Постанова Одеський апеляційний суд № 495/6544/17

Номер провадження: 22-ц/813/1309/22 Справа № 495/6544/17 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Вадовська Л. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М., суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С. за участю секретаря - Поворозко І.Ю., переглянувши справу №495/6544/17 за позовом прокурора в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура) на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 грудня 2019 року у складі судді Прийомової О.Ю., - в с т а н о в и в : Прокурор в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, звернувшись 31 серпня 2017 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що в ході кримінального провадження №12016160240001248 встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради від 19 березня 2013 року №1224 надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в Сонячному районі смт. Затока м. Білгород-Дністровський Одеської області. На підставі вказаного рішення селищної ради ОСОБА_1 26 липня 2013 року за №55-01/07/2013 укладено договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 щодо складання документації із землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки у власність. Рішенням Затоківської селищної ради від 28 січня 2014 року №1786 внесено зміни в рішення селищної ради від 19 березня 2013 року №1224 та викладено в новій редакції п.1 рішення: дати дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва за адресою: ділянка АДРЕСА_1 . Висновком управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради від 6 лютого 2014 року №81 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність загальною площею 0,0221 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Затоківської селищної ради від22 вересня 2014 року №2208 затверджено ОСОБА_1 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0285 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_3 . В подальшому рішенням Затоківської селищної ради від 6 березня 2015 року №2825 внесено зміни в рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року №2208 та викладено п.1 у наступній редакції: «затвердити ОСОБА_1 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0285 га, кадастровий номер 5110300000:02:025:0064, для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_3 ». Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Гриценко І.С. від 24 квітня 2015 року за №20922820 проведено державну реєстрацію права власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 квітня 2015 року №36769198 щодо земельної ділянки площею 0,0285 га, розташованої у СТ «Южанка-2», ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №9482068. Підставою для прийняття державним реєстратором рішення стало рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року №2208, від 6 березня 2015 року №2825, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА №359687, виданий 5 липня 2005 року. Посилаючись на те, що відведення земельної ділянки здійснено з порушенням чинного законодавства, прокурор після уточнення позовних вимог остаточно просив: визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року №2208 про затвердження ОСОБА_1 технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0285 для ведення садівництва, розташованої за адресом: ділянка АДРЕСА_3 ; із змінами, внесеними рішенням Затоківської селищної ради від 6 березня 2015 року №2825; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 24 квітня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0285 га, кадастровий номер 5110300000:02:025:0064, для ведення садівництва, розташованої за адресом: ділянка № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ; стягнути судові витрати (т.1 а.с.2-9, 219-227). Ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 1 вересня 2017 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.66). Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 позов не визнала, зазначивши, що у позивача відсутні правові підстави для звернення з позовом до суду, в підтвердження представництва держави прокурор не надає жодного належного та допустимого доказу. Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Прокурор дійшов помилкового висновку про відсутність уповноваженого державною органу щодо здійснення відповідних функцій нагляду та контролю у спірних відносинах. Прокурор не надав доказів того, що Держгеокадастр як орган, компетентний здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у спірних правовідносинах, звертався до прокурора. Щодо вимог прокурора, то помилковим є посилання на те, що мало місце формування нової земельної ділянки, яке, на думку прокурора, потребувало розроблення проекту землеустрою. Кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 5110300006:02:025:0064 підтверджено, що зазначена земельна ділянка складається із двох земельних ділянок, тобто відбулося об`єднання земельних ділянок, а не формування нової земельної ділянки. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (т.1 а.с.244-251, 106-109). Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.113-126). Висновок суду мотивовано тим, що прокурор не обґрунтував виключного випадку для подання позову за наявності суб`єкта владних повноважень та органу місцевого самоврядування, на які покладені повноваження врегулювання спірних правовідносин. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора на рішення суду залишено без руху для сплати судового збору. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 7 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення суду. В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Одеської області просить скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову (т.2 а.с.128-136). За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Представництво прокурора у спірних правовідносинах доведено та обґрунтовано. Затоківською селищною радою спірну земельну ділянку передано у приватну власність всупереч інтересів територіальної громади. Прокурор може заявляти позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування. Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор у відповідності до частини 5 статті 56 ЦПК України набув статусу позивача у справі про визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності. Суд невірно визначився з природою спірних правовідносин та безпідставно відмови в позові, вказавши на недоведеність підстав для представництва, чим позбавив судового захисту державу. В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в скарзі не спростовано висновків суду щодо порушення інтересів держави та необхідності їх захисту саме прокуратурою, крім того звернуто увагу на те, що мало місце формування нової земельної ділянки, яке, на думку прокурора, потребувало розроблення проекту землеустрою. Кадастровим планом земельної ділянки за кадастровим номером 5110300006:02:025:0064 підтверджено, що зазначена земельна ділянка складається із двох земельних ділянок, тобто відбулося об`єднання земельних ділянок, а не формування нової земельної ділянки. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (т.2 а.с.154-158). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду в його мотивувальній частині з урахуванням актуальної судової практики у подібних правовідносинах та залишення без змін в його резолютивній частині з огляду на наступне. Учасники справи в порядку доведення обставин, на які посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані. Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА №359687, виданого 5 липня 2005 року, ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:025:0064 площею 0,006 га для ведення садівництва, розташована за адресом: АДРЕСА_4 . Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області №2208 від 22 вересня 2014 року «Про затвердження гр. ОСОБА_1 технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, площею 0,0285, для ведення садівництва за адресою: діл. АДРЕСА_3 », зміни внесено рішенням Затоківської селищної ради №2825 від 6 березня 2015 року, затверджено ОСОБА_1 технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, площею 0,0285 га, кадастровий номер 5110300000:02:025:0064, для ведення садівництва за адресою: діл. АДРЕСА_3 . Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:025:0064 площею 0,0285 га для ведення садівництва, розташована за адресом: АДРЕСА_4 , зареєстрована на праві приватної власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) 24 квітня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (дата державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:025:0064 5 липня 2007 року здійснена Білгород-Дністровським міським відділом ДП «Центр державного земельного кадастру» Одеська регіональна філія. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (ст.6 Конвенції). В Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.8, ч.1 ст.129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Щодо повноважень прокурора для звернення до суду. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру». Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом. У випадках, визначених законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»). Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів. Згідно із частиною 1 статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 статті 56 ЦПК України. За частиною 5 статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає про це в позовній заяві, в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у даній справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини 5 статті 56 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 56 ЦПК України). Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними. Прокурор навів підставу для представництва інтересів територіальної громади смт. Затока, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, тобто прокурор виконав вимогу частини 4 статті 56 ЦПК України. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги в частині здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності прокурором свого представництва інтересів держави, безпідставності не зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов. Органи Держгеокадастру, які суд помилково відніс до можливих позивачів, не були наділені повноваженнями щодо повернення земельних ділянок шляхом скасування рішень місцевих рад про передачу цих земельних ділянок у власність, скасування свідоцтв про право власності тощо. У розумінні частини 2 статті 5 Конституції України, яка передбачає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини народу, а саме членів територіальної громади, якщо вважає, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, який покликаний ці інтереси захищати. Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року №452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати. Вищезазначене щодо представництва прокурора є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції шляхом виключення висновку суду про відмову в позові з підстав недоведеності представництва прокурора та не зазначення органу, в інтересах якого подано позов. Питання щодо того, хто (прокурор чи Держгеокадастр) має повноваження звертатися до суду у рамках здійснення державного контролю за використанням земель, в чергове розглянуто Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 дійшла висновку, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави замість Держгеокадастру, зокрема, у позові до ради про скасування рішення щодо земельної ділянки. Щодо способу захисту порушених прав, застосованого позивачем. Велика Палата Верховного суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 жовтня 2019 року №923/876/16. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18. Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою відповідачем ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту. Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19). Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року №2208 про затвердження ОСОБА_1 технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0285 для ведення садівництва, розташованої за адресом: ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ; із змінами, внесеними рішенням Затоківської селищної ради від 6 березня 2015 року №2825; визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно №36769198 від 24 квітня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0285 га, кадастровий номер 5110300000:02:025:0064, для ведення садівництва, розташованої за адресом: ділянка АДРЕСА_3 не відповідають належному способу захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Оскільки висновок суду першої інстанції не відповідає актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/373/16-ц (офіційно оприлюднено 14 грудня 2021 року, тобто після розгляду справи судом першої інстанції) зі спору, що виник з подібних правовідносин, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах. На дане орієнтує й остання практика Верховного Суду у справах за позовами прокурора до Затоківської селищної ради, громадян, реєстраторів щодо набуття громадянами у власність земельних ділянок (постанови Верховного суду від 24 листопада 2021 року у справі №495/1439/18, від 4 травня 2022 року у справі №495/6094/17). Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, однак застосував інші мотиви при ухваленні рішення. Зазначені обставини є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду в редакції цієї постанови та залишення без змін резолютивної частини рішення суду. Справа в провадженні суду першої інстанції з серпня 2017 року, суду апеляційної інстанції з січня 2020 року, призначалась до розгляду на 29 жовтня 2020 року, 18 березня 2021 року, 10 червня 2021 року, 21 жовтня 2021 року, 10 лютого 2022 року, 10 листопада 2022 року. Інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали процесуальний час для надання суду обгрунтування власних позицій. Судом апеляційної інстанції вимоги статей 128, 130 ЦПК України щодо судового виклику/повідомлення учасників процесу виконувались, порядок вручення судових повісток дотримувався, учасники справи правом на отримання/неотримання надісланих поштою судових повісток розпоряджалися на власний розсуд; додатково учасники справи повідомлялися документом в електронному вигляді «Судова повістка…», «SMS»-повідомлення «Судова повістка…» На 10 листопада 2022 року учасники справи повідомлені завчасно, підстав для подальшого відкладення розгляду справи не встановлено. Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Датою ухвалення призначеного у судове засідання на 10 листопада 2022 року рішення судом апеляційної інстанції відповідно до положень частини 5 статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області (після зміни назви Одеська обласна прокуратура) - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 2 грудня 2019 року в справі за позовом прокурора в особі першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 листопада 2022 року. Головуючий Л.М.Вадовська Судді Г.Я.Колесніков Є.С.Сєвєрова