Ухвала КАС ВС № 826/3852/15

УХВАЛА 15 грудня 2022 року м. Київ справа №826/3852/15 адміністративне провадження № К/990/24579/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 826/3852/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Головного управління Національної поліції в м.Києві, третя особа: Київська міська організація Профспілки атестованих працівників внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з даним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1, МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві (далі - відповідач 2, ГУ МВС України м.Києві), Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві (далі - відповідач 3, Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві), Головного управління Національної поліції в м.Києві (далі - відповідач 4, ГУ НП в м.Києві), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: - визнати протиправним та скасувати наказ МВС України Авакова Арсена Борисовича від 16 січня 2015 року № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району, з органів внутрішніх справ на підставі пункту10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» п. 62 та п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; - визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в місті Києва Терещука О.Д. від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу», в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-127398), старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Шевченківського району, підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-УІІ та пп. «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; - поновити його на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Шевченківського району, підпорядкованого Головному управлінню; - стягнути з Управління ДАІ ГУ МВС Українив місті Києві на його користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу; - стягнути з Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС в місті Києві Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС в місті Києві на його користь грошове забезпечення - премію та інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) за січень 2015 року; - допустити негайне виконання рішення в частині його поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць; - стягнути моральну шкоду у розмірі 486 000, 00 грн з Міністерства внутрішніх справ України на його користь; - зобов`язати ГУ НП в м. Києві розглянути питання про прийняття його на службу в органи Національної поліції відповідно до вимог статей перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України»; - встановити ГУ МВС України в м. Києві строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано наказ МВС України Авакова А.Б. від 16 січня 2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району, з органів внутрішніх справ за пунктом 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пп. «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, визнано протиправним, скасовано наказ начальника ГУ МВС України у місті Києві Терещука О.Д. від 30 січня 2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-127398), старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району, з органів внутрішніх справ за пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пп. «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району, з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 17 січня 2015 року, стягнуто з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року по 03 листопада 2021 року у розмірі 321 300, 00 грн, звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3 969, 00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач та МВС України подали апеляційні скарги. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В цій частині прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ МВС України у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 січня 2015 року по 03 листопада 2021 року у розмірі 1 027 272, 63 грн. Стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 10000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 826/3852/15 залишено без руху. Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 29 вересня 2022 року) доставлений в Електронний кабінет ОСОБА_2 29 вересня 2022 року о 19:34 год. Ухвалами Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року та 21 листопада 2022 року продовжено Рейнішу Леоніду Валерійовичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 , строк для усунення недоліків касаційної скарги. 06 грудня 2022 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 826/3852/15. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). В уточненій касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та указує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, від 24 січня 2019 року у справі № 159/1615/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 420/2093/16-а, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21718/16-а, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18, від 02 грудня 2015 року у справі № 653/3356/17 щодо компенсації втрати доходів з порушенням строків їх виплат, які регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам витрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) та від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц щодо розрахунку моральної шкоди. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на постанови Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17, від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19, від 24 січня 2019 року у справі № 159/1615/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 420/2093/16-а, від 16 грудня 2020 року у справі № 521/21718/16-а, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 21 вересня 2022 року у справі № 816/1627/18, від 02 грудня 2015 року у справі № 653/3356/17 та від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Водночас у справах № 465/322/17, № 140/1547/19, № 420/2093/16-а, № 521/21718/16-а, № 640/7975/15-а, № 816/1627/18, № 653/3356/17 предметом оскарження була компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачам компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії. Натомість у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із звільненням позивача внаслідок застосування Закону України «Про очищення влади». Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справ № 465/322/17, № 140/1547/19, № 420/2093/16-а, № 521/21718/16-а, № 640/7975/15-а, № 816/1627/18, № 653/3356/17 відмінними від тих, що маємо у цій справі. Варто взяти до уваги, що КАС України не містить визначення терміну "подібні правовідносини". Водночас роз`яснення як слід розуміти цей термін вже надавалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №759/4892/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 640/2431/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 736/1260/16-а. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Отже наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду є безпідставними. Суд звертає увагу, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 159/1615/17, у зв`язку з чим Суд позбавлений можливості перевірити доречність посилання скаржника на такі правові висновки Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 826/6301/15 та від 25 січня 2022 року у справі № 826/17708/14. Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованими судом апеляційної інстанції постановами Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах. За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Також, у касаційній скарзі скаржник вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яким ефективно поновлюються права позивача (щодо розміру заробітної плати) в разі розгляду справи впродовж значного часу (впродовж більше 7,5 років). Проте такі посилання не відповідають правовому змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду. Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Скаржнику було роз`яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Суд роз`яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 826/3852/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, Головного управління Національної поліції в м.Києві, третя особа: Київська міська організація Профспілки атестованих працівників внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов