставили питання: Ким: ОСОБА_10 чи іншою особою виконано підпис у двох примірниках договору дарування від 05.10.1984 року, зареєстрованого під №2235. У матеріалах кримінального провадження відсутні експерементальні зразки підпису та почерку відповідача, а також протоколи їх відібрання. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивача не довела, що оскаржуваним договором дарування порушені права позивача, а тому в нього відсутнє право на звернення до суду з позовом про визнання договору дарування неукладеним та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частину будинку за відповідачем. Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач обґрунтовував його тим, що Договір дарування від 05.10.1984 року, який є предметом спору, порушує його права як спадкоємця майна його матері ОСОБА_4 , спадщину після смерті якої він прийняв. А також зазначає, що він здійснив перебудову господарської будівлі зі згоди своєї матері, а відповідач на підставі вказаного договору дарування отримала половину цієї будівлі. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане також відображено в ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626-629 ЦК України). За правилами статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц констатувала, що визнання договору неукладеним не є способом захисту порушеного права, який встановлений законом, а отже такий спосіб може бути використаний позивачем тільки якщо способи захисту порушеного права, які встановлені законом не є ефективними. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Таким чином, ВС рекомендував позивачу звернутися з негаторним позовом до суду для захисту порушеного права. Спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем в межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов`язки спадкодавця, які не реалізовані ним за життя. Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подання у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Як вбачається з матеріалів справи, 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_3 з відповідною частиною господарських приміщень, які належали на праві власності матері позивача ОСОБА_4 , були відчужені нею ще 05.10.1984 року за договором дарування на користь її онуки ОСОБА_6 . Остання прийняла такий дарунок, зареєструвала право власності на це майно та здійснювала заходи по його утриманню. А тому таке не могло увійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , і позивач не міг фактично вступити в управління або володіння ним. Відповідно, в позивача, який не є власником даного майна, відсутнє і право звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності та з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні таким майном. При цьому в постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, на яку посилався апелянт, Верховний Суд не досліджував питання оскарження правочину особою, яка не є його стороною. Що стосується сумнівів позивача в частині наявності волевиявлення його матері на укладення такого договору дарування, то судом вірно встановлено, що він вже оспорював його дійсність з підстав, що договір не був підписаний дарувальником, і за результатами розгляду цього позову суд закрив провадження у справі. Також апелянтом не доведено порушення його прав на господарські будівлі за вищевказаною адресою в цілому, оскільки за змістом свідоцтва про право власності від 04.09.1984 року та оскаржуваного договору дарування від 05.10.1984 року їх 1/2 частина також належала ОСОБА_4 і, відповідно, була відчужена. Отже, оскаржуваний договір дарування не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи ОСОБА_1 , оскільки його права не порушені, адже спірне майно на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 не входило до спадкової маси, позивач не прийняв його у спадщину, і будь-яких інших прав на нього не отримував. Також суд вірно не взяв до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року по справі №910/18560/16 (провадження 12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Питання стягнення судових витрат судом вирішено на підставі положень ст. 141 ЦПК України, зокрема, враховано докази понесених витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн. Таким чином суд правильно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, вірно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з рішенням суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 5 вересня 2022 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 5 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: І.В. Бойчук О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року.