Постанова Хмельницький апеляційний суд № 680/469/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2022 року м. Хмельницький Справа № 680/469/22 Провадження № 22-ц/4820/1854/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області в складі судді Яцини О.І. від 13 жовтня 2022 року. Заслухавши доповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У липні 2022 року ОСОБА_2 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказував, що 23.11.2016 року в с. Магала Новоселицького району Чернівецької області водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем VOLVO д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер. За фактом дорожньо-транспортної пригоди поліцією внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за №12016260000000701. Постановою слідчого від 30.12.2016 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ознак кримінального правопорушення. Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу VOLVO д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у відповідача відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ 9373383. Представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування - 26100 грн. в рахунок відшкодування шкоди у зв`язку втратою годувальника та 8700 грн. відшкодування заподіяної моральної шкоди. Відповідач визнав дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди. Страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, не сплачено. Станом на день смерті ОСОБА_4 право на одержання від загиблого утримання мали його батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_5 . Позивач є непрацездатною особою та пенсіонером по інвалідності, а отже, згідно з ч.1 ст. 1200 ЦК України мав право на одержання утримання від загиблого сина ОСОБА_4 і тому має право на відшкодування шкоди, заподіяної його смертю. Відповідач не прийняв жодного рішення по заяві на виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Отже, відповідач не виконав покладені на нього обов`язки і не виплатив позивачу страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника. Пунктом 27.2 ст. 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 року страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. На день настання страхового випадку статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1450 грн. На одержання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника мають дві особи - позивач і мати загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , до стягнення на користь позивача належить 1/2 частки відшкодування в розмірі 26100 гривень. З цих підстав позивач просив стягнути з відповідача - ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на його користь 26100 грн. страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Новоушицього районного суду Хмельницької області від 13.10.2022 року у позові ОСОБА_1 , який поданий його представником - адвокатом Стефківським В.І., до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та задовольнити позов. На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що у позові йшлося не про перебування ОСОБА_2 на утриманні у загиблого сина, а про право на одержання утримання від сина, яке є гарантованим відповідно до ст. 1200 ЦК України. Зазначена норма передбачає право на виплату апелянту страхового відшкодуванн,я пов`язаного із втратою годувальника, відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів». Він є непрацездатною особою та пенсіонером по інвалідності. При цьому отримання позивачем пенсії по інвалідності не свідчить про те, що він не потребував матеріальної допомоги. Стаття 202 СК не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги - згідно з практикою Верховнрого Суду мають враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. Також не враховано, що у зв`язку із передчасною смертю сина позивач втратив право на одержання утримання в майбутньому. Вважає хибним висновок суду, що позивачем не доведено обставин перебування на утриманні загиблого та потребу у матеріальній допомозі від нього. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, встановлено, що 23.11.2016 року в с. Магала Новоселицького району Чернівецької області водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем VOLVO д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких помер. За фактом дорожньо-транспортної пригоди поліцією внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за № 12016260000000701. Постановою слідчого від 30.12.2016 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ознак кримінального правопорушення. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 30.12.2016 року внаслідок дорожньо транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_4 згідно висновку СМЕ №101-н від 05.12.2016 року спричинено смерть, яка настала в результаті відкритого зламу кісток склепіння та основи черепа з забоєм речовини головного мозку. Позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок вказаної ДТП. На день смерті ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований разом із матір`ю ОСОБА_5 , батьком ОСОБА_1 , братом ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 . Представник позивача - ОСОБА_7 звернувся до ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 23.11.2016 року. Заявою на виплату страхового відшкодування від 06.08.2019 року позивач просив виплатити страхове відшкодування за шкоду, пов`язану із втратою годувальника у розмірі 26100 гривень, до якої було додано засвідчену сільською радою копію пенсійного посвідчення позивача. Позивач є особою з інвалідністю третьої групи за загальним захворюванням. 08.11.2019 року відповідачем у відповідь на заяву щодо відшкодування шкоди повідомлено, що для проведення розрахунку страхового відшкодування позивачу необхідно надати довідку пенсійного фонду про розмір отриманої пенсії позивача, рішення суду про підтвердження факту перебування на утриманні або довідку пенсійного фонду про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, довідку про розмір отриманої заробітної плати потерпілого ОСОБА_4 за рік, передуючий дорожньо-транспортній пригоді. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин перебування на утриманні загиблого та потребу в матеріальній допомозі від останнього, тому відсутні підстави для стягнення страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника. Так, згідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулює Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV). Статтею 3 Закону передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. За змістом пункту 23.1. ст. 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Згідно з пунктом 27.1. ст. 27 Закону № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV). Згідно з ч.1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема: чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності. Отже, вказана норма чітко встановлює коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди у разі смерті, - непрацездатні особи, які на момент смерті потерпілого перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, так і дитина потерпілого, народжена після його смерті. Поняття «непрацездатні громадяни» міститься у ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за якою непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до частин 2 - 3 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Аналогічні положення викладені у ст. 38 Закону «Про пенсійне забезпечення», згідно якої члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Відповідно до ст. 202 СК України, на яку посилається апелянт, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно ч. 4 ст. 75 СК України особа є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік. Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що потреба непрацездатних батьків у матеріальній допомозі як обов`язкова умова виникнення обов`язку у повнолітніх дітей їх утримувати згідно з ст. 202 СК України є оціночною величиною і під час встановлення цієї обставини мають враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (принцип диспозитивності). Згідно з пунктом 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. За змістом ст.ст. 12, 82 ЦПК України цвільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Апеляційний суд констатує, що позивач в обґрунтування позову посилався на те, що він є непрацездатною особою і отримує пенсію по інвалідності, проте не навів у позовній заяві жодних обставин, які б свідчили про його потребу у матеріальній допомозі сина на час його смерті, і, відповідно, не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин. Крім того, в порушення п.п.35.1-35.2 ст. 35 Закону № 1961-IV позивач не надав ні страховику, ні суду документи, що підтверджують його дохід за попередній календарний рік ( до ДТП), розмір пенсії внаслідок втрати годувальника ( в разі її призначення). Виходячи зі змісту ст. 202 СК України, досягнення пенсійного віку позивачем, встановлення щодо нього інвалідності ІІІ групи, спільне проживання позивача з сином в житловому будинку не є достатніми підставами для підтвердження його права на одержання від останнього утримання на день його смерті. Наведене цілком підтверджує висновок суду першої інстанції про недоведеність потреби позивача у матеріальній допомозі від сина, а отже, й права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2022 року. Судді Л.М. Грох Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк