Ухвала КГС ВС № 903/148/22

УХВАЛА 14 грудня 2022 року м. Київ cправа № 903/148/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б., Розізнана І. В. від 04.11.2022 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича про стягнення 117 428,04 грн, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича про стягнення 117 428,04 грн, в тому числі 74 936,40 грн заборгованості по сплаті наданого кредиту, 24 444,41 грн заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 14 350,43 грн пені та 3 696,80 грн заборгованості по сплаті комісії за користуванням кредитом. Позовні вимоги обґрунтовані невиконання умов підписаної заяви від 16.07.2018 про надання Кредиту за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький" шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку 26002060511779, Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.07.2022 у справі № 903/148/22 в задоволенні позову відмовлено. Постановою від 04.11.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Волинської області від 15.07.2022 у справі № 903/148/22. Прийняв нове рішення про задоволення позову. Присудив до стягнення з Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 74 936,40 грн заборгованості за кредитом, 24 444,41 грн заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами, 14 350,43 грн пені та 3 696,80 грн заборгованості по сплаті комісії за користуванням кредитом. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Фізична особа-підприємець Намонюк Василь Петрович, у порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом, процентами та комісією, у передбачений договором строк, тобто, не виконав свої зобов`язання належним чином. 21 листопада 2022 року Фізична особа-підприємець Намонюк Василь Петрович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2022 у справі № 903/148/22. Перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича, Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн. Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 903/148/22 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 481,00 грн = 248 100,00 грн). Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження. Фізична особа-підприємець Намонюк Василь Петрович в якості підстави касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2022 у цій справі посилається на застосування судом апеляційної інстанції статей 228, 1054 Цивільного кодексу України, статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 14.04.2021 у справі № 759/11453/20, від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню. У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)]. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Відповідно до частини 1 статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами. На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом. З огляду на відсутність будь-якого обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 903/148/22 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2022 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 903/148/22 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Намонюка Василя Петровича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2022.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами на 7 аркушах (в тому числі квитанція № ПН1518 від 21.11.2022 про сплату 4 962,00 грн та квитанція № ПН1518РКО від 21.11.2022 про сплату 49,60 грн - на 1 аркуші). Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Н. М. Губенко Судді Г. О. Вронська І. Д. Кондратова