Постанова 4812 № 490/1357/21

08.12.22 22-ц/812/971/22 Провадження № 22-ц/812/971/22 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 грудня 2022 року м. Миколаїв справа № 490/1357/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (треті особи: Державна казначейська служба України, Центральний районний суд м. Миколаєва, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 10 січня 2022 року суддею Сухаревич З.М. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено того ж дня), У С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Центральний ВДВС) про відшкодування шкоди. Третіми особами залучено Державну казначейську службу України, Центральний районний суд м. Миколаєва, відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відділ ПВР УЗПВР). Позивачка зазначала, що 13 червня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва було ухвалено заочне рішення (справа № 490/4123/16-ц) про стягнення з неї кредитної заборгованості в загальному розмірі 23262,66 дол. США, що еквівалентно 604596,44 грн., на підставі якого 5 липня 2016 року видано виконавчий лист, а 8 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження №52149575. Ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року заочне рішення від 13 червня 2016 року скасовано, а виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню. Проте, незважаючи на необхідність негайного припинення виконавчих дій, суд не направив до виконавчих органів копії ухвал від 31 жовтня 2016 року, а звернення позивачки до Центрального ВДВС 14 листопада 2016 року з клопотанням про закінчення виконавчого провадження виявилось безрезультатним. Натомість, 23 травня 2017 року державний виконавець Центрального ВДВС виніс постанову про звернення стягнення, зокрема, на її пенсію, на підставі якої з 2017 року проводились відрахування на виконання вже скасованого судового рішення. ЇЇ скарга на дії та рішення державного виконавця, подана до суду у липні 2017 року, розглянута Центральним районним судом м. Миколаєва 19 жовтня 2020 року. Судовим рішенням постанову державного виконавця від 23 травня 2017 року скасовано, а у задоволенні вимог про визнання незаконними дій державного виконавця -відмовлено. Незаконними та такими, що порушують її права, ОСОБА_1 вважала: 1) дії суду, який своєчасно не направив органам виконавчої служби судові рішення щодо припинення виконання заочного рішення та зволікав з розгляду її скарги на дії державного виконавця від 10 липня 2017 року; 2) дії та бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС, який вчасно не застосував правила статті 39 Закону «Про виконавче провадження» про закінчення виконавчого провадження та постановою від 23 травня 2017 року безпідставно звернув стягнення на її пенсію; 3) бездіяльність начальника Центрального ВДВС, якому була адресована її скарга; 4) бездіяльність державного виконавця відділу ПВР, який прийняв виконавче провадження з 2 липня 2020 року та вчасно не закінчив його. Внаслідок зазначених порушень з її пенсії незаконно утримано 13821,71 грн., чим заподіяно матеріальну шкоду та душевні страждання, які полягали у позбавленні частини грошових коштів та вимагали відволікатися від своїх звичайних занять, докладати додаткових зусиль та витрачати час для захисту своїх прав. Посилаючись на положення статей 23, 1174, 1176 ЦК, Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просила відшкодувати за рахунок державного бюджету шкоду, завдану її незаконними діями суду, незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю державних виконавців та бездіяльністю посадової особи органу державного виконання 13 821,71 грн. майнової шкоди та 50 000 грн. моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди позивачка згодом збільшила до 650 000 грн. Центральний ВДВС позов не визнав, у відзиві на позовну заяву представник зазначив, що з 26 червня 2020 року виконавче провадження №52149575 з примусового виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва, виданого 5 червня 2016 року за № 490/5123/16-ц про стягнення боргу з ОСОБА_1 передане для подальшого виконання до відділу ПВР УЗПВР. Тому відділ не може здійснити всебічне вивчення матеріалів справи для встановлення всіх обставин справи та забезпечити повноцінний захист своїх прав. Третя особа - відділ ПВР УЗПВР також вважав позов необгрунтованим, у відзиві представник зазначив, що копія ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2020 року, якою скасована постанова державного виконавця від 23 травня 2017 року, а також копія ухвали від 31 жовтня 2016 року про скасування заочного рішення надійшли до відділу 19 липня 2021 року. 27 липня 2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та того ж дня до ГУ ПФУ України в Миколаївській області направлено лист про припинення стягнення з пенсії боржника. 6 серпня 2021 року від ОСОБА_1 отримано заяву з банківськими реквізитами для повернення коштів, утриманих з пенсії боржника, які 12 серпня 2021 року в сумі 1432,20 грн. (за період з квітня по липень 2021 року) повернені ОСОБА_1 . Будь-яких порушень вимог виконавчого законодавства та прав боржника державним виконавцем не допущено. Третя особа - Державна казначейська служба України просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» спірні правовідносини не регулює, а рішення та дії суду при здійсненні правосуддя оскаржуються в порядку, передбаченому ЦПК. При цьому позивач не довів заподіяння майнової та не обґрунтував наявність моральної шкоди та її розмір. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 000 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки розмір майнової шкоди, який позивачка просила відшкодувати (13 821,71 грн.), є сумою, що підлягала стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК. Закон «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» спірні правовідносини, які виникли на стадії виконання судового рішення, не регулює. За таких обставин суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 13 821,71 грн. Водночас, судом встановлено, що виконавчий лист, виданий на підставі заочного рішення від 13 червня 2016 року, незважаючи на скасування цього рішення ухвалою суду від 31 жовтня 2016 року, перебував на примусовому виконанні до 27 липня 2021 року. Стягнення кредитного боргу було звернуте на пенсію ОСОБА_1 , що порушувало її права та змушувало докладати додаткові зусилля на захист своїх прав. Встановивши підстави відповідальності за заподіяну позивачці моральну шкоду відповідно до статей 23, 1167 ЦК та врахувавши конкретні обставини, які впливають як на ступень вини органів, задіяних у спірних правовідносинах (суд, орган державної виконавчої служби), так і ступень порушень прав позивачки, суд визначив розмір компенсації державою моральної шкоди у розмірі 2000 грн. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт наголошував, що відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади. Судові рішення щодо визнання незаконними дій суду, державних виконавців та посадової особи органів державного виконання відсутні. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2020 року відмовлено у визнанні незаконними дій державного виконавця Центрального ВДВС. При цьому ОСОБА_1 , посилаючись на невиконання ухвал суду від 31 жовтня 2016 року, які перешкоджали подальшому виконанню заочного рішення, не навела обставин, які заважали їй самій надати державному виконавцю належним чином завірені копії ухвал з метою вчасного припинення стягнення за виконавчим листом. Крім того, ОСОБА_1 не довела заподіяння їй моральної шкоди та не обґрунтувала її розмір. Державна казначейська служба України, яка здійснює безспірне списання коштів державного та місцевого бюджетів, не є відповідальною особою за заподіяння моральної та матеріальної шкоди та не може бути відповідачем, яким є держава в особі органу, діями якого її завдано. Тому задоволення вимог щодо стягнення коштів «шляхом списання з єдиного казначейського рахунку ДКСУ є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому способу захисту порушеного права. Правом відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справу розглянуто в порядку письмового провадження у відсутності сторін. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Особливості цього деліктного зобов`язання, в тому числі порядок та умови відшкодування, додатково закріплені Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року№ 266/94-ВР(далі Закон №266/94). За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК та Закону №266/94, тобто в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини 6 статті 1176 ЦК - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до статті 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Загальні підстави відповідальності за завдану, зокрема, моральну шкоду передбачені правилами статей 23, 1167 ЦК, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. За змістом статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підставі цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За загальним визначенням протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне порушення прав інших осіб і спричиняє шкоду . Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди за цією нормою. При цьому суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Так, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року у цивільній справі № 490/4123/16-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПриватБанк» стягнуто 23 262,66 дол. США, що еквівалентно 604596,44 грн., кредитної заборгованості за кредитним договором №NKIPGK04040066 від 12 жовтня 2007 року (а.с.65). 5 липня 2016 року на підставі заочного рішення тим же судом видано виконавчий лист. 8 вересня 2016 року за виконавчим листом від 5 липня 2016 року Центральним ВДВС відкрито виконавче провадження №52149575 (а.с.65). Ухвалами Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року заочне рішення від 13 червня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку; виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с180-183). Матеріали цивільної справи №490/4123/16-ц не містять відомостей про направлення копій ухвал суду від 31 жовтня 2017 року до органу примусового виконання Центрального ВДВС. Виконавче провадження № 5219575 в порушення вимог пункту 5 частини 1 статті 39 Закону «Про виконавче провадження» закінчено не було. 23 травня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС в межах виконавчого провадження №52149575 винесено постанову про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 , яку вона отримує в Управлінні ПФУ в Центральному районі м. Миколаєва, шляхом щомісячного утримання у розмірі 20% до погашення боргу (а.с.9). 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на адресу начальника Центрального ВДВС, в якій посилалась на безпідставне продовження виконання скасованого заочного рішення (а.с.12-13). Також 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального ВДВС, в якій просила визнати дії щодо звернення стягнення на її пенсію неправомірними та зобов`язати державного виконавця вчинити дії по відновленню її порушених прав (а.с.10-11). 26 червня 2020 року виконавче провадження № 52149575 було передано Центральним ВДВС до відділу ПВР УЗПВ (а.с. 66). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову державного виконавця від 23 травня 2017 року скасовано, а у задоволенні вимог про визнання незаконними дій державного виконавця - відмовлено. Такого висновку суд дійшов, виходячи з того, що звернення стягнення на доходи боржника за заочним рішенням від 13 червня 2016 року, яке скасоване судом ухвалою від 31 жовтня 2016 року, є незаконним, а тому постанова державного виконавця від 23 травня 2017 року підлягає скасуванню. Проте належних доказів того, що державна виконавча служба була вчасно повідомлена про скасування заочного рішення, позивачка суду не надала, а тому підстав для визнання дій та рішень виконавця протиправними не встановлено. За період з січня 2017 року по грудень 2020 року з пенсії ОСОБА_1 утримано 13 114,11 грн. (а.с.14,15). 15 лютого та 23 березня 2021 року ОСОБА_1 зверталась зі скаргами на адресу начальника відділу ПВР УЗПВР щодо незаконного проведення виконавчих дій по утриманню з її пенсії та отримала відповіді щодо відсутності належно оформлених судових рішень, які перешкоджають подальшому виконанню заочного рішення (а.с.68-69,71,72). Виконавче провадження №52149575 закінчено за пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця від 27 липня 2021 року (а.с.74,75). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2017 року, зміненим постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2019 року, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №NKIPGK04040066 від 12 жовтня 2007 року у загальному розмірі 12661,68 дол. США, що за еквівалентом становить 329135,71 грн, з яких: 11049,86 дол. США заборгованості за кредитом; 1276,83 дол. США заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 334,99 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 528,67 грн. (а.с.92-97 том 2 справи № 490/4123/16ц) Постановою Верховний Суду від 6 серпня 2020 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2017 року у незмінній апеляційним судом частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2019 року залишено без змін (а.с.164-169 том 2 справи № 490/4123/16ц). Відомостей про примусове виконання судового рішення матеріали справи не містять. Підсумовуючи встановлені обставини, апеляційний суд виходить з того, що виконавче провадження №52149575 було правомірно відкрите 8 вересня 2016 року на підставі заочного рішення від 13 червня 2016 року, яке набуло законної сили на підлягало виконанню. У зв`язку з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року про скасування заочного рішення, призначення справи до розгляду в загальному порядку та визнання виконавчого листа, виданого судом 5 липня 2016 року, таким, що не підлягає виконанню, виконавче провадження №52149575 підлягало закінченню за пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону «Про виконавче провадження». За правилами цієї норми (в редакції, яка діяла станом на жовтень 2016 року) виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. При цьому продовження виконання скасованого судового рішення, в тому числі звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 постановою від 23 травня 2017 року, суперечить вимогам виконавчого законодавства, а тому носить протиправний характер та порушує права боржника. Висновки суду, викладені в ухвалі від 19 жовтня 2020 року при розгляді скарги ОСОБА_1 , не перешкоджають суду дійти висновку про протиправність дій державного виконавця щодо подальшого виконання скасованого судового рішення, оскільки ці обставини різняться періодом часу та не є преюдиційними в силу статті 81 ЦПК через відмінність суб`єктного складу учасників спору. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 була позбавлена частки свого доходу, вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та вживати заходи для відстоювання своїх прав, що свідчить про заподіянні позивачці моральної шкоди. Наявність моральної шкоди, протиправність діяння органів державного виконання з виконання скасованого судового рішення у період з 31 жовтня 2016 року по 27 липня 2021 року та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача є підставою відповідальності держави відповідно до статей 1167 , 1173, 1174 ЦК. При цьому відсутність окремих судових рішень з висновками про визнання незаконними (протиправними) рішень, дій чи бездіяльності певних органів або посадових осіб, на що посилається апелянт, не позбавляє суд обов`язку встановлювати підстави відповідальності за моральну шкоду при розгляді позовних вимог про стягнення такої компенсації. Крім того, ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року постанову державного виконавця від 23 травня 2017 року скасовано як таку, яка є незаконною, що також свідчить про визнання судом протиправного характеру дій органів примусового виконання у певний період. Отже посилання апелянта на недоведеність протиправного характеру дій органів примусового виконання є непереконливим. Несвоєчасне направлення Центральному ВДВС та відділу ПВР УЗПВ належно завірених копій ухвал Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2016 року та від 19 жовтня 2020 року може впливати на наявність або відсутність вини цих органів або його посадових осіб, але не спростовує підстави відповідальності за статями 1173, 1174 ЦК, правила яких діють незалежно від вини цих органів або його посадових осіб. До того ж, з матеріалів цивільної справи № 490/4123/16-ц та справи, що розглядається, вбачається, що у численних скаргах ОСОБА_1 постійно посилалась на скасування судом заочного рішення від 13 червня 2016 року та постанови державного виконавця від 23 травня 2017 року. Але до квітня 2021 року органи виконавчої служби та його посадові особи до суду за отриманням судових документів, які прямо стосуються умов примусового виконання, не звертались. Невжиття позивачкою всіх можливих для неї заходів для закінчення виконавчого провадження, на чому наголошує апелянт, не змінює характер дій цих органів та не звільняє від відповідальності за порушення прав боржниці. При цьому суд першої інстанції врахував як факт недоведеності своєчасного повідомлення виконавчого органу про скасування судового рішення та про подальше скасування постанови державного виконавця від 23 травня 2017 року, так і можливість ОСОБА_1 самостійно надати цим органам відповідні документи. Ці обставини вплинули на розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом. Врахуванню підлягає і той факт, що ОСОБА_1 має невиконанні кредитні зобов`язання за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 травня 2017 року зміненого постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 липня 2019 року. Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що факт заподіяння позивачці моральної шкоди є недоведеним. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди (постанова Верховного Суду (КАС) від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17, пункти 31,32). Не можна погодитись і з твердженням апелянта про невірне визначення статусу Державної казначейської служби України у цій справі з наведенням правових позицій Великої Палати Верховного Суду. Відповідачем у цій справі зазначена держава, яка бере участь у справі через відповідний орган, який, на думку позивачки, порушив її права Центральний ВДВС. Державна казначейська служба України за ухвалою суду набула статус третьої особи (а.с. 44). При цьому судове рішення не покладає на цей орган цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду. Таку шкоду відшкодовано за рахунок Державного бюджету, а не за рахунок органів Державної казначейської служби України. Отже, висновки суду не суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, що містять постанова від 27 листопада 2019 року (справа №242/4741/16ц), постанова від 19 червня 2018 року (справа №910/23967/16) та не порушують прав Державної казначейської служби України як самостійної юридичної особи та державного органу, який здійснює безспірне списання з державного бюджету. Резолютивна частина рішення суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України відповідає резолютивній частині постанови Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська --------------------------------- повну постанову складено 8 грудня 2022 року