Постанова 4857 № 260/720/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 260/720/22 пров. № А/857/12833/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Большакової О.О., Ніколіна В.В. за участю секретаря судових засідань Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року (головуючий суддя: Гебеш С.А., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складення повного тексту судового рішення 15.07.2022) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання дій протиправними та скасування рішення, встановив: ОСОБА_1 , 10.02.2022 звернулася із позовом до суду, в якому просила визнати: - визнати протиправним та скасувати рішення № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022 ХІІ сесії VIII cкликання Оноківської сільської ради «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована АДРЕСА_1 »; - зобов`язати Оноківську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . Обґрунтовує позовні вимоги тим, що 12.01.2022 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Оноківці, мкрн. «Шахта» Ужгородського району, Закарпатської області у власність, однак відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, оскільки надано дозвіл іншій особі на розробку проєкту землеустрою. Вважає оскаржуване рішення протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022 року ХІІ сесії VIII cкликання Оноківської сільської ради «Про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . Зобов`язано Оноківську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проєкту із землеустрою щодо надання у власність земельної ділянки площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 та витрати на правову допомогу у сумі 5000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що перед прийняттям оскаржуваного рішення Оноківська сільська рада здійснила перевірку відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки з урахуванням дотримання замовником вимог законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технічно-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та прийняла рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , оскільки надано дозвіл іншій особі на розробку проєкту землеустрою. Також зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX, Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом

27. Згідно цього Закону, під час дії воєнного стану забороняється надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок. Отже, враховуючи вимоги Закону № 2145-IX, відсутні правові підстави для виконання оскаржуваного судового рішення. Відповідач, 14.11.2022 подав клопотання про розгляд справи без участі їх представника. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 12.01.2022 звернулася до Оноківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Оноківці, мкрн «Шахта» Ужгородського району, Закарпатської області у власність. Рішенням Оноківської сільської ради № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з наданням дозволу іншій особі на розробку проєкту землеусрою щодо відведення цієї земельної ділянки. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами частини 7 статті 118 ЗК України. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до п. п. «а», «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Частинами 1, 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР), виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Згідно ч. ч. 4-6 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно ч. ч. 8, 9 ст. 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Частиною 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проєкт подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Аналізуючи вищенаведені наведені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Так, одним з етапів безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян є подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність та отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні). Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою позивачці, було надання дозволу іншій особі, зокрема, ОСОБА_2 . Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стаття 118 Земельного кодексу України, яка регулює порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, не містить будь яких обмежень щодо кількості звернень до уповноважених органів щодо надання дозволів на розробку проєктів землеустрою на одну і ту ж земельну ділянку. Крім цього, вказана правова норма не передбачає будь яких застережень, щодо дій суб`єкта владних повноважень, у разі отримання від декількох громадян клопотань про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою для відведення у власність щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 справа № 820/2018/18. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проаналізувавши вказану правову норму, суд апеляційної інстанції зауважує, що ч. 7 ст. 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав, який не підлягає розширеному тлумаченню, для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом з тим, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави, які передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України, для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою ОСОБА_1 відсутні. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання апелянта, що надання дозволу на розробку проєкту землеустрою іншій особі є обгрунтованою підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_1 , площею 0,04 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована с. Оноківці, мкрн. «Шахта» Ужгородського району Закарпатської області. Щодо покликання апелянта, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX, Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 27, що виключає правові підстави для виконання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, то суд апеляціної інстанції зазначає наступне. Так, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан, який неоднарозово продовжувався та діє на момент розгляду цієї справи. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX, який набрав чинності 07.04.2022, Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27) доповнено, зокрема, пунктом 27 такого змісту: «Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється» (п.п. 5 Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України). Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом розгляду цієї справи є правомірність дій Оноківської сільської ради під час прийняття рішення № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022, а не порядок виконання відповідачем рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року, яким таке скасоване. Крім цього, на момент виникнення спірних правовідноин, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24.03.2022 № 2145-IX ще прийнятий не був, тобто не був підставою для прийняття оскаржуваного рішення Оноківської сільської ради № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022 про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Оноківської сільської ради № 964-ХІІ-VIII від 14.01.2022 прийнято не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже, висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підялгають частковому задоволенню є правильними. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу подано: договір про надання правової допомоги від 09.02.2022, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 09-02/22 від 09.02.2022, яка містить розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, розрахункову квитанцію на 10000 грн. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Згідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу адвокатом надано наступні послуги: первинна консультація щодо характеру спірних правовідносин - 1500 грн (1,5 год); підписання договору про надання правничої допомоги, вивчення законодавчої бази 2500 грн (2,5 год); збір доказів, здійснення адвокатських запитів 1000 грн (1 год); підготовка та написання позовної заяви 5000 грн (5 год). Разом з тим, враховуючи характер спірних правовіднин, який є досить поширеним, обсяг наданих послуг адвокатом, який не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин у розглядуваних правовідносинах та затрату значного часу, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які ставилися в позовній заяві, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Таким чином, апеляційна скарга Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, підстави для стягнення судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 260/720/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. О. Большакова В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 25.11.2022.