Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9409/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2022 р. Справа № 440/9409/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2022, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/9409/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 (надалі позивач або ОСОБА_1 ), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі відповідач або ГУНП в Полтавській області), у якій просить: - визнати протиправними дії ГУНП в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні одноразової грошової допомоги, інваліду другої групи, що втратив працездатність поліцейського (80%) травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків відповідно до вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4; - зобов`язати ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, інваліду II групи, що втратив працездатність поліцейського (80%) травма, пов`язаного з виконанням службових обов`язків відповідно до вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 та Закону України "Про Національну поліцію", у розмірі 656700,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок Головного управління Національної поліції в Полтавській області про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 28 травня 2021 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов`язків відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня 2021 року. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень нуль копійок). Головне управління Національної поліції в Полтавській області, не погодившись з вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду 31.03.2022 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні поовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 2002 року проходив службу в Збройних Силах України, з 26 січня 2004 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій з 15 жовтня 2015 року. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у зв`язку з реформуванням органів міліції та створенням нового органу - Національна поліція України та прийнятий на службу в Головне Управління Національної поліції в Полтавській області. 22 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Полтавській області з заявою про призначення одноразової допомоги у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 у березні 2021 року другої групи інвалідності, де вказано, що травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. 25 травня 2021 року заступником начальника ГУНП в Полтавській затверджено висновок про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . У висновку зазначено день набуття права на отримання грошової допомоги - 4 березня 2021 року у зв`язку з інвалідністю. 8 червня 2021 року ГУНП в Полтавській області повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для призначення одноразової допомоги з тієї підстави, що група інвалідності встановлена після шести місяців з дня звільнення з поліції, що не відповідає вимогам частини першої статті 97 Закону України Про Національну поліцію. Позивач не погодився з такою відмовою відповідача та звернувся до суду зданим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" (надалі Закон № 580-VIII). Стаття 97 Закону України "Про Національну поліцію" визначає, що в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського призначається одноразова грошова допомога, яка є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави. Згідно із підпунктом 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII, одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Приписами частини другої статті 97 Закону №580-VIII регламентовано, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Відповідно до вимог частини шостої статті 100 Закону України Про Національну поліцію, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 (надалі Порядок №4). Частина п`ятої Загальних положень вказаного Порядку, визначено випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського, зокрема, під час виконання службових обов`язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону №580-VIII) - випадок, пов`язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліпи, чи участі в антитеуористнчній операції, V здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Згідно з пунктом 1 Умов виплати одноразової грошової допомоги вказаного Порядку №4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: 2) у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до частин другої-третьої розділу 3 Порядку №4, посадові особи поліції у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги. Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. Згідно з частиною першою розділу 4 Порядку №4, фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2, висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський. Висновок про призначення одноразової грошової допомоги затверджує/відмовляє: в апараті Національної поліції - Голова Національної поліції України або особа, на яку покладено виконання таких функцій; у міжрегіональних органах Національної поліції - начальник органу або особа, на яку покладено виконання таких функцій; у головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві - начальник Головного управління Національної поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій. Керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п`ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови. Розрахунок потреби в коштах для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається структурним підрозділом до фінансового підрозділу Національної поліції за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги здійснюється фінансовим підрозділом Національної поліції шляхом розподілу асигнувань на зазначені цілі в межах коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції України. Поліцейським або членам сім`ї загиблого поліцейського виплата одноразової грошової допомоги здійснюється після подання заяви за формою згідно з додатком 4. після надходження коштів до міжрегіональних, те Досліджуючи обставини справи судом враховано положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України де визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судовим розглядом встановлено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду у справі №816/186/16 за позовом ОСОБА_1 , встановлено, що 18 листопада 2015 року при виконанні службових обов`язків внаслідок судомного нападу позивач отримав ЗЧМТ і струс головного мозку, двічі викликали швидку медичну допомогу. Внаслідок отриманих травм ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 19 листопада 2015 року по 25 листопада 2015 року. Стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився, тому з 1 грудня 2015 року по 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у неврологічному відділенні у Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М. В. Скліфосовського, де позивачу встановлено діагноз: наявність епісиндрому у вигляді генералізованих судомних нападів, що перешкоджало проходженню служби в поліції. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 14 грудня 2015 року подав рапорт про направлення його на військово-лікарську комісію ГУНП в Полтавській області. Наказом ГУ НП у Полтавській області №19 від 12 січня 2016 року "Про порушення службової дисципліни працівником БПСПОП ГУ НП та притягнення до дисциплінарної відповідальності" за порушення статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 18 лютого 2006 року №3460-IV, що виявилося у відсутності на службі без поважних причин та неповідомленні про це керівництва БПСПОП ГУНП, старшого інспектора БПСПОП ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено з органів Національної поліції України. Наказ ГУ НП у Полтавській області №19 від 12 січня 2016 року послугував підставою для прийняття наказу №7о/с від 15 січня 2016 року, яким згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" позивача звільнено зі служби в поліції. Наказом ГУ НП у Полтавській області №249 від 11 березня 2016 року "Про внесення змін до наказу ГУНП від 12 січня 2016року №19" внесено зміни до наказу ГУ НП у Полтавській області №19 від 12 січня 2016 року, а саме: пункт 1 викладено в наступній редакції: "За допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14 грудня 2015 року по 22 грудня 2015 року без поважних причин старшого інспектора БПСПОП лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України". Не погоджуючись з наказами ГУ НП у Полтавській області: №19 від 12 січня 2016 року, №7о/с від 15 січня 2016 року та №249 від 11 березня 2016 року, позивач оскаржив їх до суду. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі №816/186/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області про скасування наказів, зобов`язання вчинити дії задоволено; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №19 від 12 січня 2016 року "Про порушення службової дисципліни працівником БПСПОП ГУ НП та притягнення до дисциплінарної відповідальності"; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №7о/с від 15 січня 2016 року; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області №249 від 11 березня 2016 року "Про внесення змін до наказу ГУНП від 12 січня 2016 року №19"; зобов`язано ГУНП в Полтавській області змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі служби в Національній поліції України із: "за допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14 грудня 2015 року по 22 грудня 2015 року без поважних причин старшого інспектора БПСПОП лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України" на "звільнити через хворобу за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції, пункту 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Полтавським окружним адміністративним судом у ході розгляду справи №816/312/17 встановлено, що 8 листопада 2016 року до ВРСДЗ УМВС України в Полтавській області надійшла заява ОСОБА_1 про проведення службової перевірки по факту отримання ним тілесних ушкоджень під час проходження служби та виконання службових обов`язків в БСП "Полтава", яке мало місце 18 листопада 2015 року, а також доставлення його двічі швидкою допомогою до 1-ї МКЛ з діагнозом: судорожний синдром та ЗЧМТ. Вказана заява перенаправлена з ВРСДЗ УМВС України в Полтавській області до БПСПОП "Полтава" та отримана останнім 15 листопада 2016 року. За результатами розгляду вказаної заяви ГУНП в Полтавській області листом від 22 листопада 2016 року за вих.№Ш-73 повідомило ОСОБА_1 про те, що наказом БПСПОП ГУНП в Полтавській області від 24 листопада 2015 року №24/1 та відповідно до вимог пункту 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України вже призначалася та проведена перевірка відповідною комісією, за результатами такої перевірки складено висновок, в разі незгоди з висновком ОСОБА_1 не позбавлений права на звернення до суду. Вважаючи безпідставним непроведення службового розслідування по факту отримання ним тілесних ушкоджень під час проходження служби та виконання службових обов`язків ОСОБА_1 звернувся за допомогою до Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю у Полтавській області, яка направила на ім`я заступника Міністра внутрішніх справ України керівника апарату ОСОБА_2 відповідний лист з проханням призначити службове розслідування по факту невиконання посадовими особами ГУНП в Полтавській області, БПСПОП ГУНП в Полтавській області вимог наказу МВС України від 27 грудня 2002 року №1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", а також провести службове розслідування по факту отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 18 листопада 2015 року під час проходження служби та виконання ним службових обов`язків. У відповідь на вказаний лист Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України листом від 17 лютого 2017 року №1052/12/6/01-2017 повідомив, що за результатами службового розслідування, проведеного ГУНП в Полтавській області за дорученням Національної поліції України, викладені у листі відомості про порушення працівниками поліції вимог нормативно-правових актів, які регламентують порядок розслідування нещасних випадків з поліцейськими, не підтвердилися. У ході перевірки за фактом травмування 18 листопада 2015 року ОСОБА_1 (наказ ГУНП в Полтавській області від 10 лютого 2017 року №160, висновок службового розслідування за листом від 16 лютого 2017 року документального підтвердження втрати ним працездатності, як передбачено пунктом 2.1 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, не отримано, підстави для призначення службового розслідування та складання акту про нещасний випадок відсутні. Не погодившись з непроведенням службового розслідування відповідно до вимог наказу МВС України від 27 грудня 2002 року №1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України", ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій відповідачів щодо не проведення службового розслідування протиправними, зобов`язання відповідачів провести службове розслідування відповідно до вимог наказу МВС України від 27 грудня 2002 року №1346 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України " та скласти акти розслідування нещасного випадку за формою Н-1, Н-5. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду віл 16 травня 2017 року у справі №816/312/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Полтава" Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не проведення службового розслідування з приводу раптового погіршення стану здоров`я лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що мало місце 18 листопада 2015 року, у відповідності до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346; зобов`язано Батальйон патрульної служби поліції особливого призначення "Полтава" Головного управління Національної поліції в Полтавській області провести службове розслідування з приводу раптового погіршення стану здоров`я лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що мало місце 18 листопада 2015 року, та оформити його результати у відповідності до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Полтавським окружним адміністративним судом у ході розгляду справи №440/3941/19 встановлено, що 18 січня 2018 року командиром Батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Полтава Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_3 винесено наказ №27/05 про створення комісії для розслідування нещасного випадку, який стався 18 листопада 2015 року із старшим інспектором БПСПОП лейтенантом поліції ОСОБА_1 8 червня 2018 року комісією для розслідування нещасного випадку, який стався 18 листопада 2015 року із старшим інспектором БПСПОП лейтенантом поліції ОСОБА_1 складено Акт форми Н-5, за висновками якого встановлено, що нещасний випадок стався із ОСОБА_1 в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. 8 червня 2018 року командиром БПСПОП "Полтава" ГУНП в Полтавській області В.П.Лестюхін затверджено Акт № 2 форми НТ про нещасний випадок невиробничого характеру. Підставою для висновку про те, що нещасний випадок, який стався із ОСОБА_1 не пов`язаний з виконанням службових обов`язків слугуло те що "... згідно медичних документів, які маються у матеріалах розслідування, куди звертався ОСОБА_1 за медичною допомогою, 13 серпня 2018 року було направлено запити , а саме: ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" (161/115/27/03-2018), Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського (162/115/27/03-2018), комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги" № 1 м.Полтави" (163/115/27/03-2018), комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 м. Полтави" (164/115/27/03-2018), комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 м. Полтави" (165/115/27/03-2018). Комунальний заклад "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 м.Полтави" повідомив, що ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою до даного закладу та перебував на лікуванні з 19 листопада 2015 року по 25 листопада 2015 року з діагнозом: "Гострі інфекції верхніх дихальних шляхів множинних або не уточнених локалізацій". Комунальний заклад "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 м. Полтави" надав відповідь, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2013 року по теперішній час за медичною допомогою не звертався, хоча в матеріалах розслідування мається довідка з даного закладу від 28 грудня 2015 року про те, що ОСОБА_1 з 28 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року знаходився на амбулаторному лікуванні з приводу бронхіту. Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського повідомила, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні ПОКЛ з 01 грудня 2015 року по 11 грудня 2015 року з діагнозом: "Наслідки органічного ураження центральної нервової системи з розсіяною органічною симптоматикою, синдромом вегетативної дисфункції за змішаним типом, лікворо-венозною дистензією, цефалогічним синдромом, епісиндромом у вигляді генералізованих судомних епінападів (18 листопада 2015 року - 2 напади) зі змінами на ЕЕГ у вигляді дисфункції стовбурових структур головного мозку (від 27 листопада 2015 року), з астено-неврологічним синдромом. ЗЧМТ (18 листопада 2015 року) струс головного мозку. Хронічний двобічний гайморит. Викривлення носової перетинки з помірним порушенням носового дихання. Ангіопатія сітківок по змішаному типу обох очей. Державна установа "ТМО МВС України по Полтавській області" повідомила, що первинна медична документація (картка амбулаторного хворого) колишнього працівника БПСПОП "Полтава" ОСОБА_1 у лікувальному закладі відсутня та за наявною інформацією вона знаходиться на руках хворого і до лікарні не повернута. У зв`язку з цим, 05 квітня 2018 року на адресу проживання ОСОБА_1 було направлено лист, в якому з метою встановлення події просили останнього в найкоротший термін повернути до ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" його амбулаторну картку, про що повідомити комісію з розслідування нещасного випадку, який трапився з ним у зручний для нього спосіб. Але ніяких повідомлень від ОСОБА_1 щодо повернення картки так і не надійшло, тому 18 травня 2018 року за № 407/115/27/02-2018 на ДУ "ТМО МВС України в Полтавській області" було направлено повторний запит та 28 травня 2018 року отримано відповідь, що картка амбулаторного хворого ОСОБА_1 у лікувальному закладі відсутня. Одночасно зазначено, що в журналі реєстрації амбулаторних хворих неврологічного кабінету є запис про прийом лікарем-невропатологом ОСОБА_1 19 листопада 2015 року з діагнозом: ЗЧМТ. Струс головного мозку та направлення його до неврологічного відділення ПОКЛ. 19 листопада 2015 року зареєстрований лікарняний лист, виданий ПМСД № 2 з 19 листопада 2015 року по 26 листопада 2015 року з діагнозом ГРВІ. 26 листопада 2015 року лікарем-невропатологом поліклініки видано лікарняний лист з діагнозом: ЗЧМТ. Струс головного мозку. 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 після прийому лікарем-невропатологом поліклініки був направлений до ПОКЛ для подальшого лікування. 01 грудня 2015 року в картці обліку лікарняних листів ОСОБА_1 зареєстрував лікарняний лист, виданий ПОКЛ з 01 грудня 2015 року по 12 грудня 2015 року з діагнозом: наслідки ураження ЦНС з розсіяною симптоматикою. Відповідач вважаючи, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 18 листопада 2015 року отримав ЗЧМТ, струс головного мозку внаслідок судомного епінападу, не має підстав вважати, що нещасний випадок трапився при обставинах, які підпадають під дію пункту 3.9, 3.10 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346 ... ". Не погоджуючись із такими висновками ГУНП в Полтавській області позивач звернувся до суду із вимогами скасувати Акт форми Н-5* і Акт №6 форми НТ* та зобов`язати повторно провести службове розслідування. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року у справі №440/3941/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду 6 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ГУНП України в Полтавській області про визнання протиправними акти та зобов`язання вчинити дії, задоволено; визнано протиправним та скасовано акт форми Н-5 від 8 червня 2018 року розслідування нещасного випадку, та акт №2 форми НТ про нещасний випадок невиробничого характеру, затверджений командиром БПСПОП "Полтава" ГУНП в Полтавській області В.П. Лестюхін 8 червня 2018 року; зобов`язано Головне Управління Національної поліції в Полтавській області повторно провести службове розслідування з приводу раптового погіршення стану здоров`я лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора батальйону патрульної служби поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що мало місце 18 листопада 2015 року. 18 грудня 2020 року комісією призначеною наказом від 7 грудня 2020 року №51 БПСПОП Полтава ГУНП в Полтавській області для розслідування нещасного випадку, який стався 18 листопада 2015 року із старшим інспектором БПСПОП лейтенантом поліції ОСОБА_1 складено Акт форми Н-5, за висновками якого встановлено, що нещасний випадок трапився із ОСОБА_1 в період проходження служби при виконанні службових обов`язків. 18 грудня 2020 року т.в.о. командира БПСПОП "Полтава" ГУНП в Полтавській області О.Дубина затверджено Акт № 2 форми Н-1 про нещасний випадок лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який стався в період проходження служби при виконання службових обов`язків. 17 лютого 2021 року військово-лікарська комісія ДУ ТМО МВС України по Полтавській області постановила ОСОБА_1 (на час звільнення зі служби в НПУ 15 січня 2016 року), що травма позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків, захворювання (травми) колишнього співробітника НПУ ОСОБА_1 , 1984 року народження: "Наслідки органічного ураження центральної - нервової системи з розсіяною органічною симптоматикою, синдромом вегетативної дисфункції за змішаним типом, лікворно-венеозною дистензією, цефалгічним синдромом, епісиндромом у вигляді генералізованих судомних епінападів (18 листопада 2015 року два напади), зі змінами на ЕЕГ у вигляді дисфункції стовбурових структур головного мозку від 27.11.2015 р. з астено-нєвротичним синдромом. Закрита черепно-мозкова травма (18 листопада 2015 року), струс головного мозку, - ТРАВМА, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Забійна рана 1-го пальця правої кисті, часткова ампутація нігтьової пластини (11 квітня 2012 року), - ТРАВМА, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Хронічна виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, рецидивуючий перебіг з вираженим больовим та диспепсичним синдромом, стадія нестійкої ремісії, ускладнена кровотечею 24 листопада 2014 року. Хронічний панкреатит, стадія нестійкої ремісії. Хронічний холецистит, стадія нестійкої ремісії, - ТАК, пов`язане з проходженням служби в поліції. На основі статті 22-Б, 75-Г, 55-Б, 56-В графи III Переліку захворювань і фізичних вад (наказ № 285 МВС України від 3 квітня 2017 року) - непридатний до служби в поліції. Пункт 12 та пункт 13 Свідоцтва про хворобу № 5-С від 11 січня 2016 року відмінити. Підстава: протокол засідання М (ВЛ) К ДУ ТМО МВС України по Полтавській області №6 від 17 лютого 2021 року. Примітка: при встановленні причинного зв`язку закритої черепно-мозкової травми (18 листопада 2015 р.) з виконанням службових обов`язків враховані акти форми Н-1 №5 від 18 грудня 2020 року, форми Н-5 від 18 грудня 2020 року. Відповідно до довідки від 16 березня 2021 року до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 095807 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 4 березня 2021 року, травма, так, пов`язані з виконанням службових обов`язків. Таким чином, у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 16 березня 2021 року другої групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, позивач лише у березні 2021 року звернувся із заявою до відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги, надавши при цьому відповідні документи. Відповідач відмовляючи у задоволенні зави ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги посилається на наказ ГУНП в Полтавській області від 15 січня 2016 року №7о/с про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію (через хворобу), який змінено наказом ГУНП в Полтавській області від 10 лютого 2017 року№45о/с. При цьому, відповідач зазначає, що факт внесення змін до наказу про звільнення позивача в частині підстави звільнення не змінює дати з якої він вважається звільненим 15 січня 2016 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що причиною встановлення ОСОБА_1 інвалідності у строк, що перевищує 6 місяців після його звільнення була протиправна поведінка ГУНП в Полтавській області, яке не визнавало факту отримання позивачем травми під час виконання ним службових обов`язків, що спричинило численні звернення позивача до суду з метою захисту порушених прав у спірних правовідносинах. Таким чином, саме у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності у позивача виникло право на отримання грошової допомоги. Колегія суддів звертає увагу, що Законом України "Про Національну поліцію" встановлено можливість реалізувати право на отримання грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення у нього права на таку допомогу, таке право не може ставитись у залежність від дати його звернення за такою допомогою, якщо так звернення відбулось у межах трирічного строку. Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способу захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправним та скасування висновку Головного управління Національної поліції в Полтавській області про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 від 28 травня 2021 року. Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, інваліду другої групи, що втратив працездатність поліцейського (80%) у розмірі 656700,00 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 99 Закону №580-VІІІ розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, зокрема у разі визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Судом встановлено, що право на отримання одноразової допомоги як інвалід другої групи у позивача виникло з 4 березня 2021 року. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а також, враховуючи наявність у позивача права на отримання такої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності відповідно до Порядку №4 у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня 2021 року. Що стосується стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1ст. 132 КАС України). Згідно з ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно зі ст.30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, якщо він передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі №569/17904/17. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Ковжогою Олександром Івановичем на підставі ордеру про надання правової допомоги від 20 березня 2021 року. ОСОБА_4 (свідоцтво серії ДН №4862, видане на підставі рішення Ради адвокатів Донецької області від 26 липня 2017 року №23) включений до Єдиного реєстру адвокатів України, а тому має повноваження на представлення інтересів позивача у цій справі. До суду надано копію договору про надання адвокатських послуг від 20 березня 2021 року, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику юридично-правову допомогу щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності поліцейського на підставі пункту 3 частини пешої статті 97 Закону України Про Національну поліцію. Відповідно до розрахунку суми гонорару (винагороди) за надання адвокатських послуг (юридично-правової допомоги) гонорар виконавця складає 6000,00 грн, що складається з наступного: зустріч з клієнтом, надання консультації, роз`яснення - 750,00 грн (1,5 год.); аналіз судової практики - 2550,00 грн (3 год.); підготовка заяви до ГУНП в Полтавській області щодо виплати одноразової грошової допомоги на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Закону України Про Національну поліцію - 200,00 грн (30 хв.); підготовка позовної заяви до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної ради в м. Полтаві про зобов`язання надати статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення, яку подати до Полтавського окружного адміністративного суду - 2000,00 грн (2 год.); підготувати відзив на позовну заяву - 500,00 грн (1 год.). Відповідно до акту виконаних робіт згідно Угоди про надання адвокатських послуг від 20 березня 2021 року за виконану роботу замовник має сплатити 6000,00 грн. Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 6000,00 грн. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 , від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19. При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів, переглядаючи висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 000 грн. (шість тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 року по справі № 440/9409/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 по справі № 440/9409/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова