Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/104/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5945/22 Справа № 210/104/22 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 210/104/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач - Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2022 року, яке ухвалено суддею Вікторович Н.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 березня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (надалі - КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі, будучи споживачами комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , не здійснюють в повному обсязі оплату за послугу з постачання теплової енергії, внаслідок чого, за період з 01.11.2018 року по 01.09.2021 року, виникла заборгованість за послугу централізованого опалення в розмірі 21 253,79 грн., яку позивач просить суд стягнути на свою користь та вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2022 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість за період з 01.11.2018 року по 01.09.2021 року за послуги з постачання теплової енергії в сумі 21 253,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» судовий збір у розмірі 2270,00 грн., в рівних частинах з кожного, по 756,67грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом не було взято до уваги доводи сторони відповідача щодо фактичного споживання послуг теплопостачання. Так, договір про надання послуг з централізованого опалення у зазначеній квартирі він не укладав. У 2009 році представниками постачальника централізованого опалення був складений акт про відключення від централізованого опалення вищевказаного належного йому приміщення. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 по отриманню комунальних послуг, які надаються позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованими за вказаною адресою значаться: з 12.02.2002 року ОСОБА_3 , з 07.05.1989 року ОСОБА_2 та з 07.05.1989 року ОСОБА_1 . За період з 01.11.2018 року по 01.09.2021 року у відповідачів утворилась заборгованість по сплаті послуг за централізоване опалення в сумі 21 253,79 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідачів від обов`язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж опалення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII). Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 , а тому зобов`язані нести витрати по її утриманню. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за період з 01.11.2018 року по 01.09.2021 року, у визначеному позивачем розмірі, що становить 21 253,79 гривень. Доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем наданих КПТМ «Криворіжтепломережа» послуг з опалювання у спірний період, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступні обставини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15 зроблено висновок, що «відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення. Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому. Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла. Оскільки відповідач відключилися від централізованого опалення з порушенням порядку передбаченим законодавством, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року (справа № 490/11619/15-ц, провадження №61-23337св18) та від 18 червня 2020 року (справа №643/133/17, провадження № 61-38460св18). Як вбачається з матеріалів справи, від`єднання квартири АДРЕСА_2 від мереж централізованого теплопостачання у даному будинку здійснено самовільно власником цієї квартири та доказів протилежного суду не надано. Враховуючи викладене суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права КПТМ «Криворіжтепломережа», дійшов правильного висновку про те, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання централізованого опалення та обслуговування мереж опалення, а самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення, не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією. Доводи, викладені в апеляційній скаргзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: