Постанова 4812 № 490/846/22

30.11.22 22-ц/812/1032/22 Єдиний унікальний номер судової справи 490/846/22 Номер провадження 22-ц/812/1032/22 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 30 листопада 2022 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., переглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 03 листопада 2022 року, під головуванням судді Черенкової Н.П. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, УСТАНОВИЛА: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду міста Миколаєва із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини. В обґрунтування вимог заяви зазначено, що з 19 вересня 2009 року по 08 жовтня 2014 року заявник перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . Від даного шлюбу вони мають дитину сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утримані. При цьому, батько дитини матеріальної допомоги на утримання останнього не надає. Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_1 просила видати судовий наказ, яким стягнути на її користь з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2022 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 . Ухвала мотивована тим, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника, а тому, відповідно до вимог ч.9 ст.165 ЦПК України, у видачі судового наказу слід відмовити. В апеляційній скарзі представник заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що заявником при зверненні до районного суду із заявою про видачу судового наказу було долучено копію паспорту боржника з відміткою про реєстрацію останнього у місті Южноукраїнськ Миколаївської області. Натомість суд отримав відомості з Реєстру територіальної громади міста Миколаєва. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) боржника, а тому, відповідно до положень ч.9 ст.165 ЦПК України, у видачі судового наказу слід відмовити. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 5 ст.183 СК України передбачено право батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу. Згідно з п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст.163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Згідно з п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності. Разом з тим, ч.9 ст.165 ЦПК України передбачено, що у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. Відповідно до вимог частин 5-7 ст.165 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності, у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи боржника має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Відповідно до вимог ч.2 ст.167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. З матеріалів справи вбачається, що заявником у заяві про видачу судового наказу зареєстрованим місцем проживання боржника зазначено квартиру АДРЕСА_1 . На підтвердження адреси місця реєстрації боржника ОСОБА_3 заявником додано до заяви копію паспорту ОСОБА_3 . Між тим, перевіряючи зареєстроване місце проживання боржника районний суд помилково здійснив запит до Реєстру територіальної громади міста Миколаєва, який здійснює облік осіб, які проживають/перебувають на території міста Миколаєва. За такого, районний суд з метою перевірки зареєстрованого місця проживання боржника ОСОБА_3 мав здійснити запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи боржника, та відповідно отримати інформацію з Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська, чого в порушення вимог частин 5-7 ст.165 ЦПК України не виконав. Крім того, відповідно до ч.7 ст.165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Запиту до Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації боржника матеріали справи також не містять. Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково відмовив у видачі судового наказу, керуючись положеннями ч.9 ст.165 ЦПК України, оскільки не виконав належним чином приписи вимог частин 5-7 ст.165 ЦПК України, та передчасно дійшов висновку що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місця проживання ОСОБА_3 . За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, та підлягає задоволенню, так як ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених ст.379 ЦПК України ухвала суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведені обставини, а також порушення районним судом процесуальних норм права, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому, при новому розгляді вказаної заяви ОСОБА_1 районному суду слід здійснити запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника ОСОБА_3 . Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 листопада 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 30 листопада 2022 року