Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/6510/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2022 р.Справа № 440/6510/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т., представника відповідача - Телятник Р.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції Центрального округу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 (головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, повний текст складено 23.09.21 року) по справі № 440/6510/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Центрального округу про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Центрального округу щодо несвоєчасного поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника управління державного екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області - старшого державного інспектора з охорони навколишнього середовища Центрального округу та щодо відмови оплатити йому матеріальне забезпечення та соціальну допомогу з тимчасової втрати працездатності за період часу з 30.08.2020 по 09.10.2020; - стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 24.12.2020 по 22.03.2021; - зобов`язати комісію із соціального страхування Державної екологічної інспекції Центрального округу прийняти рішення про призначення матеріального забезпечення та соціальної допомоги з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 за період часу з 30.08.2020 по 09.10.2020. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної екологічної інспекції Центрального округу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 24.12.2020 по 22.03.2021 у загальній сумі 38 866,25 грн. Визнано протиправною відмову Державної екологічної інспекції Центрального округу призначити та виплатити допомогу з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 за період тимчасової непрацездатності з 31.08.2020 по 09.10.2020. Зобов`язано Державну екологічну інспекцію Центрального округу призначити та виплатити допомогу з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 за період тимчасової непрацездатності з 31.08.2020 року по 09.10.2020 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції Центрального округу витрати на правову допомогу у загальній сумі 3 000, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Державна екологічна інспекція Центрального округу (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просила його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що судове рішення виконано не своєчасно з поважних причин, оскільки на час прийняття судового рішення про поновлення позивача на посаді від 23.12.2020, посаду начальника управління екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу обіймав Сакало О.І., який перебував на лікарняному. Натомість, після виходу ОСОБА_2 на роботу, Держекоінспекція негайно вчинила всіх можливих дій щодо його переведення на іншу вакантну посаду та поновила ОСОБА_1 на зазначеній вище посаді, згідно наказу від 31.08.2020. При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою і той факт, що ОСОБА_1 після проголошення судового рішення на прохання відповідача не з`явився на робочому місці, трудову книжку не надав, а з заявою про поновлення на посаді звернувся лише 01.02.2021, що свідчить про його небажання приступити до виконання своїх обов`язків. Також, вважає безпідставним висновок суду першої інстанції щодо обов`язку відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу з тимчасової втрати працездатності за період з 31.08.2020 по 09.10.2020, оскільки цей проміжок часу охоплений виплатою за час вимушеного прогулу на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №440/5323/20. Крім того, в зазначений період ОСОБА_1 перебував на обліку в Полтавській міськрайонній філії Полтавського обласного центру зайнятості та отримував виплати по безробіттю. На думку апелянта, виплата такої допомоги буде вважатись отриманням заробітної плати двічі за один і той же період, що не передбачено чинним законодавством. Крім того, покладаючи обов`язок на відповідача щодо призначення допомоги з тимчасової втрати працездатності, суд першої інстанції не врахував, що таке рішення приймається Комісією із соціального страхування Державної екологічної інспекції Центрального округу, а не Інспекцією, що унеможливлює виконання судового рішення в цій частині. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що середній заробіток за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі сплачується незалежно від причин такої затримки, до того ж відповідач намагається перекласти обов`язок щодо вчинення дій з метою поновлення позивача на посаді на ОСОБА_1 . Вказує на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача призначити йому допомогу з тимчасової втрати працездатності, оскільки факт перебування позивача на лікарняному підтверджується листками непрацездатності, а порушення Держекоінпекцією права ОСОБА_1 на її отримання встановлено актом інспекційного відвідування від 13.01.2021 та приписами. Також, просить суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач подав відповідь на відзив позивача, в якому просить врахувати надані письмові пояснення та відмовити в задоволенні позову, а відзив на апеляційну скаргу вважати необґрунтованим та безпідставним. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Позивач та його представник у судове засідання не прибули, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з 20.08.2018 до 31.08.2020 ОСОБА_1 працював у Державній екологічній інспекції Центрального округу на посаді начальника управління екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу. Наказом Державної екологічної інспекції Центрального округу №158-о від 31 серпня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу 31 серпня 2020 року за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, ст. 86 Закону України «Про державну службу». Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі №440/5323/20, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 10.03.2021 визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції Центрального округу №158-о від 31 серпня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 в Державній екологічній інспекції Центрального округу на посаді начальника управління екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу з 01.09.2020. Стягнуто з Державної екологічної інспекції Центрального округу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по 23.12.2020 у сумі 31 834,62 грн з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та фондів. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та у частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. 01.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі заявою про поновлення його на посаді, з якої його було звільнено (а.с. 25). 02.02.2021 відповідач листом повідомив позивача, що на даний час на посаді начальника Управління державного екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу перебуває Сакало О.І., який з 29.01.2021 відсутній у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Після відновлення працездатності, отримання згоди/відмови щодо запропонованих працівнику посад, буде прийнято рішення про поновлення ОСОБА_1 у найкоротший термін (а.с. 104). В подальшому, 22.03.2021 на виконання судового рішення від 23.12.2020, ОСОБА_1 поновлено на посаді, про що видано наказ Державної екологічної інспекції Центрального округу "Про поновлення ОСОБА_1 " від 22.03.2021 №79-о , яким скасовано наказ Державної екологічної інспекції Центрального округу від 31.08.2020 №158-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління державного екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Центрального округу (а.с. 27). Отже, з 23.12.2020 до 22.03.2021 рішення суду в частині поновлення на посаді відповідачем виконано не було. 18.05.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі заявою про виплату середнього заробітку з 24.12.2020 по 22.03.2021 у зв`язку з затримкою виконання рішення суду у справі №440/5323/20 (а.с. 28), проте за твердженням позивача, таких виплат не отримав. Доказів проведення таких виплат також не надано відповідачем. Також, судом встановлено, що 19.11.2020 ОСОБА_1 звертався до комісії з соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності Державної екологічної інспекції Центрального округу із листами, в яких повідомив про отримання травми, що підтверджена листками непрацездатності №424111, №424678 та просив здійснити відповідні виплати. У зв`язку з неотриманням виплат, позивач 02.12.2020 звернувся на Урядову гарячу лінію щодо можливого порушення посадовими особами Державної екологічної інспекції Центрального округу стосовно ОСОБА_1 вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині невиплати допомоги по тимчасовій непрацездатності з 30.08.2020 по 09.10.2020. Управлінням Держпраці в Полтавській області проведено інспекційне відвідування Державної екологічної інспекції Центрального округу, за наслідками якого складено акт від 13.01.2021 № ПЛ29222/334/АВ та припис від 13.01.2021 №ПЛ29222/334/АВ/П, яким зобов`язано відповідача усунути порушення шляхом призначення або непризначення допомоги по тимчасовій втраті непрацездатності ОСОБА_1 (а.с. 43-47). 11.02.2021 комісія з соціального страхування повернула ОСОБА_1 лікарняні листки АДЯ №424111 та АДЯ №424678 як такі, що не підлягають розгляду комісією інспекції станом на 11.02.2021, що підтверджується протоколом засідання комісії № 04 (а.с. 39). Враховуючи несвоєчасне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та невиплату допомоги по втраті працездатності, позивач звернувся до суду з позовом про виплату середнього заробітку за час затримки його виконання та зазначеної вище допомоги. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення та допомоги по тимчасовій непрацездатності. Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позову та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується відповідачем, позивача було поновлено на посаді судовим рішенням, яке не виконано негайно Державною екологічною інспекцією Центрального округу. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Частина 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України). Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 813/1271/18, від 06 жовтня 2022 року у справі № 440/4314/21, від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/5734/21. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст.14 КАС України). Приписи ст. 236 КЗпП України передбачають, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Тобто відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Судом встановлено, що в порушення вищенаведених норм, відповідачем рішення суду в частині поновлення на посаді, що звернуто до негайного виконання 23.12.2020 не виконувалось до 22.03.2021, що в свою чергу свідчить про затримку відповідачем виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та зумовлює породження у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України. Сторонами по справі визнається несвоєчасність виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді. Доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати позивачу суми середнього заробітку за затримку виконання судового рішення, через відсутність вини саме Держекоінспекції, колегія суддів вважає необґрунтованими. Суд зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Відповідно до ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Доводи апеляційної скарги про неможливість своєчасного поновлення ОСОБА_1 на займаній раніше посаді через обіймання її ОСОБА_2 , який перебував на лікарняному, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних. Водночас норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо таку на момент винесення судового рішення обіймає інша особа. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення відповідно до ст. 236 КЗпП України на користь позивача середнього заробітку за період з 24.12.2020 (з наступного дня після ухвалення судового рішення про поновлення на посаді) по 22.03.2021 (по дату прийняття наказу про поновлення). Також, з огляду на викладені приписи законодавчих норм, колегія суддів зауважує, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі №826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17, Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 у справі № 480/69/19, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються апеляційним судом. Оскільки питання правильності обрахунку розміру середнього заробітку не оспорюється в апеляційному порядку, тому у цій частині судове рішення не переглядається. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), зокрема, у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з Фондом (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"). Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30.08.2020 по 09.10.2020 включно перебував на лікарняному у зв`язку з отримання невиробничої травми, що підтверджується листками непрацездатності серія АДЯ №424111(за період з 30.08.2020 по 14.09.2020) та серії АДЯ № 424678 (за період з 25.09.2020 по 09.10.2020) (а.с. 32). Вказані листки непрацездатності були повернуті позивачу комісією із соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності , посилаючись на відсутність у Інспекції права виносити рішення про призначення або відмову у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності особі, що поновлюється на роботі державної служби через суд. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності не надається: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю з метою ухилення від роботи чи інших обов`язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних з таким сп`янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв`язку з навчанням. Колегія суддів зазначає, що ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» містить вичерпний перелік підстав, при яких матеріальна допомога не призначається. Вказаний перелік розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, вказані Інспекцією підстави відмови виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, такі як процедура поновлення на посаді через суд, не передбачені переліком , визначеним ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» . Крім того, цим Законом не передбачено можливість повернення листків непрацездатності без прийняття рішення про призначення матеріальної допомоги або відмови у її призначенні. Враховуючи, що діючим законодавством встановлений чіткий алгоритм дій щодо прийняття рішення щодо призначення та виплати допомоги по втраті працездатності, вірним є висновок суду першої інстанції, що комісія, повертаючи листки непрацездатності ОСОБА_1 як такі, що не підлягають розгляду, діяла не на підставі закону та не в межах визначених законом повноважень. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що працівник не може отримувати заробітну плату двічі за один і той же період, проте зазначає, що чинним законодавством не передбачено правового регулювання правовідносин, які склалися щодо отримання працівником і заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) і допомоги у зв`язку з тимчасовою витратою працездатності за один і той же період, як і не передбачено виключних випадків, з настанням яких такі виплати не проводяться чи відбувається відшкодування працівником вже здійснених виплат. Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, відповідач в порядку статей 380, 381 КАС України не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про поворот виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що співпадає з періодом тимчасової непрацездатності. Доводи скаржника, що допомогу по тимчасовій непрацездатності призначає комісія із соціального страхування, а не орган, в якому працює особа не звільняють відповідача від обов`язку поновити порушене право позивача на її отримання. Крім того, колегія суддів зауважує, що комісія із соціального страхування не є окремою юридичною особою, а створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять їх представники, отже на неї судом не можуть бути покладені обов`язки зобов`язального характеру. Враховуючи, що судове рішення не оскаржується сторонами в частині розподілу судових витрат, тому не переглядається судом апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн, понесених у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.1 п. 1 ч. 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи . Згідно з ч.6 ст. 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною . За висновками рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснювалося адвокатом Баликовою Н.І. на підставі договору про надання правової допомоги від 04.06.2021. Згідно п. 4.1 Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. За надання правової допомоги, відповідно до даного Договору, клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі відповідно до домовленості сторін. Крім цього, сторони можуть домовитись про додатковий гонорар (премію), якщо для клієнта прийнято позитивне рішення. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі (п. 4.3. Договору). Адвокатом в межах вказаного договору надавались послуги позивачу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу 3 год 3 000,00 грн, що підтверджується актом приймання-надання виконаних робіт від 21.10.2022. Позивачем сплачено адвокату кошти в сумі 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 21.10.2022. Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц. Відповідач, у відповіді на відзив, зазначав про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом спору та складністю справи. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на наступне. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України). За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Колегія суддів зазначає, що послуга зі "складання відзиву на апеляційну скаргу" не потребувала затрат значного часу, оскільки фактично його зміст дублює зміст позову, складається з викладу обставин справи та норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, що свідчить про завищення суми витрат, які підлягають сплаті за послуги, а тому розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, є неспівмірним з реальними затратами часу. Суд, зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи і нормативно-правової бази. Беручи до уваги, що обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини, не є надто значним, заперечення відповідача, колегія суддів вважає, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання відзиву на апеляційну скаргу є явно завищеним і таким, що належить зменшенню. З урахуванням наведеного, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, в розмірі 1 500,00 грн. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Центрального округу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 по справі № 440/6510/21 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції Центрального округу (ЄДРПОУ 42149108, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 12.12.2022 року