Постанова Черкаський апеляційний суд № 702/783/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1208/22Головуючий по 1 інстанції Справа №702/783/21 Категорія: 301030500 Жежер Ю. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Зінченко Ю.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; третя особа виконавчий комітет Монастирищенської міської ради; особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Монастирищенської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим будинком із надвірними спорудами шляхом зняття з реєстрації місця проживання, в с т а н о в и в: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 1947 році побудували житловий будинок із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , який належав їм на праві спільної сумісної власності як подружжю. Вказував, що після смерті батьків успадкував все майно, в тому числі права на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку розміром 2,491 га в с. Терлиця та банківський вклад. Позивач зазначав, що отримав свідоцтво на право на спадщину за законом на земельну ділянку розміром 2,491 га в с. Терлиця та банківський вклад. Документів на будинок він не оформлював, оскільки вважав будинок своїм. Після смерті матері безперешкодно користувався зазначеним будинком. Його права на будинок ніхто не оспорював. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра позивача ОСОБА_5 , яка проживала в с. Терлиця в сусідньому будинку. Коли він приїхав на похорон сестри, то побачив, що будинок замкнено замком. З розмов із сусідами дізнався про те, що будинок замкнув син померлої ОСОБА_5 ОСОБА_2 . Останній у телефонній розмові заявив про те, що вважає будинок своїм та ключів від нього не віддасть. При зверненні до діловода в с. Терлиця виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, отримав довідки про те, що в 1986 - 1990 роки будинок рахувався за ОСОБА_6 , а з 04 січня 2020 року в будинку було зареєстровано ОСОБА_2 . Діловод відмовилась пояснювати на яких підставах було зареєстровано відповідача у даному будинку. Позивач зазначав, що в 2021 році він звертався до помічника міського голови в с. Терлиця та діловода в с. Терлиця виконавчого комітету Монастирищенської міської ради з клопотанням про надання документів для реєстрації права власності на житловий будинок та приватизації присадибної земельної ділянки, однак йому було відмовлено без пояснення причини. Провести технічну інвентаризацію будинку позивач не має можливості, оскільки відповідач самоправно його замкнув, а отже він не має доступу до внутрішніх приміщень. Вважав, що оскільки відповідача зареєстровано в будинку без його згоди, то така реєстрація є незаконною. Добровільно подати документи на зняття з реєстрації в будинку відповідач не бажає. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні житловим будинком із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 шляхом зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_2 . Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач не є власником, і не набув майнових прав володіння та користування ні будинком АДРЕСА_3 , а тому в розумінні ст. 391 ЦК України він не має права звертатись до суду із даним правом, оскільки його права не порушені. Крім того, заявлена у даній справі вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаному будинку, в тому числі, не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі вказує, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зазначає, що відповідно до статтей 548, 549 ЦК УРСР та пункту 111 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, його мати ОСОБА_4 вважається такою, що успадкувала після свого чоловіка ОСОБА_3 все його майно, в тому числі і майнові права на збудований ними в 1947 році будинок в с. Терлиця, якому було присвоєно адресу АДРЕСА_4 . Крім того, відповідно до указаних вище норм законодавства вважає себе таким, що успадкував все майно після смерті матері, в тому числі і права на житловий будинок по АДРЕСА_4 , який вона отримала у спадщину після смерті чоловіка, земельну ділянку розміром 2,491 га в с. Терлиця та банківський вклад. Зазначає, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки та господарські (присадибні) будівлі, які побудовані до 05 серпня 1992 року не потребували прийняття в експлуатацію. В сільській місцевості на такі будинки документи не видавались. Але це не скасовує права власності на такі будинки. Вказує, що документів на будинок ні батьки, ні він не оформлювали, оскільки вважали будинок своїм. Після смерті батьків безперешкодно користувався зазначеним будинком. Права на будинок ніхто не оспорював. Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на адресу, вказану ним у позовній заяві. Відправлення вручено ОСОБА_1 особисто, що підтверджується роздруківкою із сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення. Відповідно до статті 372 ЦПК України розгляд справи можливо проводити без участі позивача ОСОБА_1 , повідомленого належним чином. Відповідач ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Третя особа виконавчий комітет Монастирищенської міської ради належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, представник в судове засідання не з`явився, що відповідно до статті 372 ЦПК не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що мати позивача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 успадкувала після чоловіка ОСОБА_3 1/3 частини квартири АДРЕСА_5 (а.с. 102), до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини подала лише на частину указаної квартири. Місцем проживання ОСОБА_4 в даній заяві зазначено квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 97). У заяві ОСОБА_1 від 03 квітня 2002 року, із спадкової справи № 91 за 2002 рік, про прийняття спадщини зазначено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с. Сатанівка, була прописана і постійно до дня смерті проживала в с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області (а.с. 90). Також встановлено, що ОСОБА_1 успадкував після матері ОСОБА_4 земельну ділянку розміром 2,491 га в с. Терлиця Монастирищенського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10). До нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини подав лише на указану земельну ділянку (пай). Місцем проживання ОСОБА_1 в даній заяві зазначено квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 90). Згідно паспорта громадянина України позивач зареєстрований в с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області (а.с. 5). Відмовляючи у задоволенні вимог позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно застосувавши положення статтей 524-527, 529, 548, 549 ЦК УРСР, встановив, що належних та достовірних доказів того, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя мав у приватній власності житловий будинок АДРЕСА_1 позивачем не надано, як і не надано доказів того, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняла спадщину після чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та яка складається, зокрема, із спірного будинку АДРЕСА_1 . Колегія суддів також погоджується із висновком місцевого суду про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя мала у приватній власності житловий будинок АДРЕСА_4 , де зареєстрований відповідач ОСОБА_1 , а позивачем не надано доказів того, що він прийняв спадщину після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та яка складається, зокрема, із спірного будинку АДРЕСА_4 . Тобто, висновок суду першої інстанції, що позивач не є власником ні будинку АДРЕСА_3 , є правильним. Твердження апелянта про те, що він успадкував все майно після смерті матері, в тому числі і права на житловий будинок по АДРЕСА_4 , який вона отримала у спадщину після смерті чоловіка, земельну ділянку розміром 2,491 га в с. Терлиця та банківський вклад, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки з наданих позивачем до суду доказів взагалі не можливо встановити, що будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 входили до спадкової маси, прийнятої ОСОБА_4 після смерті чоловіка ОСОБА_3 та ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 . Посилання апелянта на правову позицію Верховного суду, викладену у постановах від 15 травня 2019 року (справа № 465/196/13-ц) та від 24 жовтня 2019 року (справа № 523/5571/16-ц), колегією суддів не враховується, так як вона стосується інших обставин, ніж у даній справі. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позовної заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи позовної заяви і зведені до переоцінки доказів, які місцевим судом досліджені на підставі вірно встановлених обставин, яким надано правильну оцінку. Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року залишити без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді