Постанова Одеський апеляційний суд № 509/4971/20

Номер провадження: 22-ц/813/3793/22 Справа № 509/4971/20 Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.., при секретарі: Павлючук Ю.В., переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бірюкова Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, - В С Т А Н О В И В: 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Компанія з управління активами «Актив», в якому просила суд, встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в період з грудня 2017 року по травень 2020 року та визнати спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на житлове приміщення №102, площею 34,56 кв.м, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 , масив № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 в наступних частках: за ОСОБА_1 1/4 частки майнових прав, за ОСОБА_2 3/4 частки майнових прав, мотивуючи це спільним проживанням сторін з грудня 2017 року по травень 2020 року, як чоловіка та жінки, які були пов`язані між собою спільним побутом, взаємними правами та обов`язками, ведення ними спільного господарства та придбання ними у вказаний період за спільні кошти спірні майнові права на квартиру, будинок в якій вона знаходиться не введений в експлуатацію, однак чергові виплати за вказану квартиру здійснювались за спільні кошти позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, вказані майнові права є їхньою спільною власністю, враховуючи, що саме в інтересах сім`ї відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів з ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв від свого імені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг» №БВ15423; ФК №АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102, відповідно за яким, ОСОБА_2 були придбані майнові права на вищевказане житлове приміщення, загальною вартістю 293 459 грн (еквівалент 10 889 дол США), які є їхніми спільними коштами. В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали свої позовні вимоги, які просили задовольнити. Відповідач та його представник позов не визнали повністю, стверджуючи, що позивачка та відповідач познайомились 17.10.2017 у виді он-лайн переписки, вони до травня 2020 року дійсно мали близькі стосунки, відповідач дійсно, інколи залишався в квартирі позивачки, з якою один раз вони перебували за кордоном на відпочинку, і за цей період, він познайомився і спілкувався з родичами та друзями позивачки, однак вказане не свідчить про те, що між ними склались відносини, притаманні подружжю, так як між ними не було жодних взаємних прав та обов`язків, спільного побуту, витрат та спільного господарства, а тому відповідач ніколи не мав наміру створювати сім`ю з позивачкою, яка потайки від нього вела подвійне життя, окрім нього проводивши час з іншими чоловіками, в той час, коли він знаходився на заробітках за кордоном, в Чехії, де заробляв собі на життя, працюючи на складах побутової техніки, а довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб №19 від 02.09.2020 видана ЖБК «Центральний-19», в якій він вказаний як особа, що входить до складу сім`ї ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_2 , де нібито він проживав з грудня 2017 року разом з позивачкою та її сином ОСОБА_4 , 2012 р.н. та вів спільне господарство видане неповноважним органом з огляду на те, що Наказом Міністерства соцполітики України №1106 від 17.07.2019 були внесені зміни до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 за №204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.08.2003 за №709/8030, а тому є неналежними доказом по справі. Крім того, відповідач наполягав і стверджував, що абсолютно всі чергові оплати за придбані ним за договором купівлі-продажу цінних паперів або інших фінансових інструментів з ТОВ «КУА «Актив» в особі ОСОБА_3 , який діяв від свого імені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікаційного виду закритого типу «Збіг» №БВ15423; ФК №АКВ/ОД/Лим/мас10/зд13/секц2/кв102 були здійснені виключно ним особисто та його матір`ю ОСОБА_5 на всю суму вартості вищевказаної квартири у розмірі 293 459 грн (еквівалент 10 889 дол США) з посиланням до меморіальні ордери та платіжні квитанції АТ КБ «ПриватБанк» з вказівкою на особи платників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , оригінали яких були надані суду для огляду та довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 22.12.2020 на ім`я ОСОБА_5 про повне здійснення нею платежів за вищевказаним договором, вказаних у додатку №1 до договору, а тому позивачка немає ніякого відношення до вказаних грошей, перерахованих за придбані майнові права (квартиру), які були накопичені виключно його матір`ю ОСОБА_5 та частково ним, виклавши свою правову позицію щодо невизнання позову у письмову відзиві на позовну заяву, у зв`язку з чим, просили суд, повністю відмовити у задоволенні позову. Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» в жодне із судових засідань не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток з підписом, причини неявки суду не повідомив, заяв, письмових пояснень на позов суду не надав. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.10.2020 у виді заборони ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» видавати ОСОБА_2 форвардний контракт та акт прийому передачі цінних паперів або інших фінансових інструментів чи здійснювати інші дії, які можуть бути направлені на реєстрацію права власності на спірне майно, а саме : житлове приміщення №102, площею 34,56 кв. м, що розташоване за адресою : АДРЕСА_3 . Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю факту спільного ведення господарства сторонами, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. А за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірні квартири) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. В апеляційній скарзі адвокат Бірюков А.М. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно. Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі №6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно. Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України). Отже, сторона посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести факти, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичними обов`язками сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 07 грудня 2020 року у справі №295/14208/18-ц (провадження №61-12879св20). Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначає те, що в період з грудня 2017 року по травень 2020 року вона з ОСОБА_2 хоча не перебувала в зареєстрованому шлюбі, однак проживали однією сім`єю, підтримували шлюбні відносини, сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно придбали майнові права на житлове приміщення, разом їздили на відпочинок, відвідували друзів. На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю позивачка посилається на довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб №19 від 02.09.2020 видану ЖБК «Центральний-19», в якій відповідач вказаний як особа, що входить до складу сім`ї ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , де нібито проживав з грудня 2017 року разом із позивачкою та її сином ОСОБА_4 , 2012 р.н. та вів спільне господарство; докази ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачці на праві спільної часткової власності; Договір №К 7-44/20 від 12.03.2020 на охорону об`єкту за допомогою ПЦС, де в додатку №3 до цього договору зазначений ОСОБА_2 «чоловіком»; договір добровільного медичного страхування, укладеного між ОСОБА_1 та «ПАТ «СК «Країна», де чоловіком зазначений відповідач ОСОБА_2 ; договір на туристичне обслуговування №К429/200121-2 від 21.01.2020, а також банківські перекази, протягом 2018-2019р.р., між позивачкою та відповідачем; копію договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку № НОМЕР_3 від 16.09.2014 укладений між позивачкою та АТ «Ощадбанк» і знаття нею коштів з особистого рахунку в сумі 200 000 грн, які згодом було перераховано на придбання спірної квартири. Однак, дані документи правомірно не було прийнято судом першої інстанції до уваги, як належні та допустимі докази, оскільки вони не доводять ведення сторонами спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, існування усталених відносин, притаманних подружжю, у період, протягом якого було придбано спірне майно. Спільні фотографії, спільна присутність на святах та пересилання коштів - не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а сам по собі факт перебування позивачки з відповідачем у близьких стосунках, якии? не заперечував и? сам відповідач - не може свідчити про те, що сторони проживали у зазначении? період з грудня 2017 року по травень 2020 року однією сім`єю, а придбане ОСОБА_2 маи?но у виді вищевказаної квартири (майнових прав) є спільною сумісною власністю, оскільки позивачка не надала суду доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання маи?на в інтересах сім`і?. Таким чином, факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю - не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та ОСОБА_2 під час їх спільного проживання склалися усталені стосунки, що притаманні сім`ї, що вони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки, а тому суд дійшов правильного висновку про недоведеність нею позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що проживання з відповідачем було постійним, вони мали спільний бюджет, мали спільні витрати, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю. Позивач не спростувала доводи відповідача, що відносини між ними носили характер періодичних зустрічей. Учасникам справи був наданий повний обсяг процесуальних прав, в тому числі на стадії апеляційного розгляду справи, задля доведення/спростування фактів та обставин з метою всебічного встановлення фактичних обставин справи та правильного вирішення справи по суті заявлених позовних вимог. Доводи та обставини, на які посилається адвокат Бірюков А.М. в інтересах ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування відсутні. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні. Враховуючи, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Бірюкова Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 02 грудня 2022 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дришлюк Р.Д.Громік