Постанова 4817 № 607/3778/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/3778/18Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/903/22 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2022 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючої - Бершадська Г.В. Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., секретар - Панькевич Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2022 року, постановлену суддею Братасюком В.М. у справі № 607/3778/18 за поданням Головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про примусове проникнення до житла ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: В серпні 2022 року Головний державний виконавець ВДВС у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Токаренко В.С. звернувся до суду із поданням, в якому просив суд постановити ухвалу про проникнення до житла боржника, а саме 1/2 частини квартири у АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у ВДВС у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебуває виконавче провадження №56174558 з примусового виконання виконавчого листа №607/3778/18 від 27 березня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно починаючи з 6 березня 2018 року і до досягнення дітьми повноліття. Вказує, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, оскільки на виклики державного виконавця не з`являється, за місцем проживання відсутній, доступу до квартири для проведення опису та арешту майна не надає, у зв`язку із чим просив подання задовольнити. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 серпня 2022 року в задоволенні подання відмовлено. В апеляційній скарзі Начальник ВДВС у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою подання задовольнити. Вказує, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права та з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, оскільки боржник не виконує свої зобов`язання за рішенням суду та ухиляється від сплати аліментів. Також посилається на доводи, викладені у поданні. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи. Від представника ВДВС у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Токаренка В.С. надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Відповідно до ч. 1 ст. 439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи безперешкодно входити до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення. Пунктом 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець звертається до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. Відповідно до ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку як за вмотивованим рішенням суду. Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права. Частинами 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Згідно з ч. 5 ст. 48 вказаного Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Так, при зверненні до суду з поданням, державний виконавець зазначив про те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 79420,91 грн. Із встановлених Тернопільським міськрайонним судом обставин справи вбачається, що державним виконавцем вчинено ряд дій у межах виконавчого провадження, зокрема винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, внесено відомості у Єдиний реєстр боржників встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та інші. Відповідно до вказаного вище п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачається можливість примусового проникнення до житла чи іншого володіння не тільки боржника, а й іншої особи, що можливо у випадку коли у володінні такої особи знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. При цьому, факт наявності майна боржника у іншої особи має бути належно обґрунтованим, а до подання додані належні докази. Зі змісту вказаних норм вбачається, що виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння. Надаючи оцінку мотивам ухвали суду, колегія суддів погоджується з тим висновком, що твердження виконавця про те, що боржником чиняться перешкоди у доступі до житла є недоведеною, оскільки відсутність особи за місцем ймовірного проживання чи перебування, в період відвідування виконавцем не можна вважати, як перешкоди. Актами виконавця лише засвідчено факт відсутності боржника і аж ніяк не факт відмови у наданні доступу до житла. Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано, що ОСОБА_1 призваний на військову службу Тернопільським об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та направлений для проходження військової служби, тому очевидно не має можливості виконати вимоги виконавця про надання доступу до помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , так як є мобілізований, окрім того у липні 2022 року мало місце надходження грошових коштів, а тому відсутня доцільность та необхідність примусового проникнення у житло боржника ОСОБА_1 . Колегія суддів також враховує те, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 листопада 2022 року №315415380 вбачається, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/2 частини кожному. Таким чином, примусове проникнення до житла за адресою : АДРЕСА_1 , а також опис та арешт майна, яке знаходиться у квартирі призведе до порушення прав іншого співвласника даної квартири в ході здійснення виконавчого провадження, що є неприпустимим. Також колегія суддів враховує, що примусове проникнення до житла боржника може бути застосоване лише в разі його належного повідомлення про необхідність надання доступу державному виконавцю до житла для встановлення майнового стану та після невиконання відповідної законної вимоги державного виконавця. Разом з тим, додані державним виконавцем реєстри повідомлень про направлення ОСОБА_1 викликів, не містять доказів їх отримання останнім. Враховуючи, що в матеріалах подання відсутні будь-які докази того, що боржник ОСОБА_1 був обізнаним про необхідність проведення виконавчих дій, свідомо перешкоджав вільному доступу державному виконавцю до свого домоволодіння, умисно створював перешкоди по проведенню виконавчих дій державним виконавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення подання державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника або іншого володіння, яке є крайнім заходом при проведенні виконавчих дій, і може застосовуватися лише у тих обставинах, коли державний виконавець вичерпав усі можливі шляхи для забезпечення виконання судового рішення, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 5 грудня 2022 року. Головуюча Бершадська Г.В. Судді Гірський Б.О. Хома М.В.