Ухвала КЦС ВС № 2-7/11

Ухвала Іменем України 28 листопада 2022 року м. Київ справа № 2-7/11 провадження № 61-11489ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смирнової Лариси Петрівни на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, вчинений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 04 березня 2008 року. У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнова Л. П. звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнова Л. П. заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Смирнової Л. П. на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення Татарбунарського районного суду Одеської області було ухвалено 12 грудня 2011 року, а з апеляційною скаргою заявник звернулася лише 17 жовтня 2022 року, тобто майже через 11 років, не навівши при цьому поважних причин, які могли б бути підставою для поновлення їй строку на апеляційне оскарження. 18 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнова Л. П. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і повернути справу до апеляційного суду для перегляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України, мотивована тим, що місцевий суд виніс рішення від 12 грудня 2011 року за відсутності учасників справи. Після проголошення рішення суду його копію не було направлено ОСОБА_1 . Крім цього, у справі відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про проведення судового розгляду справи 12 грудня 2011 року. 05 жовтня 2020 року до місцевого суду було направлено заяву про видачу копії рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року. 07 жовтня 2022 року копія вказаного рішення суду надійшла на її (адвоката Смирнової Л. П.) електронну пошту. Норми чинного ЦПК надають учасникам справи право на поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня отримання копії оскаржуваного рішення суду, тобто апеляційна скарга могла бути подана у строк до 07 листопада 2022 року, тоді як відповідач подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду в цій справі 17 жовтня 2022 року. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України). При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»). Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Згідно із Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» з 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Підпунктом 13 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до частини першої, третьої статті 294 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що за відсутності виключних випадків сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. В контексті наведеної статті під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній). Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19). Встановлено, що 17 жовтня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження, представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнова Л. П. звернулася з апеляційною скаргою на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнова Л. П. заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення суду, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було постановлено за відсутності ОСОБА_1 . Копія рішення суду першої інстанції не була направлена, та вручена відповідачу. 05 жовтня 2022 року вона як представник відповідача подала до місцевого суду заяву про видачу копії оскаржуваного рішення та отримала його копію 07 жовтня 2022 року. Також апеляційним судом встановлено, що у справі наявні: заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Дукіна С. В. про проведення розгляду справи за їх відсутності; розписки представника ОСОБА_4 про ознайомлення з матеріалами справи 25 лютого 2020 року, 10 березня 2020 року, 15 червня 2022 року; розписка про отримання копії матеріалів справи. Оцінивши в сукупності вказані обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені адвокатом Смирновою Л. П. у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не є поважними причинами пропуску цього строку і не є підставами (виключними випадками), передбаченими пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, за наявності яких суд може поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення його повного тексту, оскільки ОСОБА_1 була обізнана як з наявністю справи в суді першої інстанції, так і з її рухом. Встановивши, що звернувшись з апеляційною скаргою на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року після спливу більш ніж одного року з дня складення повного тексту вказаного судового рішення, заявник не долучила до апеляційної скарги доказів на підтвердження обставин визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України. В касаційній сказі заявник не вказала про те, що вона не знала про розгляд справи судом першої інстанції, а зазначила лише про неповідомлення її про судове засідання місцевого суду 12 грудня 2011 року. У вищезгаданій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19) також зазначено, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, є відповідачем у справі, про її розгляд знав, однак своєчасно не скористався правом на оскарження судового рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу більш ніж через півтора року з дня складення повного тексту судового рішення. Аргументи касаційної скарги про те, що заявник не повідомлявся про розгляд справи 07 лютого 2018 року (день ухвалення рішення місцевим судом) і отримав копію вказаного рішення лише 16 жовтня 2018 року, не заслуговують на увагу. Будучи одним з відповідачів, заявник як особисто, так і через своїх повноважних представників неодноразово повідомлявся про день, час та місце розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, тобто достовірно знав про розгляд справи, однак більше року після ухвалення рішення місцевого суду не вживав заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження рішення. Тому процесуальна бездіяльність відповідача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону. Таким чином, посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про судове засідання місцевого суду 12 грудня 2011 року, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини її обізнаності про розгляд справи, не свідчить про помилковість висновків апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на рішення місцевого суду. Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 користувалася послугами адвоката, який надавав їй професійну правничу допомогу та неодноразово ознайомлювався з матеріалами справи (25 лютого 2020 року, 10 березня 2020 року, 15 червня 2022 року). Отже, будучи учасником справи, знаючи про її розгляд і користуючись професійною правничою допомогою адвоката, ОСОБА_1 мала змогу дізнатися про оскаржуване рішення місцевого суду, тому сам факт неотримання його копії не свідчить про наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням вищенаведених вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Смирнової Лариси Петрівни на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко