Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18055/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18055/21 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправним,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо обчислення позивачу пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно Довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське»; - зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві розглянути заяву позивача від 27 травня 2021 року і додані до неї документи та здійснити з 27 травня 2021 року перерахунок і виплату пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно Довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське». Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо залишення без виконання наданих ОСОБА_1 довідок № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2021 року та додані до неї довідки № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до приписів частини другої статті 309 КАС України судом постановлено ухвалу про продовження апеляційного розгляду даної справи. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заявою від 27 травня 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з проханням здійснити обчислення пенсії за віком з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське». Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 07 червня 2021 року №2600-1201-8/93654 відповідачем повідомлено про залишення заяви без виконання, оскільки документи, які видані органами або особами на тимчасово окупованій території є недійсними та не підлягають реєстрації. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у прийнятті документі та здійсненні на їх підставі перерахунку пенсії протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637). Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637). Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. За змістом статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Згідно зі статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України. Суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії», зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, § 45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною рішенні від 02 жовтня 2018 року у справі № 569/14531/16-а. Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що наявні в трудовій книжці записи підтверджують інформацію про страховий стаж позивача за спірний період, що також підтверджено довідками, які у даному конкретному випадку мають братися до уваги відповідачем, проте, жодним чином не легітимізує окупаційну владу, відтак, відмова відповідачем прийняти дані довідки та надати їм оцінку у сукупності з наявними в матеріалах пенсійної справи документами, на цій підставі, не відповідає принципам належного урядування, оскільки порушує права позивача, апелюючи до формальних підстав. Позивач не має жодних інших варіантів діяти, аніж отримати такі довідки задля підтвердження наявного в нього права на пенсійне забезпечення, у тому розмірі, що він заробив впродовж свого трудового шляху. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Рішенням ЄСПЛ у справі «Крістіан Мюллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 року, надано позицію щодо застосування статті 1 Першого протоколу, згідно якої, обов`язок робити внесок у систему соціального забезпечення може, за певних обставин, надати право власності на активи, які використовуються для виплати пенсій. Таким чином, право особи на пенсію є майном у розумінні Першого протоколу, якого особа може бути позбавлена лише за обґрунтованою необхідністю в інтересах суспільства. Необхідність позбавлення позивача права власності, у тому числі на частину пенсії, повинна бути обґрунтованою не лише наявністю суспільного інтересу, а й можливістю діяти всупереч Конституції України заради задоволення такого інтересу. За відсутності підстав для порушення права особи на мирне володіння своїм майном, суд оцінює дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як невиправдані та протиправні в частині відмови в урахуванні довідки про заробітну плату з підстав видачі їх органом, який знаходиться на непідконтрольній території. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо залишення без розгляду наданих позивачем довідок № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське» та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві розглянути заяву позивача від 27 травня 2021 року та додані до неї довідки № 119 від 28 січня 2021 року та Довідки № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське». При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо обчислення позивачу пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно довідки № 119 від 28 січня 2021 року та № 120 від 28 січня 2021 року про заробітну плату, які видані Державним унітарним підприємством ЛНР «Республіканська паливна компанія «Східвугілля» Виробничий підрозділ «Шахтоуправління Краснодонське» та зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 27 травня 2021 року перерахунок і виплату пенсії з врахуванням заробітної плати за період з червня 1995 року по травень 2000 року згідно вказаних довідок, оскільки такі довідки взагалі не були взяті до уваги органом пенсійного фонду, а тому, права позивача в цій частині на даний час не порушено. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправним залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 08.12.2022)