Постанова Київський апеляційний суд № 756/4482/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2022 року м. Київ Справа № 756/4482/16-ц Провадження: № 22-ц/824/10611/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Вербової І. М., Нежури В. А., секретар Івасенко І. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Придувалова Василя Вадимовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ман Комплекс» до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення, у с т а н о в и в: У березні 2016 року ПрАТ «Київміськбуд-1», правонаступником якого є ТОВ «Ман Комплекс», звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ПрАТ «Київміськбуд-1» є власником квартири АДРЕСА_1 . Однак, ОСОБА_1 самоправно зайняв указане житлове приміщення та відмовляється звільнити квартиру у добровільному порядку. У зв`язку з цим ПрАТ «Київміськбуд-1» просило суд усунути йому перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПрАТ «Київміськбуд-1», ТОВ «Ман Комплекс», Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: ТОВ «Творча майстерня «Вісак», ТОВ «Сучасний дім-1», ТОВ «Комерційно-виробнича фірма «Ольвіта», про визнання права власності на нерухоме майно, визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року зустрічний позов залишено без розгляду. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 рокупозов ТОВ «Ман Комплекс» про виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ман Комплекс» судовий збір у розмірі 1378 грн. 08 вересня 2021 року адвокат Придувалов В. В. в інтересах ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2022 року заяву адвоката Придувалова В.В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року залишено без задоволення. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Придувалов В.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, залишивши зустрічний позов ОСОБА_1 , порушив право останнього на судовий захист порушеного права. Вказував, що, починаючи з 19.09.2006 року, ОСОБА_2 працював керівником групи ТОВ «Творча майстерня «Вісак». У серпні 2007 року на підставі усної домовленості з директором вказаного товариства він, ОСОБА_1 , отримав у постійне користування для облаштування творчої майстерні нежиле приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 неодноразово звертався до ТОВ «Творча майстерня «Вісак» з питанням щодо укладення договору оренди нежилого приміщення, однак безрезультатно. В той же час, ОСОБА_1 були укладені договори про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води, водовідведення, а також про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_3 .Також проведено у вказаному приміщенні капітальний ремонт. Вважав, що ПрАТ «Київміськбуд-1» незаконно змінило статус спірного приміщення з нежилого на жиле, пославшись на розпорядження Оболонської РДА в м. Києві від 15 квітня 2010 року №

241. Незаконність такого переведення підтверджується й фактом внесення до ЄРДР відомостей про вчинення працівниками ПрАТ «Київміськбуд-1» кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України (підробка документів на нежиле приміщення). Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу Греньо М.М. в інтересах ТОВ «Ман Комплекс»заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що як на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, так і на теперішній час законним власником спірної квартири є ТОВ «Ман Комплекс». Вказане відповідачем не спростовано. Також вказав, що матеріали справи свідчать про дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо залишення зустрічного позову без розгляду. Просив заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні адвокат Придувалов В.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 15 червня 2015 року ПрАТ «Київміськбуд-1» набуло у власність квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14, 15). 24 вересня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 набуло ТОВ «Ман Комплекс» (т. 2, а. с. 184). Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що він є власником квартири АДРЕСА_1 або у законний спосіб набув право користування нею, наприклад, шляхом укладення договору оренди цього житла з його власником. Отже, ОСОБА_1 без жодної правової підстави займає квартиру АДРЕСА_1 та чинить перешкоди його власнику у користуванні цим об`єктом нерухомості, не допускаючи його представників у цю квартиру. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном. У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 міститься висновок про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, як постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті). Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленої в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 344/18741/14-ц, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц, такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Вирішуючи питання про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд має враховувати статтю 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), якою визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно були зазначено в рішенні суду або постанові прокурора. Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру без законних на те підстав, а тому ТОВ «Ман Комплекс», як новий власник квартири, не має можливості в повному обсязі використовувати належне йому на праві власності нерухоме майно. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 як на законність підстави для вселення у спірну квартиру посилається на експертний висновок Санітарно-епідеміологічної станції Оболонського району м. Києва від 15.04.2011 року на влаштування службової квартири АДРЕСА_4 , однак, вказаний документ в розумінні процесуального законну не є належним доказом, який би підтверджував законність його, відповідача, вселення до спірної квартири, тим паче, у 2006 році, як зазначає сам відповідач. Не можуть бути взяті до уваги також обставини тривалого використання відповідачем спірної квартири, оскільки, як зазначено вище, будь-яких правових підстав для вселення у нього не було. З моменту набуття ПрАТ «Київміськбуд» (2015 рік) відповідач не вчинив дій щодо оскарження права такої особи на спірну квартиру, як і не надав доказів правомірного використання ним спірної квартири, а фактичне зайняття ним такої не базується на приписах чинного законодавства. Не свідчить про законність зайняття відповідачем спірної квартири й проведення в ній ремонтних робіт, а також укладення договорів з обслуговуючими компаніями, оскільки такі дії були вчинені ОСОБА_1 без згоди на те власника цього житлового приміщення. Безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи є й посилання скаржника на незаконність зміни ПрАТ «Київміськбуд-1» статусу спірного приміщення з нежилого на жиле, оскільки дана обставина не входить в предмет доказування у даній справі та не впливає на висновки суду щодо незаконності зайняття ОСОБА_1 спірного приміщення (квартири). Ураховуючи встановлені обставини, а також наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі не встановлено обставин зайняття відповідачем спірного приміщення на законних підставах, а відтак ТОВ «Ман Комплекс» як новий власник квартири вправі вимагати захисту свого порушеного права шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Добровільно відповідач звільнити спірну квартиру не бажає. Оцінюючи виселення особи із житлового приміщення на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції, суд першої інстанції встановив обставини, які свідчать про наявність правових підстав для виселення відповідача зі спірної квартири. В рамках справи, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 не є ані власником спірної квартири, ані її користувачем (орендарем), тобто, користується нею без правових підстав, при цьому, має інше житло, а саме є власником квартири АДРЕСА_5 , а тому усунення перешкод ТОВ «Ман Комплекс» у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з квартири не може вважатись втручанням у його право на повагу до житла. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суд першої інстанції, залишивши зустрічний позов ОСОБА_1 , порушив право останнього на судовий захист порушеного права, оскільки такі дії суду першої інстанції були предметом апеляційного розгляду, наслідком якого є залишення ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Придувалова В. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Придувалова Василя Вадимовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 08 грудня 2022 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді І. М. Вербова В. А. Нежура