Постанова Київський апеляційний суд № 363/2209/18

справа № 363/2209/18 провадження № 22-ц/824/879/2022 головуючий у суді І інстанції Котлярова І.Ю. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 6 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Ігнатченко Н.В., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Димерська селищна рада Вишгородського району Київської, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними та скасування договорів купівлі-продажу земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Димерська селищна рада Вишгородського району Київської про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсними та скасування договорів купівлі-продажу земельної ділянки. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 28 листопада 2006 року членами спілки співвласників майна СВК "Димерський" було прийнято рішення про продаж належного їм на праві власності майна даного СВК, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із протоколу № 14 загальних зборів співвласників майна. В лютому 2007 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 викупили у членів співвласників майна СВК "Димерський" належне їм на праві власності майно. Відповідно до акта приймання-передачі майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 28 лютого 2007 року, члени спілки (як продавці) передали, а зазначені фізичні особи (як покупці) прийняли зазначене майно. Зазначив, що за наслідками такої угоди, йому на праві власності належить 51/100 частки придбаного у співвласників СВК "Димерський" майна, що засвідчується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 травня 2013 року. Отже, придбавши майно СВК "Димерський", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до фізичних осіб, в тому числі і до позивача, у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт. Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбала земельну ділянку площею 1, 0558 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада, яка належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності. Зазначив, що обов`язковою умовою для передачі земельної ділянки є погодження відповідного проекту землеустрою. Разом з цим, під час виготовлення технічної документації по землеустрою, межа земельної ділянки із землекористувачами суміжної земельної ділянки, в тому числі і з позивачем, не погоджувалась. В технічній документації землекористувачі суміжної земельної ділянки, в тому числі і позивач, не ставили свої підписи, як суміжні землекористувачі, що свідчить про недотримання вимог п. б ч.2 ст.198 Земельного кодексу України, у відповідності до якого, кадастрова зйомка в обов`язковому порядку має включати погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Внаслідок недотримання вказаних норм, ОСОБА_2 значно збільшив площу своєї земельної ділянки, за рахунок площі земельної ділянки суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача, чим позбавив останніх гарантованого чинним законодавством права власності на земельну ділянку, а також можливості доступу до нерухомого майна, яке належить їм на праві власності, оскільки на земельній ділянці, за рахунок якої ОСОБА_2 збільшив собі її площу, знаходиться асфальтна дорога загального користування, асфальтна площадка для стоянки с/г техніки та транспорту та паркан власників майна. Внаслідок таких дій, ОСОБА_2 обмежив (відрізав) доступ до будівель позивача та його співвласників. Отже, оскільки свідоцтво про право власності безпосередньо порушує право користування позивача, так як на підставі даного свідоцтва відбулося зменшення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача, та відповідно, збільшення частини площі земельної ділянки відповідача за рахунок площі земельної ділянки суміжного землекористувача - позивача, вважає, що наявні усі законні та обґрунтовані підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, на підставі якого відповідач набув право власності на земельну ділянку. Крім того, оскільки свідоцтво про право власності є недійсним та таким, що підлягає скасуванню, оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки, також відповідно, підлягає скасуванню. З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 10039497, видане 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 49750767, видане 14 грудня 2015 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 ; визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21.12.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені витрати по сплаті судового збору. ОСОБА_1 обґрунтовував, уточнені вимоги тим, що з матеріалів реєстраційної справи № 803883132218, яка була витребувана судом, спочатку відповідачем ОСОБА_2 була приватизована земельна ділянка з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154, про що було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, видане 26 вересня 2013 року, а вже в наступному зазначена земельна ділянка була розділена на дві земельних ділянки та відчужена. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням суду позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року на підставі, якого позивач набув право власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна - будівлі і споруди, який пов`язаний з предметом спору, є у вільному доступі інформація щодо якого розміщена на офіційній веб-сторінці Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/943009 . Більш того, враховуючи, що рішення № 2-1084 від 2 березня 2007 року, якого не було надано, як доказ у справі, винесено тим самим Вишгородським районним судом, в архівах якого воно і зберігається, мотивація суду першої інстанції про невизнання ним вказаних обставин через, відсутність цього рішення в матеріалах справи, є необґрунтованою та безпідставною. Зазначає, що позивач згідно акта приймання-передачі майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 28 лютого 2007 року (копія наявна в матеріалах справи) та підтверджується рішенням Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року набув право власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна (будівлі і споруди), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та яке знаходиться на земельній ділянці. Тобто, право власності у Позивача на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна (будівлі і споруди), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 виникло саме 28 лютого 2007 року, що і було встановлено у рішенні Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року. Звертає увагу суду на те, що факт здійснення державної реєстрації права власності позивача на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Вишгородським бюро технічної інвентаризації за № 14228765 від 13 квітня 2007 Серія ССВ № 801851 (копія додається). Вказує, що позивачем до суду першої інстанції було надано новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 3542134 від 17 травня 2013 року Серія CEI № 299732, як останній актуальний офіційний документ, який відповідає Закону № 1952 та підтверджує у позивача, як власника 51/100 частки об`єкта нерухомого майна (будівлі та споруди), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року. Також вказує, що відповідно до норм Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України до позивача з моменту придбання ним об`єкту нерухомого майна - 51/100 частки частини будівель і споруд, у співвласників СВК "Димерський" нерухомого майна, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належать на праві власності позивачу. Вважає, що на момент придбання позивачем об`єкту нерухомості та реєстрації його права власності 13 квітня 2007 року, набувачі (в т. ч. позивач), які набули право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набувають право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (пункт 8.17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18. Судом також не було взято до уваги та не досліджено, що на земельній ділянці розташовано нерухоме майно позивача (51/100 частини будівель і споруд СВК "Димерський"), яке належить йому на праві власності. Тобто приймаючи рішення суд першої інстанції обмежив законне право фактичного доступу позивача до власного нерухомого майна позивача. Судом також було наголошено, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки спрямованою на уникнення технічних помилок, а підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земель ділянку. З такими висновками суду першої інстанції позивач категорично не погоджується, адже фактично судом було неправильно застосовано норми Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 року № 376, Закону України "Про землеустрій" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтю 198 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зазначає, що всупереч наполяганням позивача, суд належним чином не зреагував на невиконання ухвали та в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив наступне: "Судом неодноразово, вживалися заходи щодо витребування за клопотанням позивача доказів, однак до суду їх надано не було з підстав що не залежали від суду". Таким чином, відсутність належної реакції суду на невиконання ухвали щодо витребування доказів, призвело до неповного з`ясування обставин у справі, оскільки позивач був позбавлений можливості клопотати про призначення відповідної судової земельно-технічної експертизи за первинною земельною ділянкою, приватизованою відповідачем 1 без наявної в розпорядженні суду документації, зокрема, необхідних для проведення такої експертизи координатів поворотних точок земельної ділянки. Вказує, що був позбавлений можливості уточнити позовні вимоги в частині визнання недійсним розпорядження Голови Вишгородської РДА щодо передачі у приватну власність відповідача 1 земельної ділянки кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, оскільки на даний момент невідомі його реквізити. Зазначає також, що питання чи є спірна земельна ділянка необхідною для обслуговування будівель, придбаних позивачем мало би стати предметом експертного дослідження, оскільки потребує спеціальних знань, однак, позивач був позбавлений можливості подати до суду клопотання про призначення земельно-технічної експертизи. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нікітін О.С. просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Заріцький С.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи (а.с.109-110). Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що позивачем не дотримано вимог закону щодо процедури звернення до компетентних органів з метою набуття права на спірну земельну ділянку та неефективно обрано спосіб захисту порушеного права, не доведено порушення його прав під час набуття права власності на земельну ділянку відповідачами, оскільки не доведено належність позивачеві права власності на розташовані об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці. У задоволенні вимог позову про визнання недійсним договору відмовлено як наслідок незадоволення вимог позову про визнання недійсним правовстановчих документів продавця. Перевіряючи доводи апеляційної скарги у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 51/100 частини будівель і споруд загальної площі 1936, 7 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до якого 23 квітня 2013 року державний реєстратором Реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області Шачковською А.М. на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року проведено державну реєстрацію. Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, виданого 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, загальною площею 1,1683 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, наданої для ведення особисто селянського господарства, розташованої за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада. Позивач наголошував на тому, що ОСОБА_2 значно збільшивши площу своєї земельної ділянки, за рахунок площі земельної ділянки суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача, чим позбавив останніх гарантованого чинним законодавством права на земельну ділянку, а також можливості доступу до нерухомого майна, яке належить їм на праві власності, оскільки на земельній ділянці, за рахунок якої ОСОБА_2 збільшив собі її площу, знаходиться асфальтна дорога загального користування, асфальтна площадка для стоянки с/г техніки та транспорту, об`єкт нерухомості та паркан власників майна. З витребуваної судом реєстраційної справи № 803883132218 на нерухоме майно Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада, вбачається, що 5 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про проведення розподілу належної йому на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 10039497, виданого 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, земельної ділянки загальною площею 1,1683 га, кадастровий номер 3221855300:09:092:0154, наданої для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада на земельну ділянку площею 0,1125 га, надану для ведення особисто селянського господарства, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада та на земельну ділянку, площею 1,0558 га надану для ведення особисто селянського господарства, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада, провести окремо на кожну земельну ділянку державну реєстрацію і видати свідоцтва про право власності та витяги. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно / СТА 905293 /, індексний номер: 49750767, виданого 14 грудня 2015 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, зареєстрованого Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 49751665 від 14.12.2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 803883132218, номер запису про право власності: 12510962, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1, 0558 га кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, розташованої за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада. 21 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 1,0558 га кадастровий номер 3221855300:09:092:0155, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, Димерська селищна рада. 21 грудня 2015 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 14 Конституції України також передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. При цьому захистові підлягає як право власності, так і право користування земельною ділянкою. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Статтею 120 ЗК України, у редакції яка була чинна на час оформлення спірного свідоцтва від 26 вересня 2013 року, було передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 1,2 ст. 120). Судом першої інстанції було встановлено, що позивач разом із іншими співвласниками, які залучені у якості третіх осіб без самостійних вимог, набув право власності на об`єкти нерухомості на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 02.03.2007 року, при цьому далі по тексту оскаржуваного рішення дійшов одночасно суперечливого висновку про те, що саме у 2012 році права власності позивача на об`єкти нерухомості зареєстровані не були, що на думку суду першої інстанції свідчить про безпідставність його вимог в частині погодження меж земельної ділянки, оскільки він сам з 2007 року не зареєстрував свого права власності на об`єкт нерухомості. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач згідно акта приймання-передачі майна, що знаходиться у спільній частковій власності від 28 лютого 2007 року та підтверджується рішенням Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року набув право власності на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна (будівлі і споруди), факт здійснення державної реєстрації права власності позивача на 51/100 частки об`єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Вишгородським бюро технічної інвентаризації за № 14228765 від 13 квітня 2007 Серія ССВ № 801851. Такий порядок реєстрації прав існував до 1 січня 2013 року, який позивачем був дотриманий. Крім того, позивачем до суду першої інстанції було надано новий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 3542134 від 17 травня 2013 року Серія CEI № 299732, як останній актуальний офіційний документ, який відповідає Закону № 1952 та підтверджує у позивача, як власника 51/100 частки об`єкта нерухомого майна (будівлі та споруди), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Вишгородського районного суду № 2-1084 від 2 березня 2007 року. Указані обставини доведені позивачем та не спростовані відповідачами. Отже, оскільки позивач набув права власності на будівлі, що перебували у власності, користуванні іншої особи, відтак припинилось право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти у попереднього власника/користувача, яке перейшло до позивача. Позивач не зміг надати суду докази наявності якого права на землю були у попереднього власника на об`єкти нерухомості. Разом з тим, із матеріалів справи також вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 набуто у порядку передбаченому статтями 116, 118 ЗК України. Безпосередньо частиною 5 статті 116 ЗК України у редакції, яка діяла на час набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, було передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відповідачами не спростовано факту набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомості, які входили до обсягу майна СВК "Димерське", не спростовано, що один із об`єктів нерухомості розміщений на спірній земельній ділянці. Доказів, яким чином було вирішено позбавлення прав власності чи користування СВК "Димерське" та позивача на земельну ділянку, на якій розміщено об`єкти нерухомості, матеріали справи не містять. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Оскільки позивач не мав у розпорядженні документів відповідачів, він звернувся до суду з клопотанням витребування конкретно названих документів, однак суд першої інстанції задовольнивши клопотання про їх витребування не забезпечив виконання ухвали. З урахуванням наведеного та з мотивів, викладених в ухвалі Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання про призначення експертизи та здобуто експертний висновок. У висновку експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи №15668/22-41/27602/22-41 від 1 листопада 2022 року вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154 на час її формування, як об`єкта цивільних прав та оформлення права власності на неї громадянину ОСОБА_2 , яка у подальшому була розділена на дві окремі земельні ділянки (кадастрові номери 3221855300:09:092:0155 та 3221855300:09:092:0156) розташована поза існуючими межами смт. Димер Вишгородського району Київської області, які були встановлені Рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання № 276-16-ХХІІІ від 5 квітня 2001 року. В той же час зазначені земельні ділянки входять в проектні межі розширення території смт. Димер. Частина об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218, а саме: будівлі з літерами: Г, Д, Е, 3 та К (адреса: АДРЕСА_1 ), що належить на праві спільної часткової власності громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154 на час її формування (приватизації) як об`єкта цивільних прав та оформлення права власності на неї гр. ОСОБА_2 , яка у подальшому була розділена на дві окремі земельні ділянки (кадастрові номери 3221855300:09:092:0155 та 3221855300:09:092:0156). Частина об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218, а саме: металева споруда вагової літера Ж (адреса: АДРЕСА_1 ), що належить на праві спільної часткової власності громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155. Для під`їзду до будівель та споруд, що входять до складу об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218 використовується асфальто-бетонне покриття, що починається від земель загального користування ( АДРЕСА_1 ). Частина асфальто-бетонного покриття під час приватизації увійшла в межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0154, а після розділення та відчуження - в межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, площею 1.0558 га, яка належить на праві власності гр. ОСОБА_12 . Від земель загального користування повністю відмежовані наступні будівлі та споруди: майстерня (літера Д), вагова (літера Ж), будівля складу запчастин (літера 3) та будівля складу ПММ (літера К). Будівля складу (літера Е) має вільний прохід шириною близько 2 м вздовж земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, але не має вільного під`їзду до воріт в будівлі з західного боку і має вільний доступ до воріт в будівлі з південного боку. Будівля контори (літера Г) має вільний прохід шириною близько 1 м вздовж земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, але не має вільного під`їзду до входу в будівлю і має вільний доступ до вікон будівлі зі східного боку. На Додатку №4 до висновку відображено взаємне розташування об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218, існуючих огорож, меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3221855300:09:092:0155 та 3221855300:09:092:0156, меж існуючого асфальтового покриття - під`їзду до будівель (сірого кольору). При цьому, межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155 між точками: 16-15-14-13-12-11-10 -9 та точками 6-7 є умовними і не перешкоджають фактичному під`їзду до будівель і споруд під: літ. Г, літ. Ж, літ. Е, літ. З, літ. К. Навколо майстерні (літера Д), що входить до складу об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218 (адреса: АДРЕСА_1 ) залишилась територія загальною площею 0.1150 га, обмежена з трьох сторін межами земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, що проходять на відстані 2 м від стіни будівлі складу, а з південно-західного боку межею земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0152 та позначена голубою штриховкою на Рисунку 7 у дослідницькій частині висновку. Під`їзд до території навколо майстерні (літера Д) із земель загального користування відсутній, оскільки навколо межують земельні ділянки, які належать іншим власникам, а встановлений паркан (фото 3, 4 у дослідницькій частині висновку) фактично перешкоджає під`їзду до території навколо будівлі майстерні літера Д. Порівнюючи відстані від стін будівлі майстерні (літера Д) до межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, площею 1.0558 га, яка належить на праві власності гр. ОСОБА_12 з відстанями, які необхідні для обслуговування будівлі відповідно до її функціонального призначення згідно державними будівельними шумами, а також беручі до уваги, що відсутній під`їзд до будівлі, встановлено, що площа яка залишилась у фактичному доступі недостатня для експлуатації будівлі майстерні (літера Д) за функціональним призначенням. Оскільки споруда вагової (літера Ж), що входить до складу об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 60611032218 (адреса: АДРЕСА_1 ), в цілому розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3221855300:09:092:0155, площею 1.0558 га, яка належить на праві власності гр. ОСОБА_12 , то відсутня площа, що залишилась у фактичному доступі для експлуатації споруди вагової (літера Ж), за функціональним призначенням. Таким чином доведеною позивачем є обставина, що відповідачем ОСОБА_2 набуто у власність земельну ділянку з порушенням прав позивача щодо використання належного йому на праві часткової власності майна, а саме об`єктів нерухомості, один з яких знаходиться на спірній ділянці, а інші об`єкти нерухомості обмежені у доступі до них та від земель загального користування, що унеможливлюють їх використання з метою їх цільового призначення. Навіть ті об`єкти навколо яких залишено земельну ділянку для їх використання, розмір такої ділянки не відповідає встановленим для використання цих об`єктів вимогам. За таких обставин доведеним є порушення прав позивача щодо використання належного йому майна, яке полягає усуненню шляхом визнання правоустановчих документів на спірні земельні ділянки недійсними. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно до вимог частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності на земельну ділянку та договору купівлі продажу земельної ділянки, які є правовстановчими документами, на підставі яких особа набуває право власності на землю. Факт правомірності володіння та користування майном позивачем є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено. Під час оцінки доводів апеляційної скарги апеляційним судом враховано також правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), згідно із яким особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язку об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, апеляційний суд визнає необґрунтованими. Схожий за змістом правовий висновок виклала Велика Палата у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18): «Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку [...]. За таких обставин у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт». У справі, що є предметом цього розгляду позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право власності, що посвідчують це право власності, яка на переконання колегії апеляційного суду доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку впливає на можливість реалізації прав особи, яка набула раніше прав на об`єкти нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці. Перевіряючи наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, стороною якого позивач не є, колегія апеляційного суду виходить з тих підстав, що оспорюваним договором відповідач ОСОБА_2 розпорядився земельною ділянкою, яку набуто на підставі свідоцтва про право власності, яке підлягає визнанню недійсним як таке, що отримано відповідачем в порушення прав позивача. Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. Оскільки позивачем було доведено порушення його права оформленням відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, відтак обґрунтованими є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з яким ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 . Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі з наведених вище підстав. Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позову сплатив судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (а.с.22, Т.1), а за подання апеляційної скарги - 2 114,40 грн (а.с.27, Т.3). Оскільки колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу та ухвалює нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у розмірі 3 524 грн. Також, з відповідачів на користь позивача підлягають до стягнення витрати за проведення експертизи у розмірі 33 223,52 грн, що підтверджуються рахунком № 1166 від 20 червня 2022 року (а.с. 2, Т. 4). Таким чином із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення судові витрати у загальному розмірі 36 747, 52 грн ( 1 409,60 грн+2 114,40 грн+33 223,52 грн), а саме по 18 373, 76 грн. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 10039497, видане 26 вересня 2013 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 . Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 49750767, видане 14 грудня 2015 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області, на ім`я ОСОБА_2 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнути із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 36 747 (тридцять шість тисяч сімсот сорок сім) грн 52 коп. судових витрат за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції, а саме по 18 373 (вісімнадцять тисяч триста сімдесят три) грн 76 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т.О. Писана Судді Н.В. Ігнатченко С.О. Журба