Постанова 4801 № 127/1626/22

Справа № 127/1626/22 Провадження № 22-ц/801/1944/2022 Категорія: 46 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В.В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2022 рокуСправа № 127/1626/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Дернової В. В. від 13 вересня 2022 року, встановив: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») на його користь 150000 грн 00 к. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю матері. В обґрунтовування вимог позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 год 52 хв. машиніст АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 , керуючи локомотивом «ЧС8-031» у складі потягу № 779 сполученням «Суми - Вінниця», рухаючись 10 пікетом 1059 км перегону «Калинівка 1 - Сосонка» Хмільницького району Вінницької області, під час проїзду станції «Сальницький», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка рухалась поблизу залізничної колії. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_3 від отриманих травм загинула на місці пригоди. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 50000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю особи. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рахунок держави судовий збір. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що хоча в діях машиніста, який вчинив наїзд на ОСОБА_3 , як у особи, яка керували джерелом підвищеної небезпеки, відсутній склад кримінального правопорушення, позов правомірно пред`явлено до АТ «Укрзалізниця» як до володільця джерела підвищеної небезпеки. Суд врахував, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок її власної необережності як пішохода під час перебування біля залізничної колії, тому виходячи із засад розумності та справедливості зробив висновок, що моральна шкода у розмірі 500000 грн 00 к. є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за душевні страждання ОСОБА_1 , яких він зазнав. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що ОСОБА_3 свідомо потрапила на залізничну колію та порушила Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України, Правила поведінки громадян на залізничному транспорті України. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 127 від 06 грудня 2021 року у крові потерпілої алкоголю не виявлено, що свідчить про тверезий її стан на момент настання смерті. Тобто всі ці обставини у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_3 свідомо допускала настання шкідливого результату, але безпідставно розраховувала, що він не настане. В поведінці ОСОБА_3 вбачається непрямий умисел, що виключає можливість настання цивільно-правової відповідальності з боку відповідача. Позивачем не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірними діями або бездіяльністю відповідача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12 год 52 хв. машиніст АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 , керуючи локомотивом «ЧС8-031» у складі потягу № 779 сполученням «Суми - Вінниця», рухаючись 10 пікетом 1059 км перегону «Калинівка 1 - Сосонка» Хмільницького району Вінницької області, під час проїзду станції «Сальницький», допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка рухалась поблизу залізничної колії. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_3 від отриманих травм загинула на місці пригоди. За даним фактом розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021020000001232, заведеному ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 276 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 127 від 06 грудня 2021 року:

1. При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 виявлена сполучна травма тіла: закрита черепно-мозкова травма (забійно-рвані рани та садна голови, підшкірний крововилив, тотальний субарахноїдальний двобічний крововилив, внутрішньо-мозкові крововиливи, забиття речовини головного мозку; закрита тупа травма грудної клітки (перелом грудини в нижній третині, множинні переломи ребер з обох сторін по декількох анатомічних лініях, забиття тканини легень); закрита тупа травма живота (крововиливи в брижі кишковика, розриви селезінки, розрив печінки, забиття лівої нирки); закрита хребетно-спинномозкова травма (подвійний перелом хребта в грудному відділі на рівні 3 - 4-го грудних хребців та 8 - 9 хребців; відкритий перелом кісток тазу справа; відкритий уламковий перелом кісток правого передпліччя в нижній третині; закритий уламковий перелом правого стегна в нижній третині; ампутація правої гомілки у верхній третині; відкритий уламковий перелом лівого стегна в нижній третині; закритий уламковий перелом кісток лівої гомілки на рівні верхньої третини; ознаки струсу тіла (дрібні зливні крововиливи в зв`язкові апарати внутрішніх органів); множинні садна голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок; множинні забійно-рвані рани кінцівок; множинні садна тулуба, верхніх та нижніх кінцівок;

2. Виявлена у ОСОБА_3 сполучна травма тіла виникла від дії тупого (-их) предмету (предметів), можливо, ІНФОРМАЦІЯ_1 за умов залізничної травми, як про це вказано в постанові слідчого про призначення судово-медичної експертизи, належить до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент спричинення, та стоїть в прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю ОСОБА_3 ;

3. Причиною смерті ОСОБА_3 стала сполучна травма тіла;

4. При судово-токсикологічній експертизі в крові трупа ОСОБА_3 алкоголю не виявлено, що свідчить про тверезий її стан на момент настання смерті. Згідно з Актом службового розслідування аварії від 29 жовтня 2021 року випадок смертельного травмування громадянки ОСОБА_3 стався внаслідок порушення потерпілою пунктів 2.2., 2.3., 2.5., 2.6. Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року №

54. Постановою слідчого відділу слідчого управління Головного упраіння Національної поліції у Вінницький області майора поліції Мазура Ю. А. від 30 грудня 2021 року кримінальне провадження № 12021020000001232, заведене ІНФОРМАЦІЯ_1, закрито у зв`язку з відсутністю в діях машиніста ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 276 КК України. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2021 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25 травня 1983 року. Згідно з частинами першою - другою статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків). Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. З аналізу змісту положень глави 82 ЦК України видно, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61-19345св19). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України). Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Згідно з статтею 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю. Як роз`яснено у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У пунктах 5, 9 цієї постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, встановив обставини у справі, зокрема виникнення ДТП внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки, врахував поведінку ОСОБА_3 , її грубу необережність як пішохода під час перебування біля залізничної колії, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 50000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю матері. Доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» щодо відсутності підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з наявністю в діях потерпілої ОСОБА_3 умислу, апеляційний суд вважає необґрунтованими, тому що з встановлених у справі обставин видно, що ДТП сталася у зв`язку з грубою необережністю потерпілої. Жодних доказів, які б свідчили про умисел ОСОБА_3 щодо настання події зі смертельним наслідком для себе, АТ «Українська залізниця» не наведено, як і не наведено обставин непереборної сили. Безпідставними також є доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не доведено факту завдання моральних страждань та душевних переживань, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірними діями або бездіяльністю відповідача, тому що відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а сам факт загибелі матері позивача під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості його моральних страждань. Таким чином, доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 вересня 2022 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета