Постанова 4851 № 480/10833/21

Головуючий І інстанції: С.М. Гелета ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 р. Справа № 480/10833/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.04.2022, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 19.04.22 по справі №480/10833/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту стратегічних розслідувань, у якій просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 31 березня 2021 року та зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу цю грошову компенсацію за вказаний період; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової оплати відповідно до постанови КМУ №375 від 29.04.20 року та зобов`язати нарахувати позивачу та виплатити таку додаткову оплату; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу за кожний місяць затримки остаточного розрахунку середньомісячний розмір грошового забезпечення за період з 31 березня 2021 року по день остаточного розрахунку. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.04.2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2021 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, Департамент стратегічних розслідувань подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування фактичних обставин справи, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити в цій частині постанову, якою відмовити у задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтуванням вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач отримавши статус учасника бойових дій, набув право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік, але рапортів чи заяв про надання такої відпустки позивач не подавав. Разом з цим відповідач вважає, що така відпустка надається за календарний рік та має бути використана працівником протягом того ж самого календарного року, у зв`язку з чим стверджує про неможливість зміни такої відпустки на грошову компенсацію у випадку її невикористання. Вказав, що у Законом України «Про відпустки» не передбачено виплату компенсації за невикористання додаткової відпустки учасника бойових дій. Стверджував, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про національну поліцію» та Порядком № 260, у зв`язку з чим, на думку апелянта, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися приписи Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України. Позивач не погодився з доводами апеляційної скарги та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга Департаменту стратегічних розслідувань задоволенню не підлягає з таких підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 23.03.2021 №97о/с було звільнено з 31.03.2021. Позивач є учасником бойових, що підтверджується копією посвідчення, виданого 05.05.2016. Листом від 18.08.2021 №Р-1083/55/04-2021 відповідач на звернення позивача надав відповідь щодо відсутності підстав виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2021 роки. Зазначено, що позивач не звертався із відповідним рапортом про надання відпустки, підстави для виплати грошової компенсації відсутні. Звернувшись до суду позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за період 2016 по 2021 роки. Задовольняючи позовні вимоги, у частині, що оскаржується, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, вказавши, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, в частині що оскаржується, та зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Положеннями статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Аналіз приписів статей 4, 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" свідчить, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій є іншою додатковою відпусткою, передбаченою законодавством як один з видів щорічної відпустки. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із реалізацією права позивача на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Мотивом відмови у виплаті позивачу компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій слугувала думка відповідача про те, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України "Про відпустки"). Така позиція відповідача є хибною та суперечить статей 4, 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки, на переконання колегії суддів додаткова відпустка як учаснику бойових дій віднесена законодавцем до інших додаткових відпусток, передбачених законодавством як одного з видів щорічної відпустки. Крім того, колегія також зазначає про хибність такого висновку відповідача і з огляду на приписи пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, надання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260). Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У цьому випадку, колегія суддів зазначає, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та інших нормативно-правових актів не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі №200/13837/19-а. Твердження апелянта про те, що ст. 24 Закону України «Про відпустки» не встановлено можливості виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій є також помилковим з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналіз вказаної норми свідчить про наявність у особи права на отримання компенсація за всі не використані ним дні саме щорічної відпустки, до якою, як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, віднесено додаткову відпустку як учаснику бойових дій. За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Таким чином, оскільки при проведенні розрахунку при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки з вини відповідача, тому для останнього настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та як наслідок відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з приписами п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позову, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 по справі №480/10833/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк