Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/846/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 грудня 2022 р.м. ОдесаСправа № 540/846/22 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 28.09.2022 року; Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Крусяна А.В. Яковлєва О.В. За участю: секретаря Бучко О.С. представника апелянтів Бескровного М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення матеріальної шкоди,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора та Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо невиплати у повному розмірі посадового окладу прокурора, за період роботи в органах прокуратури України на посаді прокурора з 01.05.2018 по 25.03.2020 відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; стягнути з Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора та Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу прокурора, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період роботи на посаді прокурора з 01.05.2018 року по 25.03.2020 року. В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 2015 року проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури України та наказом від 10.03.2021 року за №154-к звільнений з адміністративної посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що за період 2018, 2019, 2020 роки заробітна плата позивачу не нараховувалась у розмірах, встановлених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697. Додає, що рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (зі змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Таким чином, посилаючись на положення ч. 3 ст. 152 Конституції України, наполягає на відшкодуванні Державою в особі Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період роботи на посаді прокурора з 01.05.2018 року по 25.03.2020 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Суд стягнув з Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу прокурора, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період роботи на посаді прокурора з 01.05.2018 по 25.09.2019 у сумі 277 350 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із, що здійснення відповідачем в період 01.05.2018 року по 25.09.2019 року оплати праці на підставі положення п. 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнане неконституційним, підтверджує обґрунтованість доводів позивача про завдання останньому матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати. В контексті вказаних обставин, суд першої інстанції визначив, що встановлення Законом України «Про прокуратуру» посадового окладу для прокурорів у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних громадян є очевидним породженням майнового інтересу та законних сподівань позивача на отримання заробітної плати в більшому розмірі, аніж це відбувалося фактично у спірному періоді. З огляду на положення абзацу третього статті 152 Конституції України, конституційну гарантію щодо відшкодування шкоди особі, завданої Державою, та щодо звернення особи до адміністративного суду для захисту прав безпосередньо на підставі Конституції України, а також необхідність покладення негативних наслідків через не запровадження певного механізму правового регулювання відшкодування шкоди саме на державу, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про стягнення завданої шкоди за вказаний вище період у сумі 277 350 грн. за рахунок Держави України, в даному випадку в особі Офісу Генерального прокурора. Разом з цим, з огляду на те, що позивач в порядку Закону №113-ІХ не був переведений до обласної чи окружної прокуратур та у відповідачів були відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції визначив правомірним нарахування позивачу заробітної плати відповідно до постанови КМУ, відсутніми правові підстави для перегляду оплати праці позивача з травня 2019 року по 25.09.2019 року та стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період роботи на посаді прокурора з 25.09.2019 року по 25.03.2020 року. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст.ст. 19, 152 Конституції України, ст.ст. 81, 89, 90 Закону України «Про прокуратуру», бюджетному законодавству та обставинам справи і помилково не враховано, що заробітна плата позивача у період з 01.05.2018 року по 25.09.2018 року нараховувалась та виплачувалась відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а саме згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року №505. При цьому, апелянт наполягає на тому, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) не впливає на спірні правовідносини, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та обґрунтування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, не змінює суті спірних правовідносин щодо оплати праці та не робить цей спір спором про відшкодування шкоди. Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставинам справи і помилково не враховано, що норми законів України про Державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці, в тому числі, прокурорів, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Без належного обґрунтування судом першої інстанції залишено й те, що у бюджетних призначеннях органам прокуратури відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» на 2015-2020 роки передбачені не були. Самостійним правом без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу прокурорам та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, відповідачі не наділені. Окрім наведеного, апелянт вказує, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення і не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. При цьому, відсутність закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданими актами і діями, що визнані неконституційними, виключає правову можливість щодо відшкодування цієї шкоди. У тому числі, та обставина, що Офіс Генерального прокурора на законодавчому рівні не наділений компетенцією щодо відшкодування шкоди, завданої особі неконституційним актом, та відсутність між позивачем і відповідачем трудових відносин, спростовує висновок суду стосовно визначення Офісу відповідальним у відшкодуванні заявленої у позові позивачем шкоди. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, наказом №408-к від 19.06.2015 року позивач призначений на посаду слідчого військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України. Наказом №473-к від 16.08.2016 року позивач призначений на посаду старшого слідчого військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України. Наказом №250-к від 23.04.2018 року позивач призначений на посаду прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України. Наказом №100-к від 05.02.2020 року позивач призначений на посаду прокурора військової прокуратури Херсонського гарнізону Південного регіону України. Наказом №90-к від 01.10.2020 року позивача призначений на адміністративну посаду заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України. Наказом №154-к від 10.03.2021 року позивач звільнений з посади заступника військового прокурора Херсонського гарнізону Південного регіону України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ. За спірний період, з 01.05.2018 року по 25.03.2020 року, позивачу виплачено посадовий оклад у сумі 130 182 грн., у тому числі: з травня по грудень 2018 року у сумі 45 280 грн. (5660* 8 міс) ; з січня по грудень 2019 року у сумі 67 920 грн. (5660* 3 міс); з січня по 25 березня 2020 року у сумі 16 980 грн. (5660* 8 міс). Вказані виплати, відповідач здійснював, застосовуючи порядок і розміри заробітної плати на прокурорсько-слідчих посадах, встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року №505. 05.02.2021 року позивач звернувся до Спеціалізованої прокуратури у військовій оборонній сфері Південного регіону із заявою, в якій просив здійснити перерахунок посадового окладу згідно з вимогами законодавства про прокуратуру. Розглянувши вказане звернення, з посиланням на відсутність правових підстав для перерахунку заробітної плати, у задоволенні вимог заявника було відмовлено, про що відповідач повідомив у листі від 23.10.2021 року №21-6514. Не погоджуючись із порядком нарахування заробітної плати (грошового забезпечення), позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Спірним питанням у цій справі є нарахування позивачу грошового забезпечення (заробітної плати), виходячи із розміру посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, та не застосування для обрахунку посадового окладу положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі, зокрема, керівника підрозділу регіональної прокуратури - 1,27 - 1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури. Грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У спірному періоді установлено, що норми і положення статті 81 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. №2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 року №79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. №80-VIII. Установлено, що норми і положення статті 81 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. №928-VIII. За правилами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону. Відповідно до ст. 13 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Так, п.п. 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Видатки, пов`язані з реалізацією постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці. Згідно із ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VIII (набрання чинності з 01.01.2015 року) установлено, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року №80-VIII (набрання чинності з 01.01.2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як свідчать обставини справи, Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року №80-VIII та Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VIII прийняті пізніше Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 року, а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. За правилами ст.ст. 89, 90 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Таким чином, відповідач не наділений самостійним правом без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, а також здійснення перерахунку посадового окладу позивача та виплати заробітної плати в розмірі, не передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року №505. Аналогічні висновки з правового регулювання оплати праці прокурора викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року по справі №825/575/16, від 21 березня 2018 року по справі №817/548/16, від 21 листопада 2018 року по справі №808/2163/17, від 16 січня 2019 року по справі №804/217/17, від 27 лютого 2019 року по справі №809/982/16, від 05 травня 2020 року по справі №824/490/16. Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (зі змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, дія окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) втратила чинність 26 березня 2020 року. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано ст. 22 Цивільного кодексу України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно із ч. 1 ст. 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами. Звертаючись до суду із цим позовом, позивачем ставиться питання про відшкодування завданої шкоди у вигляді невиплаченої заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі, що, на його думку, і є збитками у вигляді упущеної вигоди. При цьому, встановлення відшкодування матеріальної шкоди, що фактично означає відповідальність суб`єкта владних повноважень, не можливе без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між неконституційністю норми закону (окремих положень) і шкодою, заподіяною особі. Одночасному врахуванню підлягають положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, враховуючи, що у спірний період нарахування позивачу заробітної плати (грошового забезпечення) відбувалось на підставі чинних норм законодавства, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність обставин для задоволення адміністративного позову. Відповідно, не підлягає визнанню обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для перегляду заробітної плати (грошового забезпечення) позивача лише з огляду на не переведення останнього до органу прокуратури в порядку, передбаченому Законом №113-ІХ, оскільки до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18) відповідач під час розрахунку заробітної плати (грошового забезпечення) мав керуватись чинними у повний спірний період положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення матеріальної шкоди відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 15.12.2022 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв