Постанова 4813 № 495/10986/17

Номер провадження: 22-ц/813/2949/23 Справа № 495/10986/17 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. 29.12.2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Муравйов П. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить суд: - визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року №2694 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний №326369973, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166). Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською окружною прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт. Затока, Білгород-Дністровського району, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб. Втановлено, що між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12.10.2005 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський курортний район, для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком на 25 років. На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23.12.2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166), із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України. Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року №2694 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих відповідачем ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 326369973 щодо земельної ділянки площею 0,0919 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 року №18830822. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набула з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим рішення Затоківської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним. Дані обставини і стали підставою для звернення до суду із відповідною позовною заявою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою позову є те, що вид використання спірної земельної ділянки, що була в оренді, визначено для будівництва та експлуатації закладу відпочинку, а отже після її поділу Затоківська селищна рада мала розпорядитися нею відповідно до цього виду використання, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. З метою виведення у приватну власність та уникнення відчуження на конкурентних засадах земель рекреаційного призначення, розташованих на узбережжі Чорного моря та призначених для організації відпочинку необмеженого кола громадян, фактично здійснено незаконний поділ наданої земельної ділянки в користування для будівництва бази відпочинку, що свідчить про наявність схеми виведення цих земель у порушення вимог земельного законодавства. Судом залишено поза увагою, що попередньому користувачу земля надавалась в оренду для будівництва та експлуатації готельного комплексу та відповідно для цієї мети останнім розроблявся проект землеустрою щодо її відведення. В той час як відповідачу ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням спірну землю передано вже у власність для індивідуального дачного будівництва тобто за іншим видом призначення. Різний правовий режим землі рекреаційного призначення, що відводиться для будівництва та експлуатації закладу відпочинку та землі для індивідуального дачного будівництва, вимагає розроблення проекту землеустрою та встановлення правового режиму використання цієї землі. Зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни. Крім того, відмовляючи прокурору у позові, суд послався на практику ЄСПЛ щодо дотримання принципів «належного урядування» та вказав на неможливість покладання на відповідача та третіх осіб негативних наслідків недотримання процедури передачі земельної ділянки. Проте, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Звернення прокурора із позовом у цій справі є поновленням порушених інтересів держави на особливо цінні землі рекреаційного призначення, розташовані на узбережжі Чорного моря, через позбавлення територіальної громади права власності на них та можливості використання для рекреації необмеженого кола населення, що вказує на наявність «суспільного інтересу» у цій справі. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 01 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 13 лютого 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12.10.2005 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Лиманський курортний район, для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком на 25 років. На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23.12.2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166), із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України. Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року №2694 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих відповідачем ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 326369973 щодо земельної ділянки площею 0,0919 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 року №18830822. Враховуючи викладені обставини Позивач вважає, що спірну земельну ділянку передано відповідачу ОСОБА_1 у порушення вимог Земельного кодексу України. Отже, виходячи з вищевикладених обставин та норм чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури, у зв`язку з чим в задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Муравйова П. до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку відмовив. Однак судова колегія не може погодитись із мотивуванням, яке викладено у рішенні суду першої інстанції з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 жовтня 2019 року №923/876/16. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18. Велика Палата Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі №911/36817, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту. Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19). Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки, також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021року у справі №359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У таких випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності фізичною особою відповідачем ОСОБА_1 . Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року №2694 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; про визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний №326369973, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0166). не відповідають належному способу захисту. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18. Щодо доводів апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 лютого 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк