Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/2829/22

Справа № 346/2829/22 Провадження № 22-ц/4808/1032/22 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д., секретаря Шандалович В.В., з участю особи, яка подала апеляційну скаргу (заявника) ОСОБА_1 та її представника адвоката Федасюка Л.Д., заінтересованої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею П`ятковським В.І. 22 липня 2022 року в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 27 липня 2022 року, в с т а н о в и в : У липні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду заявою про видачу обмежувального припису. Заява мотивована тим, що їй та ОСОБА_2 , як співвласникам, належить квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , маючи на меті позбавити її можливості проживати у належній частині спільної квартири, систематично вчиняє відносно неї акти сімейного насильства, залякує застосуванням фізичного насильства, ображає її та псує майно. У зв`язку із протиправною поведінкою брата неодноразово зверталася до поліції, голови ОСББ. Всі профілактичні заходи, термінові заборонні приписи не дали результату та не припинили протиправної поведінки ОСОБА_2 . У зв`язку з цим вона у власному помешканні живе у постійному страху за своє життя та здоров`я, невпевненості в завтрашньому дні та боязні свого можливого каліцтва. Просила застосувати до ОСОБА_2 обмежувальні заходи та заборонити йому перебувати за місцем її проживання та перебування, в будь-який спосіб комунікувати з нею протягом шести місяців (а.с.1). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2022 року в задоволенні заяви відмовлено (а.с.35-37). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність рішення суду. Суд виходив з того, що при вирішенні даного спору слід довести факти систематичного сімейного насильства щодо потерпілої особи. Однак, вимогу її представника витребувати інші докази про притягнення винної особи до відповідальності з приводу сімейного насильства щодо неї, судом проігноровано. При цьому, цим же судом розглянуто справу про адміністративне правопорушення №346/6066/21 щодо ОСОБА_2 . Систематичність сімейного насильства є в наявності у поданих на розгляд суду офіційних документах. На думку апелянта, посилання суду на відсутність ризиків у майбутньому продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо постраждалої особи є результатом однобічності розгляду справи і повністю спростовується фактичними обставинами справи. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви (а.с.43). Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу (заявника) ОСОБА_1 та її представника адвоката Федасюка Л.Д., заінтересованої особи ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав. В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Судом встановлено, що сторони спільно проживають за адресою квартирі АДРЕСА_1 , яка на підставі рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року є їх спільною частковою власністю по 1/2 частині (а.с. 10, 11). Із змісту відповіді Коломийського районного відділу Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 20.07.2022 року за №8305/108/56-2022 встановлено, що в період з 01.01.2021 року по теперішній час у Коломийському РВП зареєстровано 14 звернень ОСОБА_3 щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , а саме: 30.01.2021, 27.02.2021, 02.04.2021, 29.07.2021, 27.10.2021, 02.11.2021 (двічі), 26.11.2021, 02.12.2021, 01.01.2022, 31.01.2022, 01.02.2022, 24.04.2022, 11.05.2022. В результаті проведеної перевірки за матеріалами журналу єдиного обліку сформовано довідки, згідно яких встановлено, що між сторонами існують неприязні відносини з приводу майнових прав на квартиру, ознаки кримінального правопорушення в діях ОСОБА_2 відсутні, вбачаються ознаки адміністративного правопорушення (а.с.2-9). Згідно постанови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.06.2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Із змісту постанови встановлено, що 01.05.2020 року ОСОБА_4 за місцем проживання ( АДРЕСА_2 ) вчинив домашнє насильство відносно своєї сестри ОСОБА_3 , під час якого ображав її нецензурними словами, чим вчинив насильницькі дії психологічного характеру (а.с.12). Також в матеріалах справи наявні висновок по заяві ОСОБА_3 , складений дільничим офіцером Коломийського ВП ГУНП 17.07.2017 року з приводу конфлікту із братом ОСОБА_2 , ряд заяв та відповідей на них із Коломийського ВП ГУНП (а.с.15-18). Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявницею суду не надано, а тому підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника відсутні і для видачі обмежувального припису підстав немає, а звернення заявниці із даною заявою зумовлене тривалими неприязними відносинами між сторонами, викликане майновими претензіями. З такими висновками апеляційний погоджується суд з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Основним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис щодо кривдника. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону 2229-VIII). За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. За приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник. Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21). Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, яка є предметом перегляду, суд встановив, що між сторонами існує конфлікт щодо користування спільним житлом. Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки. Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_3 до різних органів з підстав вчинення відносно неї психологічного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявницею та ОСОБА_2 , але не підтверджує конкретних фактів того, що останній вчинив по відношенню до неї домашнє психологічне насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Заявницею не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність вчинення домашнього насильства. Факт негативного ставлення до неї не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Судом не встановлено випадків домашнього насильства щодо ОСОБА_3 , а також ризиків настання насильства у майбутньому. Натомість судом встановлено наявність між сторонами неприязних стосунків, що не може розцінюватись як насильство в сім`ї. Тобто зазначені заявником заходи обмежувального припису це по суті відсутність волі сторін на досягнення компромісу. Ураховуючи вичерпність переліку заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та, встановивши, що на порушення вимог статті 81 ЦПК України заявник не довела факту вчинення щодо неї з боку ОСОБА_2 насильства у розумінні пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності заявником підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів щодо кривдника. При тому позивач не обмежується у праві у зв`язку із ухваленням оскаржуваного рішення суду при настанні інших фактів, які можуть свідчити про насильство у сім`ї, звертатися до суду з відповідною заявою. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2022 року без зміни. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В. Василишин В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 02 грудня 2022 року.