Постанова 4823 № 750/786/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 01 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/786/21 Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1310/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна, місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 23 липня 2021 року. У С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: - встановити факт спільного проживання в період з вересня 2014 року по травень 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу; - визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. м., житловою площею 24,4 кв. м., спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. м., житловою площею 24,4 кв. м. У мотивування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що з вересня 2014 року по травень 2020 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. 22 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти, які були зароблені і накопичені під час проживання однією сім`єю для потреб і спільного проживання сім`ї, придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена квартира була оформлена на ім`я відповідача, оскільки позивачка вже мала у власності квартиру і не хотіла втрачати право на отримання житлової субсидії через придбання іншої нерухомості. Відповідач не визнає право ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної квартири, що зумовило її звернення з даним позовом. Рішенням від 16 липня 2021 року Деснянський районний суд м. Чернігова позов ОСОБА_1 задовольнив. Встановив факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу квартиру АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. метрів житловою площею 24,4 кв. метрів. Визнав право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у повернення сплаченого судового збору 2804 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на ненадання обґрунтованої оцінки його доводам, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 мав з ОСОБА_1 близькі стосунки, в результаті яких у них народилася спільна донька ОСОБА_4 , проте вони не проживали однією сім`єю, квартира по АДРЕСА_2 не є спільною власністю сторін. Вважає, що надані позивачкою акти про фактичне проживання, показання свідків, які були допитані у суді першої інстанції, носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю. ОСОБА_2 указує, що з огляду на його професію та роботу, він майже весь час проводить за межами м. Чернігова, перебуває у постійних поїздках за межами України (зокрема, у 2019 році знаходився за межами України в загальній кількості 213 днів, що підтверджується копією його закордонного паспорта), в інший час мешкає у м. Києві, до м. Чернігова приїздив лише коли відвідував доньку ОСОБА_4 . Стверджує, що суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , не дав належної оцінки тій обставині, що відповідач купив спірне майно за рахунок коштів, які були ним отримані від ОСОБА_5 на підставі договору безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року. За кошти, які залишилися від позики, відповідач придбав побутову техніку в свою власну квартиру. ОСОБА_2 зазначає, що проживання позивачки разом з дитиною у квартирі по АДРЕСА_2 обумовлено тим, що він дійсно надавав їй такий тимчасовий дозвіл, враховуючи те, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною і не мала джерела доходу, а спільну дитину сторін було зареєстровано до дошкільного навчального закладу № 24, який територіально наближений до його помешкання. Наголошує, що оплату комунальних послуг на утримання квартири по АДРЕСА_2 здійснює самостійно за рахунок власних коштів, що узгоджується з даними інтернет банкінгу. Звертає увагу суду на те, що у спірній квартирі не прописана жодна особа, що узгоджується з відсутністю сімейних відносин між сторонами протягом заявленого позивачкою періоду. Зазначає, що допитані судом свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не підтвердили існування між ними відносин, притаманних подружжю, а надали пояснення лише щодо їх спільного проживання. У наданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, доводи скарги безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Климчук В.В., представника ОСОБА_2 - адвоката Тарабанька Д.М., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав доведеним позивачкою факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнав спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_1 , як таку, що набута ними у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що з вересня 2014 року по травень 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами. 22 грудня 2015 року позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (т. 1 а.с. 24). ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна дочка ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 24). У період з вересня 2014 року по січень 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується актом про фактичне проживання від 10 січня 2021 року (т. 1 а.с. 38). Іншим актом про фактичне проживання від 06 січня 2021 року підтверджується проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_4 , у період з лютого 2017 року по липень 2018 року (т. 1 а.с. 39). З серпня 2018 року по квітень 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною проживали за адресою: АДРЕСА_5 , про що складений акт про фактичне проживання від 06 січня 2021 року (т. 1 а.с. 40). 12 березня 2019 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 продати належну йому квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнком С.М. за реєстровим № 246 (т. 2 а.с. 143). 22 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_13 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 470 000 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бєловою О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1 302 (т. 1 а.с. 30-31). Того ж дня ОСОБА_13 (продавець) склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 24 000 доларів США за продаж нею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 33). 03 травня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_6 , за ціною 337 550 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2132 (т. 1 а.с. 34-35). Відповідно до акту про фактичне проживання від 26 січня 2021 року ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з травня 2019 року проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . З травня 2019 року по травень-червень 2020 року разом з ними за вказаною адресою проживав батько дитини - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 42). Факт спільного проживання з вересня 2014 року підтверджено поясненнями свідків, допитаними у суді першої інстанції. Як свідчать матеріали справи, у період з 25 серпня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 1 а.с. 55). З 10 грудня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець (т. 1 а.с. 56), є членом Автомобільної Федерації України (т. 1 а.с 172). ОСОБА_2 оформив право доступу ОСОБА_1 до банківського рахунку, відкритого на його ім`я в АТ КБ «ПриватБанк», що засвідчено відповідною довідкою фінансової установи (т. 1 а.с. 78). Звернувшись з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що з вересня 2014 року по травень 2020 року проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вважала, що дана квартира набута ними під час спільного проживання і належить їм на праві спільної сумісної власності. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. За змістом ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі ст. 74 СК України потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, мано, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Статтею 57 СК України визначений перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. До нього, зокрема, належить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, тощо. Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України). Відповідно до положень ст.ст. 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанції, в повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину. Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2014 року по травень 2020 року підтверджується актами про фактичне проживання, показаннями свідків та наданими позивачкою доказами на підтвердження доводів позову. Факт наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї та постійного спілкування сторін підтверджується роздруківкою листувань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через засоби зв`язку «Вайбер» та «Скайп» (т. 1 а.с. 79-110); довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про відкриття відповідачем додаткової картки на ім`я ОСОБА_1 ; довіреністю, якою ОСОБА_2 уповноважив позивачку від свого імені і на власний розсуд продати належну йому квартиру АДРЕСА_6 ; квитанціями, накладними, чеками про придбання речей для потреб сім`ї та у зв`язку з народженням спільної дитини (т. 1 а.с. 43-51). 6 жовтня 2020 року у квартирі АДРЕСА_1 у присутності ОСОБА_1 , що засвідчено її підписом, проведено заміну електролічильника, про що представниками контролюючої організації складено відповідний акт (т. 1 а.с. 52) . Зі змісту листування сторін, що здійснювалось за допомогою засобів інтернет-зв`язку «Вайбер» та «Скайп», вбачається, що позивачка надавала ОСОБА_15 допомогу, пов`язану з оплатою послуг бухгалтера, який обслуговував його підприємницьку діяльність. Факт наявності подружніх взаємних прав та обов`язків підтверджується також свідоцтвом про зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (т. 1 а.с. 24), свідоцтвом про народження спільної доньки ОСОБА_4 , копією обмінної карти ОСОБА_1 , до якої внесено, крім іншого, інформацію про флюрограму (ФГ) чоловіка - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 25-26), сімейними фотографіями (т. 1 а.с. 111-114). У декларації про вибір лікаря, який надає первинну допомогу, що укладалась ОСОБА_1 з сімейним лікарем 9 вересня 2019 року (т. 2 а.с. 148), довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстреного випадку вона зазначила ОСОБА_2 . Зазначене вище спростовує доводи ОСОБА_2 про те, що він не проживав з ОСОБА_1 однією сім`єю, а їх відносини носили дружній характер та були епізодичними. Твердження ОСОБА_2 про те, що надані позивачкою акти про фактичне проживання, показання свідків, які були допитані у суді першої інстанції, носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, відхиляються колегією суддів. У порядку ст.ст. 79-81 ЦПК України позивачка надала докази на підтвердження заявлених нею вимог, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку у взаємозв`язку з іншими доказами. Перебування ОСОБА_2 у поїздках за межами України у зв`язку з його професією та роботою, на думку апеляційного суду, не свідчить про те, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах та не вели спільний бюджет та господарство, оскільки вказує лише на особливості професійної діяльності відповідача. Разом з тим, як убачається зі змісту довіреності відповідача, саме в 2019 році, перебуваючи значну частину часу за межами України, він уповноважив ОСОБА_1 продати за ціну і на умовах на власний розсуд належну йому квартиру АДРЕСА_7 . При цьому, суд зважає на те, що відповідач, стверджуючи про постійне перебування за кордоном, надав відповідну інформацію, яка узгоджується з даними закордонного паспорту, лише за 2019 рік. Інформації щодо постійного перебування ОСОБА_15 за межами України за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2020 роки матеріали справи не містять. Позивачка періодичний від`їзд відповідача за кордон не заперечувала, пояснюючи, що спілкування між сторонами в цей період здійснювалось за допомогою інтернет-зв`язку, що узгоджується з наявною у справі роздруківкою засобів «Вайбер» та «Скайп». Відсутність зареєстрованих у спірній квартирі осіб сама по собі не є тією обставиною, яка свідчить про відсутність сімейних відносин між сторонами. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 22). Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 (т. 1 а.с.130). Установивши факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_2 однією сім`єю, не перебування їх у будь-якому іншому шлюбі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому обґрунтовано визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, як майно, набуте ними у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири. Колегія суддів відхиляє, як безпідставні, твердження ОСОБА_2 про те, що спірну квартиру придбано за рахунок коштів, які ним отримані від ОСОБА_5 на підставі договору безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року, зважаючи на таке. Відповідно до п.п 1.1., 1.2. договору безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року ОСОБА_5 передає ОСОБА_2 безвідсоткову позику в сумі 30 000 доларів США (що еквівалентно 805 129,65 грн за курсом НБУ станом на 19 квітня 2019 року) готівкою, а позичальник зобов`язується повернути отриману суму коштів у валюті у строки та у порядку, передбаченому даним договором. Указано, що позика надається позичальникові для купівлі та облаштування нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 160). Разом з тим, стороною відповідача не надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, що отримані ним у позику кошти були спрямовані саме на купівлю спірної квартири. У свою чергу, належне виконання укладеного ОСОБА_15 19 квітня 2019 року зобов`язання іпотекою квартири або будь-яким іншим чином забезпечено не було. За інформацією Головного управління ДПС у Чернігівській області від 11 червня 2021 року у період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року дохід ФОП ОСОБА_2 згідно із податковою декларацією платника єдиного податку, склав 984 000 грн (т. 2 а.с. 209), що узгоджується з твердженнями позивачки про наявність у сторін коштів для придбання квартири без боргових зобов`язань, а сторона відповідача, стверджуючи, що доходи відповідача були у рази менше, у належний спосіб не спростувала надану Головним управлінням інформацію. Таким чином, на думку суду, ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності на квартиру, придбану в період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з позивачкою. Апеляційний суд вважає, що посилання відповідача на те, що він самостійно здійснює оплату комунальних послуг на утримання квартири по АДРЕСА_2 , правового значення для вирішення спору не має, оскільки така обставина не підтверджує джерела походження коштів на придбання спірної квартири і не свідчить про наявність або відсутність між сторонами відносин, притаманних подружжю. Доводи заявника про те, що районний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 12 грудня 2019 року у справ № 466/3769/16, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки наведені висновки судами зроблені, виходячи з встановлених ними фактичних обставин у справах та на підставі наданих сторонами доказів, і не є тотожними з даною справою. Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень СК України, зокрема статті 74 СК України, у різних справах з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом даного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. З урахуванням наведеного вище у сукупності, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 6 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: