Постанова 4813 № 523/9526/18

Номер провадження: 22-ц/813/1807/22 Справа № 523/9526/18 Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року, постановленого під головуванням судді Дяченко В.Г., повний текст рішення складений 24 вересня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка дії в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання договору дарування недійсним, - в с т а н о в и в: У липні 2018 року ОСОБА_5 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання договору дарування недійсним, в якому просила визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений 15.12.2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т.В., зареєстрований в реєстрі за №10971. В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що договір було укладено відносно 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42,5 кв.м., та надвірних господарчих споруд. Спірна частина будинку належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 06.03.1975 року. Позивач перебуває з відповідачем ОСОБА_3 у шлюбі з 08.09.2000 року. Від шлюбу мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_1 почала вимагати від позивача звільнити частину житла, яка належить її. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року позов ОСОБА_5 , яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволений. Визнаний недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений 15.12.2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т. В., зареєстрований в реєстрі за №10971, відносно 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42,5 кв.м., та надвірних господарчих споруд. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, та взагалі не знала про наявність спору у суді, а тому була позбавлена права на участь у розгляд своєї справи. Також звернулася до суду з заявою про застосування строків позовної давності. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Осадчий А.Ю., представник ОСОБА_2 , зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не містять підстав для її задоволення та скасування рішення суду. Також зазначає, що строк позовної давності пропущений не був, оскільки ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей. На підставі свідоцтва про шлюб від 12 серпня 2020 року, зареєстрованого Чорноморським міськім відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_6 (а.с. 173 т. 1). Протоколом автоматизованого розподілу від 08 жовтня 2020 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді Ващенко Л.Г. для розгляду справи (а.с. 141 т. 1). Ухвалою Одеського апеляційного суд від 20 листопада 2020 року апеляційне провадження у справі було відкрито (а.с. 149, зв.б. т. 1). Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1612/щ/15-21 ОСОБА_7 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 191 т. 1). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. зі складом колегії суддів,з урахуванням навантаження на суддів Одеського апеляційного суду (а.с. 192 т. 1). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийняти до провадження (а.с. 207, зв.б. т. 1). Учасники справи про призначене судове засідання на 30 листопада 2022 року були сповіщені належним чином. Від адвоката Компанієць М.М., представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі апелянта та її представника (а.с. 249-250 т. 1). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15.12.2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т.В., посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №10971 договір дарування, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відносно 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42,5 кв.м., та надвірних господарчих споруд. Спірна частина будинку належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 06.03.1975 року. Позивач перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у шлюбі з 08.09.2000 року. Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мають дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки від 25.05.2018 року, посвідченою головою ОСН мікрорайону «Слободський», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають постійно відповідач ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_5 , діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 25.10.2004 року постійно та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дозвіл органу опіки та піклування на укладання спірного договору в нотаріальній справі №10971 - відсутній. Задовольняючи позов ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі відповідно до приписів ч. 2 ст. 719 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України). Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Передбачене ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Тобто, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Відповідно до положень ч.2 ст.59 СК України - при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов`язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім`ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення з приводу заявлених вимог, обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову та визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки на момент укладення оспорюваного договору місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визначено законом (ч.4 ст.29 ЦК України), іншого житла у дитини немає, відсутній дозвіл органу опіки та піклування, а відтак оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Однак, судом при розгляді справи були порушені норми процесуального права, оскільки судом розглянута справа за відсутністю відповідача ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, про що зазначено в апеляційній скарзі. Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2018 року ОСОБА_5 , в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання договору дарування недійсним. З наданої відділом адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 20.07.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 липня 2018 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі було відкрито, призначене підготовче судове засідання на 01 жовтня 2018 року. Відповідно до супровідного листа, копія ухвали разом з копією позовної заяви з копіями доданих до неї документів були надіслані ОСОБА_1 за її місцем реєстрації, однак матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 отримала копію позовної заяви з додатками до неї та судову повістку, тобто не була повідомлена належним чином про розгляд справи, з урахуванням повернення поштового повідомлення з позначкою «за закінченням строку зберігання» (а.с. 35-36 т. 1). 01 жовтня 2018 року у справі була оголошена перерва до 21 листопада 2018 року, однак рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення було повернуто на адресу суду з позначкою «за закінченням строку зберігання» (а.с. 45-46 т. 1), тобто ОСОБА_1 про слухання справи призначене на 21 листопада 2018 року також повідомлена не була. 21 листопада 2018 року справа слуханням була відкладена на 11 березня 2019 року, про яке ОСОБА_1 також належним чином повідомлена не була, оскільки конверт з позначкою «за закінченням строку зберігання» був повернутий на адресу суду (а.с. 59-60 т. 1). 11 березня 2019 року справа слуханням відкладена на 15 травня 2019 року, 15 травня 2019 року справа слуханням відкладена на 14 серпня 2019 року, 14 серпня 2019 року справа слуханням відкладена на 17 вересня 2019 року, однак відомостей про належне сповіщення ОСОБА_1 про слухання справи матеріали справи не містять. При цьому, будь-яких інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у відповідності до ст.ст. 78-80 ЦПК України на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 17 вересня 2019 року матеріали справи не містять. Тобто, ОСОБА_1 не отримала копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів та жодного разу не була повідомлена належним чином про призначенні судові засідання. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Однак, матеріали справи не містять доказів про належне сповіщення ОСОБА_1 про слухання справи. При цьому, ОСОБА_1 була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву у відповідності до положень ст. 178 ЦПК України. Доводи апелянта про порушення норм процесуального права при ухваленні рішення, на переконання суду, є обґрунтованими та заслуговують на увагу, оскільки знайшли своє підтвердження при розгляді справи. Доводи апеляційної скарги, про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 261 ЦК України, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на час подання позовної заяви був неповнолітнім та не мав процесуальної дієздатності представляти свої особисті інтереси в суді, а тому строк позовної давності починається з 25.09.2022 року, з моменту досягнення повноліття. Також колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину, не є безумовною підставою для визнання його недійсним. В інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що на момент укладання договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ані мати - ОСОБА_5 , ані батько ОСОБА_3 не мали будь якого іншого нерухомого майна (а.с.251-254). Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. З урахуванням того, що право користування на момент укладання спірного договору мав неповнолітній ОСОБА_3 , відсутності нерухомого майна у батьків, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону, колегія суддів приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 , заявлених в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 . Також колегія суддів, прийшла висновку про те, що права дитини ОСОБА_4 , порушені не були, з тих підстав, що неповнолітня дитина народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто після укладення спірного договору. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, з ухваленням нового рішення, оскільки суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 , яка не повідомлена належним чином про дату, час і місце засідання суду і яка обґрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами. Керуючись ст. 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року - скасувати. Прийняти постанову. Позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання договору дарування недійсним -задовольнити частково . Визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений 15.12.2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т. В., зареєстрований в реєстрі за №10971, відносно 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42,5 кв.м., та надвірних господарчих споруд. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст судового рішення складений 08 грудня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра