Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/12819/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2022 року справа №200/12819/21 м.Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 200/12819/21 (головуючий І інстанції Циганенко А.І., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив: визнати дії незаконними з винесення рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації; скасувати рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації; зобов`язати відповідача направити лист про зняття заборони про в`їзд в Україну громадянину Російської Федерації. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року у задоволенні позову відмовлено. Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування доводів посилався на те, що підставою прийняття рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну є відомості в Єдиному реєстрі боржників. В матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про обізнаність позивача про відкриття виконавчих проваджень про стягнення з нього на користь інших осіб сум. На день звернення до суду з цим позовом у позивача відсутня заборгованість. Рішення про примусове повернення за межі України № 1 від 27.08.2021 року оскаржується в Жовтневому районному суді м. Маріуполя, справа № 263/11763/21. Апелянт вважає, що є неприпустимим згідно ст. 74 КАС України фото з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль, оскільки позивач не надавав згоду на обробку персональних даних. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Уповноваженою особою Державної міграційної служби України відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 136745 від 31 березня 2018 року, передбачене частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який був підписаний без зауважень позивачем та ним подані пояснення (а.с. 45-46, 62). Постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МЗП 136745 від 31 березня 2018 року на ОСОБА_2 накладений штраф в розмірі 510,00 гривень за проживання на території України без документів на право проживання в Україні з 2002 року. Копію вказаної постанови ОСОБА_2 отримав 31 березня 2018 року, про що свідчить підпис останнього (а.с. 42-43, 61). 19 квітня 2018 року Приморським районним сектором управління ДМС України в Запорізькій області подана заява про відкриття виконавчого провадження та стягнення штрафу з боржника в примусовому порядку (а.с. 41, 60). 7 червня 2018 року Банівською сільською радою Приморського району Запорізької області видана довідка №556, згідно з якою ОСОБА_2 мешкав без реєстрації місця проживання з 07 жовтня 2003 року по 29 травня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19). 14 червня 2021 року т.в.о. начальника Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Донецькій області на ім`я т.в.о. начальника Головного управління ДМС України в Донецькій області подана доповідна записка про необхідність проведення перевірки щодо громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , який має несплачені стягнення у справах про адміністративні правопорушення під час попереднього перебування, підстав для застосування заходів адміністративного впливу у вигляді заборони в`їзду, що передбачено статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (а.с. 48, 55). За інформацією з Єдиного державного реєстру боржників станом на 15 червня 2021 року ОСОБА_2 значиться боржником у виконавчих провадження №56427342 та №60414972 (а.с. 49, 57). 23 червня 2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецької області прийнято рішення, яким заборонено громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання в Україні не встановлено, в`їзд в Україну строком на три роки (а.с. 50-52, 58-59). 14 серпня 2021 року ОСОБА_2 сплатив штраф в сумі 1287,00 гривень (а.с. 18). 22 вересня 2021 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №6582944 (а.с. 22). ОСОБА_2 виїжджав з території України 20 січня та 4 липня 2021 року (а.с. 86). Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі Закон № 3773-VI). За ст. 3 Закону №3773-VI іноземці […], які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці […], які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці […] зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно статей 4, 5 Закону №3773-VI в залежності від підстав перебування на території України іноземці мають отримати або посвідку на постійне проживання, або посвідку на тимчасове проживання. За п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150, іноземці […], які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 1 статті 203 Кодексу України про адміністративній правопорушення). Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначається Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі - Інструкція № 1235). За п. 2 Інструкції № 1235 ця Інструкція розроблена відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №

280. Згідно п. 3 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». За ч. 1 статті 13 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч. 2 статті 13 Закону №3773-VI). Згідно ч. 3 статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. За пп. «д» пункту 4 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну. Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт) […] (п. 5 Інструкції №1235). За п. 6 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції. Згідно п. 7 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується: в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником; у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником. Додатком до Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (пункт 6) затверджено форму рішення про заборону в`їзду в Україну. В пункті 1 резолютивної частини рішення повинно зазначатись: «Заборонити громадянину_____________ (громадянство (підданство), прізвище, ім`я (імена), по батькові (за наявності) особи в називному відмінку, дата народження (день, місяць, рік), місце проживання) в`їзд в Україну строком на ____ місяців (років)». Матеріалами справи встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 , якому було відомо про застосування до нього адміністративного стягнення у виді штрафу за порушення правил перебування в Україні, не виконав рішення органу державної влади, уповноваженого накладати адміністративні стягнення, під час перебування на території України в період з березня 2018 року по січень 2021 року, та виїхав за межі території України 20 січня 2021 року, повернувшись 21 січня 2021 року, знову виїхав 4 липня 2021 року, і в цей же день повернувся. Спірне рішення відповідача було прийнято за процедурою та формою, передбаченими Інструкцією №1235. Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що про адміністративний штраф він дізнався лише 20 липня 2021 року з відповіді Волноваського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану. Дане твердження спростовується копіями протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення від 31 березня 2018 року, які містять підписи ОСОБА_2 про отримання копій вказаних документів. Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_2 , що з січня 2018 року він проживає в АДРЕСА_2 , а тому йому нічого не було відомо про відкриття виконавчих проваджень і він був позбавлений можливості виконати їх шляхом сплати відповідних сум на користь стягувача. Згідно з довідкою Банівської сільської ради Приморського району Запорізької області №556 від 07 червня 2018 року ОСОБА_2 мешкав без реєстрації місця проживання з 07 жовтня 2003 року по 29 травня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 . На переконання суду, ОСОБА_2 свідомо ухилявся від виконання рішення органу державної влади, уповноваженого накладати адміністративні стягнення, хоча мав всі реальні можливості для сплати штрафу. Суд відхиляє посилання позивача на те, що на день звернення із даним позовом у позивача відсутня заборгованість перед стягувачем, оскільки на дату прийняття спірного рішення така заборгованість існувала, а тому були наявні законодавчі підстави для прийняття спірного рішення. Сплата позивачем штрафу, після прийняття рішення про заборону в`їзду не свідчить про протиправність такого рішення. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Полякової Віри Вікторівни в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі № 200/12819/21 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішення - залишити без змін. Повний текст постанови складений 30 листопада 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Е.Г. Казначеєв Г.М. Міронова