Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/9787/21

Дата документу 13.12.2022 Справа № 335/9787/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1964/22 Головуючий у 1-й інстанції:Воробйов А.В. Є.У.№ 335/9787/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Гончар М.С., Дашковської А.В., Секретар Рикун А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначав, що до 01.06.2021 працював на посаді начальника служби перспективного розвитку ПАТ «Запоріжжяобленерго». 02.04.2021, під час його перебування у відпустці, ПАТ «Запоріжжяобленерго» направило йому листа №010-03/25 від 01.04.2021 з копією наказу №169-од «Про скорочення штатних посад служби перспективного розвитку ПАТ «Запоріжжяобленерго» для ознайомлення та із пропозицією з`явитися у відділ кадрів для отримання персонального попередження про скорочення посади та з метою прийняття рішення про можливість зайняття вакантних посад. Зазначеним наказом передбачено скорочення з 01.06.2021 посади начальника служби перспективного розвитку ПАТ «Запоріжжяобленерго», яку він займав. Займану ним посаду скорочено з 01.06.2021, від переведення на іншу роботу в ПАТ «Запоріжжяобленерго» він фактично відмовився та 01.06.2021 звернувся до відповідача із заявою про звільнення згідно чинному законодавства та видачу трудової книжки, а отже трудові відносини він припинив 01.06.2021 з підстав, визначених п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України в зв`язку із розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (стаття 40 КЗпП України ). Разом з тим, ПАТ «Запоріжжяобленерго» листом №010-03/63 від 23.06.2021 повідомило, що йому було направлений перелік вакансій і у разі його відмови від запропонованих вакансій трудовий договір буде припинений з 02.08.2021 за п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги. Пізніше, протягом липня серпня 2021 він отримав декілька листів, в яких відповідач вимагав від нього письмових пояснень про причини відсутності на робочому місці з 02.06.2021. 04.08.2021 він вдруге звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надіслати трудову книжку поштою на його адресу. Проте належним чином оформлена трудова книжка не видана, вихідна допомога не виплачена. На підставі викладеного просив суд: зобов`язати ПАТ «Запоріжжяобленерго» видати йому наказ про звільнення з роботи та належним чином оформлену трудову книжку; стягнути середню заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки за період з 01 червня 2021 року до 28 вересня 2021 року в розмірі 64 755,80 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що фактично припинив трудові відносини з 01.06.2021, оскільки його посда підлягала скороченню з 01.06.2021, від інших вакансій він відмовився, про що подав відповідну заяву, в якій просив звільнити його згідно чинному законодавству. Незважаючи на це, відповідач до теперішнього часу його не звільнив, трудову книжку не видав. Вважає, що суд помилково застосував правову позицію Верховного Суду у справі №754/1936/16-ц від 13.03.2019, оскільки він не просив про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України . У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Запоріжжяобленерго» зазначає, що трудовий договір з позивачем не розірвано, а отже відсутні підстави для видачі трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Подані ОСОБА_1 заяви про звільнення не містили правових підстав для розірвання трудового договору. Можливість звільнення працівника з підстав посилання ним у своїй заяві на наказ власника про скорочення штатних посад та організацію попередження персоналу про майбутнє вивільнення не передбачена чинним законодавством. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що трудовий договір з позивачем не розірвано. У заяві про звільнення з 01.06.2021 ОСОБА_1 не зазначив правових підстав для розірвання трудового договору. Можливість звільнення працівника з підстав посилання ним у своїй заяві на наказ власника про майбутнє скорочення штатних посад та організацію попередження персоналу про вивільнення не передбачена чинним законодавством. На власний розсуд роботодавець не вправі змінювати підстави звільнення, зазначені працівником у заяві про розірвання трудового договору. Звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП не відбулося, оскільки ОСОБА_1 ухиляється від ознайомлення з наявними вакансіями, що унеможливлює дотримання процедури його вивільнення. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Встановлено, що наказом від 15.07.2015 №2266-к ОСОБА_1 призначено на посаді начальника служби перспективного розвитку ПАТ «Запоріжжяобленерго». Наказом №64-од від 12.02.2021 з 01.03.2021 запроваджено зміни в організаційній структурі ПАТ «Запоріжжяобленерго». Пунктом 2 наказу з 01.06.2021 в дирекції з перспективного розвитку та інвестицій передбачена ліквідація служби перспективного розвитку». Наказ погоджено Головою обласної первинної профспілкової організації ПАТ «Запоріжжяобленерго». Листом №010-03/25 від 01.04.2021 відповідач направив ОСОБА_1 копію наказу №169-од , листом №010-03/48 від 05.05.2021 запропонував звернутись до відділу кадрів для отримання попередження про скорочення посади та прийняття рішення про можливість зайняття вакантних посад серед наявних. Згідно табелю обліку робочого часу за червень 2021 року 01.06.2021 року у позивач був робочий день. В цей день ОСОБА_1 прибув до відділу кадрів, де був ознайомлений зі змістом попередження від 31.05.2021 про скорочення посади згідно наказу від 30.03.2021 №169-0д. В попередженні було зазначено, що у разі відмови від запропонованих вакансій трудовий договір буде припинено 02.08.2021 року за п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою згідно ст.44 КЗпП вихідної допомоги. Позивач відмовився від підпису про ознайомлення з попередженням та ознайомлення з вакансіями, про що складено акт від 01.06.2021 . Заявою від 01.06.2021 позивач просив звільнити його з 01.06.2021 на підставі наказу №169-од від 30.03.2021 згідно чинному законодавству на підставі статті 40 КЗпП. Згідно з табелями обліку робочого часу з червня 2021 року по вересень 2021 року ОСОБА_1 на роботі був відсутнім. Вказані обставини не заперечувалися сторонами у суді. Таким чином, встановлено, що на час розгляду даної справи позивач не звільнений та продовжує знаходиться у трудових відносинах. Відносини, які склались між сторонами по справі, регулюються нормами Кодексу Законів про Працю, а також нормами Конституції України. Відповідно до п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Отже, власник вправі зі своєї ініціативи звільнити працівника за умови, що є підстави, з якими законом пов`язує виникнення у нього права на розірвання трудового договору. За наявності права на звільнення працівника власник реалізує його на свій розсуд: він вправі звільнити працівника або не звільняти, за винятком випадків, коли із відповідних норм законодавства випливає обов`язок власника звільнити працівника. При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених відповідною статтею КЗпП України, останній може відмовити у розірвання трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися у його заяві про звільнення, що узгоджується з судовою практикою Верховного Суду: постанова від 13.03.2019 року в справі №754/1936/16-ц (провадження №61-28466св18); постанова від 22.04.2020 року в справі №199/8766/18 (провадження №61-797св20). Судом першої інстанції встановлено, що в заяві про звільнення від 01.06.2021 ОСОБА_1 просив про розірвання трудового договору на підставі наказу№169 від 30.03.2021 про майбутні скорочення штатів. Тобто фактично працівник просив про розірвання трудового договору, проте підставою такого розірвання зазначив ініціативу роботодавця. Проте звільнення працівника у зв`язку із скороченням штатів передбачає дотримання роботодавцем певної процедури, визначеної ст.49-2 КЗпП України, якою передбачено, у тому числі і попередження про звільнення не пізніше ніж за два місяця. Позивачу неодноразова направлялися листи з роз`ясненням про неможливість звільнення на підставі наказу №169-од, у зв`язку з тим, що відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України, позивач був попереджений персонально лише 01.06.2021, тобто його вивільнення мало бути не раніше 01.08.2021, а підстави, які були зазначені у заяві ОСОБА_1 , а саме: посилання на наказ власника про скорочення штатних посад та організацію попередження персоналу трудовим законодавством не передбачено. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишення без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 16 грудня 2022 року Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська М.С. Гончар