Постанова Київський апеляційний суд № 758/14112/21

Постанова Іменем України 22 листопада 2022 року м. Київ провадження №22-ц/824/11669/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., за участю секретаря Ратушного А. В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року в складі судді Якимець О. І. у цивільній справі №758/14112/21 Подільського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними У С Т А Н О В И В: В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , укладений 25.05.2017 між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , укладений 09.02.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позовні вимоги мотивував тим, що 28.08.2013 між ним та ОСОБА_4 було укладено Договір доручення, за умовами якого останній повинен був організувати йому будівництво об`єкта нерухомості, зокрема квартири АДРЕСА_1 та зареєструвати право власності на цю квартиру за ним. На виконання умов договору він сплатив ОСОБА_4 грошові кошти. Вказував, що в порушення умов Договору доручення ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу майнових прав на спірне майно з ОСОБА_3 , яка в подальшому здійснила відчуження майнових прав на спірну квартиру, уклавши договір купівлі-продажу на спірну квартиру з ОСОБА_2 . Позивач, посилаючись на те, що оспорювані договори суперечать умовам Договору доручення, укладеного між ним та ОСОБА_4 , вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї із сторін з другою стороною та вчинені представником однієї із сторін в своїх інтересах, просив визнати недійсними ці договори на підставі ст. 232, 238 ЦК України. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не здійснив аналізу умову Договору доручення, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що цей договір не містить жодних умов про можливість купівлі-продажу майнових прав на квартиру та не передбачено можливості набуття в майбутньому права власності на об`єкт будівництва. На думку скаржника, суд першої інстанції заперечив факти та обставини, які викладені в Договорі доручення, тобто неправильно оцінив докази, викрививши їх зміст, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Суд дійшов помилкового висновку, що в діях продавця ОСОБА_4 відсутні умисні дії, які суперечать інтересам довірителя, чим фактично позбавив останнього майнових прав на збудовану за його дорученням квартиру та можливості набути право власності на це майно в майбутньому. Зазначав, що суд дійшов неправильного висновку, що відсутні підстави з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним та докази на підтвердження існування зловмисної домовленості повіреного з другою стороною. Також зазначав, що є неспроможними висновки суду про те, що відсутні докази того, що відчужуючи майнові права на нерухоме майно за Договором купівлі-продажу майнових прав повірений діяв недобросовісно і перевищив свої повноваження, визначені договором доручення. За наведених обставин просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 09.09.2022 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Представник позивача - ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній. Відповідачі належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_6 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17. Статтею 232 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. Законодавцем визначено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) його настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Частиною 1 статті 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 серпня 2013 року ОСОБА_1 (довіритель) та ОСОБА_4 (повірений) укладено Договір доручення (далі - Договір 1). Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. та зареєстрований в реєстрі за №2335. За умовами Договору доручення, довіритель доручає, а повірений зобов`язується здійснити від імені та за рахунок довірителя певні дії, а саме: організувати будівництво об`єкта нерухомості (багатоквартирний житловий будинок, що зводиться на земельній ділянці; будівництво об`єкту нерухомості здійснюється за адресою: АДРЕСА_3 ) та квартири, що означає відособлену частину об`єкта нерухомості, а саме квартиру будівельний АДРЕСА_4 , загальною площею 48,16 кв.м.; після завершення будівельних робіт зареєструвати право власності на квартиру за довірителем; здійснити відповідні розрахунки пов`язані з виконанням умов цього договору. Початок будівництва об`єкта нерухомості - березень 2012 року, завершення - грудень 2013 року. Також умовами Договору доручення визначено, що довіритель передає повіреному готівкові кошти, необхідні для виконання вищевказаних дій за наступним графіком: І етап - 244 050,00 грн сплачено на момент підписання договору; ІІ етап - 81 350,00 грн сплачується одразу після завершення покрівельних робіт; ІІІ етап - 81 350,00 грн після виконання п. 3.1.2. Договору доручення (прийняти від повіреного все виконане ним належним чином відповідно до даного Договору; ІV етап - 82 977,00 грн сплачується одразу в момент передачі документів на право власності. Загальна вартість договору складає 489 727,00 грн. Отримання коштів підтверджується розпискою (п.п. 4.1., 4.2. Договору доручення). 25 травня 2017 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №5 (далі - Договір №5), предметом якого є майнові права на об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 48,8 кв.м.; орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості 48 800,00 доларів США. В даному договорі також зазначено, що об`єкт капітального будівництва - квартира АДРЕСА_1 , право на спорудження виникло у продавця на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації КВ142150300094 від 30.01.2015. 09 лютого 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №23/1 (далі - Договір №23/1). Предметом цього договору є майнові права на об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 48,8 кв.м.; орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості 1 054 000,08 грн. Судом також встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Договір доручення не містить жодних умов про можливість купівлі-продажу майнових прав на квартиру та не передбачено можливості набуття у майбутньому права власності на об`єкт будівництва. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не здійснено аналізу договору доручення, оскільки такі доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою наданою судом. А згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Більше того, як слушно зазначено судом в мотивувальній частині рішення, передані за Договором доручення повіреному кошти були спрямовані на вчинення останнім дій, серед яких не міститься вчинення повіреним дій щодо набуття довірителем права власності на квартиру у майбутньому, а лише зазначено про вчинення дій необхідних для реєстрації права власності на квартиру. Суд першої інстанції, встановивши вищенаведені обставини, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та врахувавши, що за умовами Договору доручення ОСОБА_4 зобов`язався за рахунок позивача організувати будівництво об`єкту нерухомості, квартири та вчинити дії для реєстрації права власності на квартиру, і Договір доручення не містить умов про можливість ОСОБА_4 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, як і можливості набуття в майбутньому права власності на об`єкт будівництва, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено обставин того, що в діях ОСОБА_4 вбачаються умисні дії, які суперечили б інтересам довірителя за Договором доручення. Також, встановивши, що під час укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу майнових прав №5 ОСОБА_4 діяв від власного імені, як продавець, якому належали майнові права, а не від імені ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено обставин укладення цього договору повіреним внаслідок зловмисної домовленості з другою стороною правочину, у зв`язку з чим правомірно відмовив в задоволенні позову. До того ж, судом першої інстанції враховано, що внаслідок укладення оспорюваних договорів для позивача не настало несприятливих наслідків у виді втрати коштів, як він помилково вважає, оскільки умовами Договору доручення передбачена відповідальність сторін за неналежне виконання взятих зобов`язань та у відповідності до п. 8.5. Договору доручення кошти підлягають поверненню у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують і фактично за своїм змістом є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в Договорі купівлі-продажу майнових прав №5 продавцем є не лише ОСОБА_4 , а й ОСОБА_5 та як вже вказувалося вище, право на спорудження об`єкту будівництва у продавця, тобто у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникло на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації КВ142150300094 від 30.01.2015. Отже, продавцями майнових прав за оспорюваним Договором №5 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , залучивши ОСОБА_5 до участі у справі в якості відповідача, не пред'являв до нього позовних вимог та не обґрунтовував позов порушенням його прав іншим учасником оспорюваного правочину. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 28 листопада 2022 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа В. А. Кравець